22 травня відзначається як день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця, в народі ж кажуть - "літнього" Миколи.

Мабуть, жоден з святих, що їх вшановує наша церква ,не удостоївся такого вияву всенародної любові, як святий Миколай Чудотворець, угодник Божий – ці характеристики з’явились поруч з його ім’ям ще за життя..

Вперше святкування перенесення мощей Св. Миколая було встановлене папою Урбаном II, що жив у XI столітті. І хоча зародилося це свято на Заході, воно міцно прижилося у церковному календарі східних слов’ян, куди було введене митрополитом Єфремом наприкінці XI ст. В Київській державі свято перенесення мощей святителя Миколая з міста Мір до Бару встановлене за часи Київського митрополита Іоанна ІІ і Київського князя Всеволода (1078—1093).
В народі Микола Чудотворець — дуже популярний і шанований святий. Його ще називають Миколою Угодником, Теплим. Він є покровителем дітей, господарів, мореплавців. Микола Чудотворець — архієпископ Мир Лікійських народився біля 280 р. у місті Патари на південному узбережжі Малоазійського півострова. Він як і всі святі був дуже мужнім і терплячим, відбуваючи 20-літнє покарання під час гонінь імператора Діоклетіана. Св. Микола брав участь у Нікейському Соборі, де підтримував божественну природу Спасителя і Його вчення. У грудні 343 р. великий Святитель помер. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мірах.
З XI століття Візантійська імперія переживала важкий період власної історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани намірялися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом.

Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая. Поштовхом до порятунку мощей Св. Миколая став також віщий сон, в якому Святитель явився уві сні пресвітеру італійського міста Бар і заповів йому перенести мощі до цього міста. Всі християни, які тут жили, зраділи дару Божому. Вони відправили знатних людей та священиків до міста Мір, віднайшли раку з мощами та перенесли її на корабель. При цьому серед тих, хто ніс раку та торкався її, багато зцілилося. 9 травня (за старим стилем) процесія прибула до Бару. Жителі міста урочисто зустрічали корабель: у руках вони тримали свічки та співали пісень. З радістю та великою пошаною прийняли вони мощі великого Божого Угодника і поховали їх у церкві Св. Іоанна Предтечі.

Через три роки вдячні жителі міста Бар збудували чудовий кам’яний храм на честь Святого Миколая і встановили там золоту раку. При великій кількості людей урочисто було перенесено мощі Святого з церкви Іоанна Предтечі до новозбудованого храму і покладено у раку при вівтарі. Мощі Миколая Чудотворця і понині зберігаються в Барі в білосніжній базиліці Сан Сабіно. Значення благодатного посередництва перед Богом великого угодника Божого висловлює давній укладач життєпису, за словами якого святитель Миколай вчинив багато великих і преславних чудес на землі й на морі, допомагав знедоленим, від потопу рятував, з глибин морських сухими виносив, вберігав від тління, повертав додому, звільняв від тюремних кайданів та смертної кари, багатьом подавав зцілення: сліпим повертав зір, кривим — ходіння, глухим — слух, німим — голос. Багатьох нужденних і вбогих Чудотворець збагатив, голодним подав їжу, усім допомагав при кожній потребі. Він — теплий заступник і швидкий захисник. Всім, хто до нього за допомогою звертається, допомагає. Про славу великого цього Чудотворця і його чуда знає Схід і Захід і всі кінці землі.

У народному побуті цей день має назву Миколи Весняного або Теплого, і Святий сприймається як покровитель тварин, худоби, а також хліборобів та землеробства.

Образ Св. Миколи, як покровителя звірів та худоби, пов’язаний частково з язичницьким Велесом, «богом домашньої худоби». Але. в більшій мірі простий народ пов’язував його з улюбленим персонажем часів язичництва — орачем Миколою Селяниновичем. Може, і з цієї причини любили Миколу Милостивого більше, ніж інших святих.

Одна з найголовніших подій «на Миколу» — це вигін коней у поле на першу пашу. «Микола весняний» вважався святом конюхів, і з цього приводу на площі, посеред села, священики кропили коней свяченою водою. В полі їздили вершники — «щоб нечиста сила коней, не мучила». Взагалі «Микола Теплий» вважався чоловічим святом, тому що багато хлопців випасали коней цілу ніч уперше. Про цей день існувало кілька приповідок: «Прийшов Миколай — коней випасай»; «Юрій з теплом, а Микола з кормом»; «Святий Юрій пасе корів, а Микола — коней».
Також із цього дня колись в Україні починали стригти овець і сіяти гречку. На Київщині та на Поділлі у день «весняного» Миколи робили заздравні обіди, на яких повинні бути присутні всі родичі. За народним віруванням, Святий Микола Чудотворець є покровителем мореплавців. Чорноморські моряки вважали, що існувало два Миколи: морський і мокрий. Морський управляє кораблями, а мокрий — водами. Обидва Миколи завжди є присутніми поміж моряками, але вони невидимі, їх побачити неможливо. Під час бурі на морі моряки моляться святому, щоб він урятував їх від нещастя. На кораблях завжди має бути ікона Св. Миколи.
На честь святителя Миколая споруджувалися численні храми й монастирі, його ім’ям називали дітей при Хрещенні. В Україні немає жодного дому й жодного храму в Церкви, де не було б образу святителя Миколая Чудотворця.
Як би там не було, але нам усім знайомий цей образ доброго, сивуватого старого чоловіка, зображеного на іконах. У нього ми просимо чуда зцілення чи допомоги у своїх справах.

За матеріалами Інтернету