Бібліотека ДРПБК

Новий сайт Бібліотеки коледжу радіоелектроніки.

O_K — Wed, 12 Apr 2017 12:41:43 GMT

Бібліотека запрошує на наш новий сайт

https://librarycre.wordpress.com/

Коллектив бібліотеки сподівається,

що Вам буде більш зручно користуватись нашими послугами і Вам не заважатиме реклама.

Про перейменування ДРПБК в коледж радіоелектроніки

O_K — Tue, 28 Mar 2017 12:02:03 GMT

Згідно з наказом МОНУ №217 від 13.02.2017

ДРПБК – 55 років. Бібліотека коледжу.

O_K — Fri, 17 Mar 2017 14:06:25 GMT

Сайт бібліотеки | Блог бібліотеки | Бібліотека у Facebook| Бібліотека на Flickr | Бібліотека VK

Бібліотека ДРПБК існує с початку створення коледжу, з 1962 року. Сучасний колектив бібліотеки – працює разом уже 35 рік . Бібліотекарі допомагають викладачам, студентам та співробітникам зорієнтуватись в інформаційному просторі та скарбах духовної культури.

Працівники бібліотеки активно використовують сучасні технології інформаційно-бібліотечної діяльності, та впроваджують кращий досвід бібліотек ВНЗ. У 2012, 2014, 2016 роках колектив бібліотеки ДРПБК, під керівництвом Кудрявцевої О.В., нагороджувався подяками та грамотами ДОУНБ та Дніпропетровської бібліотечної асоціації .

Праця бібліотекарів неодноразово відзначалась подяками міського голови, грамотами управління культури і туризму Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської обласної ради Бібліотекарі нагороджені подяками та почесними грамотами коледжу, медалями «Ветеран коледжу». Про бібліотеку детально читайте в блозі

140 років з дня народження Василя Миколайовича Доманицького.

O_K — Fri, 10 Mar 2017 10:45:32 GMT

19 березня виповнюється 140 років багатогранному, талановитому українському вченому. Літературознавець, критик, перекладач, фольклорист, історик, археолог, бібліограф, економіст, здібний редактор, популяризатор і навіть історик медицини в Україні – такі грані творчості В.Доманицького.

Доманицький народився 1877 р. на Київщині. Вже замолоду активно включився у наукове і суспільне життя України, вражаючи сучасників широтою діапазону своїх зацікавлень. Він жив роботою і фанатизм дослідника у його любові до праці призвів до невиліковного тоді захворювання – туберкульозу.

Доманицький покинув роботу та був змушений серйозно лікуватися за кордоном. Перебуваючи за кордоном (Галичина, Польща, Франція), постійно цікавився українськими справами і працював, адже Доманицький був переконано й послідовно українським ученим: всі теми та проблеми оцінював поглядом українця. З 10 років, відпущених йому долею, п’ять ховався по всіляких нетрях від недремного ока жандармів, решту – жив на чужині, рятуючись від тяжкої хвороби. Однак те, що він зробив, вистачило б не на одне життя.

Як учень Володимира Антоновича провадив археологічні розкопки на Звенигородщині й студіював історію козаччини на переломі XVI-XVII ст., написавши відповідну працю.
Як фольклорист і літературознавець досліджував народні пісні про Нечая, творчість Марка Вовчка і Тараса Шевченка і був редактором першого повного видання "Кобзаря" 1907 р.
Як етнограф зібрав й упорядкував народний календар Ровенського повіту Волинської губернії (опублікований у львівських "Матеріялах до української етнольоґії" за 1912 р.) і сказав добре слово про піонера вітчизняної етнографії З.Доленґу-Ходаковського.
Як науковець плідно співпрацював практично з усіма тогочасними українськими провідними науковими виданнями: "Киевской Стариной" (протягом ряду літ був фактичним секретарем редакції), "Літературно-науковим вісником", "Записками НТШ" та ін.
Як громадсько-політичний діяч і публіцист Василь Доманицький був фактичним редактором органу української фракції в Другій Державній Думі - "Рідна Справа - Думські Вісті" та автором численних статей із політичної й громадської тематики в "Громадській Думці", "Раді", "Новій Громаді" та інших часописах.

В.Доманицькому випало також стати піонером-організатором споживчої кооперації на Київщині, тож принагідно він написав і видав кілька популярних брошур із цієї теми: "Товариські крамниці" (1904), "Про сільську кооперацію" (1906), "Як хазяйнують селяни в чужих краях" (1908) та ін.

