Неділя, 19.11.2017, 23:30
Бiблiотека  коледжу радіоелектроніки
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Рекомендуємо

Форма входа

Хмарка тегів
Інтернет ВИшивка ВНЗ Болонський процес ВУЗы Украины Bologna Process Українська література Письменник education europe выставка день библиотекаря інформаційні технології акції виставка Еллан-Блакитний історія Іноземна мова онлайн образование онлайн освіта англійська мова english английский язык освітні сервіси google физика facebook Тарас Шевченко 200 років Ліна Костенко Освіта Європа 2014 ДРПБК 2014/2015 навчальний рік підручники Графік 2014-2015 скачати ЛІТЕРАТУРА Ювілей 120 років 3ds max AutoCAD Autodesk Fusion 360 Ultimate Inventor Professional Maya Revit автоматичне оформлення списку літер #Грибоедов220 журнал Chip Computer Bild Computerworld Linux Format Upgrade Windows IT Pro/RE #Пастернак125 125 лет бібліотека ДРПБК 85 років викладачам день вишиванки Ukrainian Embroidery 10 - 11 клас Гудзик роман Акція 30-та річниця Чорнобильської катаст Франко160 Іван Франко письменники Франко ІванФранко 1 червня World Kissing Day 150 РОКІВ англійський письменник фотовиставка onuka радіодиктант українська мова новини аудіокнига аудіокниги академічна доброчесність антиплагіат академічна чесність плагіат конкурс літературний календар Історія України рік Японії Фудошинкан Англійська Історик бібліограф бібліотека 55 років ДРПБК

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 557

Головна » 2011 » Березень » 9 » Тарас Григорович Шевченко – 150 років із дня смерті (1814-1861)
12:59
Тарас Григорович Шевченко – 150 років із дня смерті (1814-1861)
 