Добрий слід по собі Василь Доманицький залишив і як популяризатор історії й краєзнавства. У цьому його доробку, поряд із "Історією України " М.Аркаса, гідне місце посідають і популярні книги про Галичину й Буковину, покликані зблизити розділені гілки українського дерева.

У сферах видавничої справи та бібліографії, вчений виступав і як дослідник історико-теоретичних питань, і як співзасновник видавництв, редактор, коректор, автор бібліографічних описів, оглядач-аналітик, статистик.

Василь Доманицький є найбільшим дослідником творчості Шевченка. Він розшукував Шевченкові автографи, дослідження над якими стали основою неперевершеної наукової праці.

Свої статті Василь Доманицький друкував у "Київській Старині" в 1906 році. Одержавши добру освіту в університеті святого Володимира у Києві в 1900 році на історико-філологічному факультеті, вчений зумів провести цілу редакторську працю першого повного видання творів Тараса Шевченка - "Кобзаря", що вийшов у 1907 році.

Ним було досліджено 270 автографів та 18 копій поетичних творів поета. Він перший встановив правдиву хронологію поетичної спадщини, і за його редакцією, згідно автографів, повністю надруковано "Заповіт".

Як палкий захисник шевченкознавства, В. Доманицький був переконаний: "Шевченко та його "Кобзарь" стали частиною духу українського народу, і треба перш зруйнувати, знищити ту душу у мільйонів людей, щоб знищити величний образ Шевченка і його безсмертні вірші.

Працю В. Доманицького високо оцінили Іван Франко, Богдан Лепкий, Михайло Грушевський. Багатотисячні наклади "Кобзаря" 1907, 1908, 1910 років миттєво розходилися. Вже після його смерті, у вересні 1910 року, знову за його редакції, було перевидано 24 різні видання.

Останні місяці свого життя, Доманицький, як і Шевченко, провів на чужині. Він помер у Франції у віці 33 років. Друзі перевезли його тіло в Україну і поховали у рідному селі Колодисте на Звенигородщині, неподалік від рідного села Тараса Шевченка.

Могила біля церкви (зруйнованої в радянські часи), на давньому надгробку напис: "Василь Миколайович Доманицький, український письменник і діяч, народився 7 березня 1877, помер 28 серпня 1910 р."; з правого боку:

"Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли, у нас нема

Зерна неправди за собою",

а з лівого — церковно-слов’янськими літерами: "Блажени чістіи сердцемь яко тім Бога узрять".

Про трагічного оптиміста Доманицького Дмитро Донцов написав у спогадах: "Це був тридцятилітній чоловік із душею п’ятилітнього хлопця".

День народження Тараса Григоровича Шевченко

O_K — Thu, 09 Mar 2017 14:47:59 GMT

Знайомимо вас з прем'єрою пісні
Нова композиція на вірші Шевченка "Реве та стогне" у виконанні Тараса Чубая.

Сьогодні - день народження українця з великим баченням - Тараса Шевченка!

Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Тараса Григоровича. Діаметр кратера Т. Г. Шевченка – 137 кілометрів. 1384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Більшість — 1256, розташовані на території України, майже півтори сотні розмістились у 35 країнах. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка.

За своє коротке життя, а прожив він 47 років і один день, Шевченко сповна наситився стражданнями, серед яких були і результати власних помилок, але він не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми - життя і свобода, самореалізація і благополуччя, мир і повага, прості людські цінності. Його творчість це його душа, в ньому він був чесний і добрий, ярий і нескінченно багатий. З Днем народження Тараса Григоровича Шевченка!

Починаючи з лютого і по сьогоднішній день, по всьому світу проходить флешмоб.

Сьогодні , у нашому місті біля пам’ятника Кобзарю, який розташований в біля театру ім. Т.Шевченко, рівно о 15:30 за київським часом зберуться шанувальники творчості поета і прочитають одночасно вірш “В казематі” (Мені однаково, чи буду…). У флешмобі беруть участь люди з 19 країн по всьому світу. Запрошуємо приєднатись усіх бажаючих. Передбачається, що одночасні прочитання віршів Кобзаря будуть наймасштабнішими за весь час.

Навіть, якщо ви не знаєте вірш напам’ять, відкрийте його текст на смартфоні,

9 березня, о 15-30
приходьте до пам’ятника Шевченко
на вул. Воскресенській, біля театру Шевченка,
прочитайте вірш“В казематі” (Мені однаково, чи буду… ,
зробіть селфі на фоні Кобзаря і
розмістіть фото у соцмережах з тегом #GlobalShevchenko.

Сьогодні , у нашому місті, біля пам’ятника Кобзарю, який розташований в біля театру ім. Т.Шевченко, рівно о 15:30 за київським часом зберуться шанувальники творчості поета і прочитають одночасно вірш “В казематі” (Мені однаково, чи буду…).

У флешмобі беруть участь понад 1000 осіб з 19 країн по всьому світу. Також в акції бере участь 81 населений пункт в Україні. Організатори повідомили, що хочуть показати пам’ятники Тараса Шевченка по всьому світу, таким чином вшанувавши його пам’ять. А також передбачається, що одночасні прочитання віршів Кобзаря будуть наймасштабнішими за весь час.

Тарас ШЕВЧЕНКО

В казематі

III

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

Новий соціальний проект з вивчення англійскої мови

O_K — Mon, 06 Mar 2017 13:51:35 GMT

ШАНОВНІ СТУДЕНТИ, ВИКЛАДАЧИ ТА СПІВРОБІТНИКИ КОЛЕДЖУ!

Стартує новий соціальний проект з вивчення англійскої мови!

Все, що потрібно від бажаючих – це надіслати свою електрону адресу за адресою поштової скриньки викладача іноземної мови Шайтанової О.А.

еlenashaytan@gmail.com

Теги: 1 курс, 2 курс, 3 курс, 4 курс, англійська мова, викладачі, Коледж, Події, проект, студенти

День рідної мови. Цікаві факти про українську мову.Інфографіка

O_K — Tue, 21 Feb 2017 09:17:06 GMT

Бібліотека ДРПБК запрошує прийти, ознайомитись з виставкою - святом "Мова кожного народу - неповторна і своя. Шануймо мову материнську", яка діятиме з 21 по 24 лютого.

21 лютого в усьому світі святкують День рідної мови.В Україні це свято існує з 2002 року.

Це свято було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році.

Відзначенням цього дня ЮНЕСКО хотіло привернути світову прогресивну спільноту до безправного становища багатьох поневолених народів, у яких гнобителі намагаються відібрати рідну мову. Проте саме вона є основною ознакою нації, бо формує національний менталітет, є живим свідком історії народу, зберігає його культурні здобутки, є визначальним чинником життя людини і суспільства.

Зараз у світі люди говорять на 6 000 мов, і приблизно половина з них під загрозою зникнення.

Втрата мови — то втрата самобутності. З метою захисту мов та задоволення мовних інтересів національних меншин Рада Європи розробила та прийняла Європейську Хартію регіональних мов або мов національних меншин, яка ратифікована Верховною Радою України 15 травня 2003 року.

Всі ми знаємо, як багато поетичних рядків присвячено нашій рідній українській мові, і серед них вірш нашого земляка, поета, прозаїка - Григорія Бідняка. "Не померла мова", який досить рідко цитувався.

Ні, не вмерла

українська мова!

На устах народу

ще живе,

а народ живе

у мові Слова, в

в Слові тім -

прозріння вікове

Те прозріння -

стиглої пшениці,

неба -

нескінчена голубінь...

Українця -

радість гордолиця,

знамено всіх прагнень і сумлінь

А його вбивали

із гармати,

кидали в ненависті

вогонь,

катували,

кидали за грати,

пістолет підволили

до скронь.

Виривали з язиком

із рота...

всі політикани,

що були...

Скаженіла в лютості

підлота, але Слово вбити -

не змогли.

Не зганьбити

віковічні перла,

що свідомість

золотаву тчуть...

Не померла Мова,

не померла!

Як народу -

Мові моій буть!

Бо вона

є втілення народу,

Вікове коріння Кобзаря,

провідник

від нації до роду,

прагординня,

воленьки- зоря..

День Героїв Небесної сотні. Хвилина мовчання.

O_K — Tue, 21 Feb 2017 07:52:33 GMT

20 лютого Україна відзначила День Героїв Небесної сотні.

;11 лютого 2015 року Президент України підписав Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної сотні» – на підтримку ініціатив громадськості, з метою увічнення великої людської, громадянської й національної відваги, самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року).

;Їх назвали Небесною сотнею – українців, котрі загинули в Києві на майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Загинули за честь, за волю, за право бути українцем, за свою Батьківщину.

Завідувач бібліотеки Кудрявцева Ольга Вікторівна звернулась до студентів, викладачів, та співробітників коледжу з радіорозповіддю про події, які сталися з 18 по 20 лютого і змусили здригнутись всіх українців і світову громадськість. Бо всі вони прагнули змінити на краще наше життя і віддано вірили в те, що досягнуть своєї мети. Герої віддали заради неї найдорожче – життя.

3 роки тому, велике братство безстрашних людей заплатило найвищу ціну за свободу нашої з вами держави. Під час Революції Гідності понад сотня людей загинули від куль, побиття або відійшли у вічність пізніше від отриманих на Майдані поранень. Їх назвали Героями Небесної сотні.

Пам'ятний День Героїв Небесної Сотні встановлено указом Президента України Петра Порошенка «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». Їхні імена та назву “імені Героїв Небесної сотні” надали вулицям у Києві та на батьківщині героїв. Президентом України було ініційовано й затверджений Верховною Радою України заснування Ордену Героїв Небесної Сотні. Також створено “Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції гідності”.

Тоді, страшною зимою 2014, вони не знали, що беззбройними вступають в один з перших боїв за незалежність. Війна, яка триватиме не один рік, забере на небеса ще не одну сотню героїв.

Тоді країна не відала, який же лютий і підступний ворог нам протистоїть. І що постріли снайперів на Майдані були фактично першими пострілами агресора в душу нашої держави. Тоді ніхто і гадки не мав, що кращим дочкам і синам України ще не раз доведеться приймати нерівний бій.

На Майдан вони прийшли кожен своїм шляхом з з усієї України, з усіх кінців нашої соборної держави. Вони були різні за віком, освітою, життєвим досвідом. Але всі разом вони репрезентували ціле українське суспільство, в його єдності і різноманітності.

Що спонукало їх вийти? Для кожного з тих, хто тоді вийшов на Майдан, це насамперед була боротьба з несправедливістю. Коли нарешті з’являється шанс на якесь краще майбутнє — перед тобою відкриваються перспективи, європейський вектор розвитку, і раптом в один момент тобі кажуть: «Ні. Не так. Розвертаємося на 90 градусів і рухаємось в інший бік». Тож головним рушійним мотивом, було насамперед оце відчуття несправедливості.

Ми прийшли сюди перемогти або померти», — заприсяглися вони на барикаді. За перемогу ними заплачено велику ціну — щонайменше сто життів. Саме вони зуміли рішуче стати до боротьби із злом у 2014 році, заплативши за перемогу надвисоку ціну — власне життя. То чи може бути забутою кров героїв, пролита на вулицях Києва? Можлива лише одна відповідь — ні!

Згадаймо ж тих, хто були майже ровесниками і нашими земляками. Хто, не зважаючи на молоді роки, пішов у бій із несправедливістю — і все заради України.

Вони загинули за честь, за волю, за право бути народом, за право бути господарями у власному домі, визначати свою долю і нести за неї відповідальність.

Небесна сотня білих журавлів,

Душа, яких летить під небесами,

Ніхто із Вас вмирати не хотів,

Хай вічна пам'ять лишиться за вами...

Горить свіча і пам'яті сльоза,

Додолу з неї краплями стікає,

Земля ридає, плачуть небеса,

Героїв Україна пам'ятає...

І сьогодні наш обов’язок – не тільки не забути про світлий подвиг тих, хто дивиться на нас з небес, а й продовжити їх справу: зробити нашу державу вільної та заможною.

Студенти, викладачі та працівники коледжу вшанували пам’ять

полеглих Героїв Небесної Сотні,

всіх захисників України хвилиною мовчання.

22 лютого виповнюється 3 роки з дня загибелі Сергія Нігояна, громадянина України вірменського походження, учасника Революції Гідності, одного з охоронців Євромайдану, Героя України, Героя Небесної Сотні.

Український композитор Валентин Сильвестров присвятив Сергієві Нігояну свій диптих «…І вам слава, сині гори» та «Со святими упокой…».

Музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук прокоментував смерть Нігояна так:

Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців. Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України.

Колишній посол України у Вірменії, перекладач Олександр Іванович Божко висловився про Сергія Нігояна:

Безмежно жаль за перерване героїчне життя, любий Сергію. Підла куля вибирає найкращих — і в горах Карабаху, і на вулицях Києва. Вибач, мій любий Сергію, мою грішну Україну, вона ще не відбулася як гуманна держава, і тому не змогла захистити тебе.

Саме заради такого рівня гуманізму й пролилася твоя кров героя, і для того, щоб народ України представ усьому світові у своєму чесному і гуманному обличчі, і триває ця багатовікова боротьба. Вічна тобі слава, і вічна слава загиблим разом з тобою.

фільмографія (0на каналі ):
- Сергей Нигоян / Sergey Nigoyan
  Сергій Нігоян- Твій біль беру на себе. Sergiy Nigoyan- Ցավտ տանեմ
- Небесная сотня! “Первая смерть” Вавилон 13
- 76 – Сергій Нігоян. Наш Шевченко.

Телеканал «1+1» створив документальний фільм «Жіночі обличчя революції», однією із сюжетних ліній якого є розповідь студентки Діани Гебре — «дівчини, яка закохалася в простого хлопця, а втратила героя».

У Києві на стіні будинку по вул. Михайлівській, 24-26, поруч зі сквером Небесної сотні, художник з Лісабона Алешандре Фарту створив велике графіті з портретом Сергія Нігояна.

Старовинні школи бойових мистецтв самураїв в Україні.Рік Японії в Україні.

O_K — Thu, 09 Feb 2017 14:59:13 GMT

Товариство японської культури #Фудошінкан - вперше в Україні надає унікальну можливість вивчати три старовинні школи бойових мистецтв самураїв: Каторі Шінто рю, Ягю Шінган рю, та Ягю Шінкаге рю.

Для тих студентів, хто зацікавився розповіддю Дмитра Масько. Ці легендарні школи несуть у сучасність Дух стародавніх воїнів Японії. Вивчаючи ці бойові мистецтва, ви отримаєте міцне здоров’я, станете більш гармонійними та цілеспрямованими. Загартувавши Дух і Тіло, ви зможете здолати усі перешкоди та негаразди сучасного життя
Такі заняття дають шанс познайомитися з новими цікавими людьми і країнами, дізнатися багато дивного про традиції та культуру Японії, Китаю, Далекого Сходу і багатьох інших країн.

Дізнайтесь більше

САЙТ ТРАДИЦІЙНИХ ЯПОНСЬКИХ БОЙОВИХ МИСТЕЦТВ ТОВАРИСТВА ЯПОНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ "Фудошінкан"! http://www.fudoshinkan.org/

Зали, розклад тренувань (клікніть на посиланні нижче)

Айкідо в СК "Рельєф" (Перемога-2)

Айкідо і традиційне японське фехтування в клубі бойових мистецтв на вул. Театральна, 1

Товариство Фудошінкан регулярно організовує тренування в групах, індивідуальні заняття та семінари.

Общество японской культуры "Fudoshinkan"- Айкидо и Будзюцу.

Українське вікно до японської душі. Рік Японії в Україні.

O_K — Thu, 09 Feb 2017 14:32:54 GMT

Студенти груп 35, 36 узяли участь у захоплюючій літературно-поетичній мультимедійній мандрівці, присвяченій року Японії в Україні. Деталі та фото груп дивись на сайті dnepr.info Захід проведено в рамках культурно-просвітницького проекту сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків «Українське вікно до японської душі».

Японська література – ключ до розгадки східної душі.

Чому саме японська література і досі лишається для багатьох загадковою і непізнаною. Яке місто у літературному процесі країни сонця, що сходить, займають жінки, за що забороняли творчість окремих авторів і в чому секрети, привабливість японської чайної церемонії? На ці та багато інших питань отримали відповідь присутні, переконавшись у досконалих можливостях фондів ДОУНБ з будь-якої теми.

Гостем заходу став Дмитро Масько – представник товариства японської культури "Фудошинкан". Він нещодавно повернувся з Японії і ділився з присутніми своїми враженнями, деколи японською мовою, яку досконало знає. Молодь долучилась до спілкування с гостем, випитуючи про його подорож Японією.
Зустріч відбулася за участю преси. http://www.libr.dp.ua/chronicle.phtml?god=2017&mes=2#