     Тарас Шевченко!... Це ім’я дорогоціною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Бернс, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.
     Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
     Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
     Народився Тарас григорович 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Черкащині в сім'ї кріпаків.
     Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів.
     Оглядаючи прожите життя, сповнене страшної негоди і злиднів, він з болем говорив: "Сколько лет потерянных, сколько цветов увядших!"
     Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав:
           Всё он изведал: тюрьму петербургскую,
           Справки, доносы, жандармов любезности,
           Всё - и раздольную степь Оренбургскую,
           И её крепость... В нужде, в неизвестности
           Там, оскорбляемый каждой невеждою,
           Жил он солдатом с солдатами жалкими,
           Мог умереть он, конечно, под палками,
           Может и жил-то он этой надеждою.
     Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати ІІІ відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка.
           Караюсь, мучуся... але не каюсь!- писав він у вірші "О думи мої!".
     Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця:
          Нікому я не продамся,
          В найми не наймуся.
     Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимої шкоди його здоров’ю, злочинно скоротили життя і прискорили смерть.
     Як відомо, Шевченко був сином селянина-кріпака і сам був кріпаком. Батько і мати великого поета передчаснопомерли від непосильної праці, нестатків і хвороб. Така ж доля чекала Тараса Шевченка. Залишившись в одинадцять років круглою сиротою, він рано зазнав непосильного тягару підневільної праці, відчув горе "бедного неулыбающегося мужика".
     Жив Шевченко у надзвичайно тяжких умовах, дуже бідував, часто голодував і хворів.
     Незважаючи на тяжкі умови життя, на погіршення стану здоров’я, Тарас Григорович не втрачав любові до життя, до малювання, до поезії. Особливо чутливий він був до сприйняття чудової української природи. Колоритні пейзажі рідної землі - "садок вишневий коло хати", могутній сивий Дніпро, широкі степи з почорнілими на них могилами, вітри, що пахнуть черебцем і м’ятою, переливний блиск ковили, безкрайні обрії - все це знав і любив Тарас. Все це глибоко хвилювало вразливого юнака і згодом ожило в його поезії.
     Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів, і природно, що у його чарівних піснях бриніли такі ж мотиви, які створював сам народ. Ненависть трудового люду до своїх гнобителів живила творчість Кобзаря. Постала у віршах Шевченка нещасна, поневолена Україна. Кров’ю серця писав він про страждання рідного народу, про муки підневільного життя. Гнівними словами картав поет царство панів і чиновників.
     Художник і поет, в розумінні Т. Г. Шевченка, носій світла істини, він мусить бути корисним людям. Саме таким поетом і художником, провісником правди і волі був Тарас Шевченко.
     Українські і російські друзі поета робили все можливе, щоб полегшити тяжку долю Тараса Шевченка, допомогабючи йому морально і матеріально, але здоров’я поета з кожним днем все гіршало.
     Та незважаючи на хвилини відчаю і тяжкого суму, ніколи у поета не зникає бунтарський дух і ненависть до самодержавства - навпаки, у засланні зростали і міцніли революційні настрої поета:
            Бодай кати їх постинали,
            Отих царів, катів людських...
     Помирає "коронований жандарм" Микола І. Майнула надія на визволення. Та марно! Новий Цар Олександр ІІ викреслює ім’я Шевченка із списку амністованих: добре пам’ятав цар вірші великого Кобзаря. Але наростання революційної ситуації, що змушувало самодержавство напружено шукати виходу з кризи, і невпинні клопотання передових людей Росії - прогресивних діячів культури та мистецтв вирвали Шевченка із заслання.
     Великою була моральна стійкість і сила революційного духу поета. Коли у 1857 році Шевченка, немолоду вже, змучену засланням людину, було звільнено, він написав у своєму щоденнику: "Мне кажется, что я точно тот же, что были десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо".
     Людина на десять років викреслена з життя, знову поверталася до своїх друзів міцною духом. Заслання і солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров’я поета, його фізичні сили були надламані. Поетові тоді минуло лише 43 роки. 
     Повертаючись після десятирічного заслання до Петербурга, Шевченко змушений був через хворобу на деякий час зупинитися в Москві. Військовий генерал-губернатор Нижнегородської губернії генерал-майор Муравйов доповідав 18 квітня 1858 р. московському військовому генерал-губернатору: "Художника Тараса Шевченка було віддано у 1848 році за височайшим наказом у військову службу, з призначенням рядовим в Окремий Оренбурзький корпус.
     ... В березні місяці (9 числа) Шевченко виїхав з Нижнього Новгорода до Санкт-Петербурга, але з приватних донесень відомо, що, доїхавши до Москви, зупинився в ній через хворобу, яка його спіткала".
     Героїчне життя великого Кобзаря, його велика моральна сила, непохитлива воля борця, його волелюбна поезія були близькі й дорогі російським революційним демократам. Разом із Герценим і Чернишевським великий Кобзар з глибокою переконливістю проголохує, що треба будити волю, приспану царизмом, кличе Русь до сокири, прямо закликає до збройного повстання.          
                    ...Добра не жди,
                   Не жди сподіваної волі –
                   Вона заснула: цар Микола
                   Її приспав. А щоб збудить
                   Хиренну волю, треба миром
                   Громадою обух сталить;
                   Та добре вигострить сокиру –
                  Та й заходиться вже будить.
     Поезія Тараса Шевченка була могутньою і грізною зброєю в бойовому арсеналі народу, вона кликала маси на боротьбу, вселяла смертельний страх у ворогів...
                    ...вставайте
                    Кайдани порвіте
                    І вражою злою кров’ю
                    Волю окропіте.
     Ці рядки знаменитого Шевченкового "Заповіту" запалювали народ, загартовували його волю до боротьби, зміцнювали віру в краще майбутнє..
     У безсмертній поезаї великого Кобзаря, яка то полум’яніла гнівом, то іскрилася бадьорістю, завжди і незмінно звучала віра у світле прийдешнє народу. Шевченко твердо вірив, що пригноблені розірвуть кайдани, в які вони закуті, скинуть ярмо кріпацтва і самодержавства, з’єднаються в єдину вільну й дружню сім’ю і в цьому світі
                  Врага не буде, супостата,
                  А буде син, і буде мати,
                  І будуть люди на землі.
     Незважаючи на фізичну кволість та недугу, Тарас Шевченко до кінця свого життя не припиняв активної творчої праці, всі свої сили віддавав боротьбі за знищення політичного безправ’я, кріпацтва і національного гніту.
     Влітку 1859 року Тарас Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку, де жили його брат і сестра, щоб побачитися з ними після довгої розлуки. Сестра не відразу впізнала в змученій, старій людині, яка важко дихала, свого брата Тараса.
     У другій половині листопада здоров’я Шевченка різко погіршало. Наслідки дистрофії і, головним чином, ревматизм, набутий у засланні, все більше давалися взнаки. Напружена робота, погані житлові умови і загальна невлаштованість побуту багато в чому сприяли розвиткові хвороби.
     23 листопада Тарас Григорович звернувся до лікаря Е. Я. Барі - ординатора Петербурзької лікарні св. Марії Магдаліни із скаргами на страшенний біль у грудях. Шевченко мав хворобливий вигляд, лице його було зовсім набрякле. Лікар Барі уважно оглянув Тараса Григоровича, вислухав серце, легені і похмурнів. Він призначив лікування, порадив берегти себе, вести спокійний спосіб життя, не вихолити з дому.
     Відчуваючи близький кінець, поет писав 14 лютогого свій останній передсмертний вірш "Чи не покажуть нам, небого" - звернення до Музи з дружніми прощальними словами, сповненими безмірної душевної туги. Поет висловлював ще якусь надію, що лікарі допоможуть йому подолати смерть, яка уже заглядала у вічі.
     Хворому Шевченку необхідна була серйозна медична допомога, треба було терміново змінити житлові умови. Завжди скромний і невибагливий, ніяковіючи від піклування про нього, Шевченко зрештою дав згоду лягти в лікарню.
     З кожним днем поет фізично слабнув, згасав.
      25 лютого (9 березня) - це був день народження поета. Звідусіль: і з України, і з Москви, і з далекого Нижнього надходили привітання улюбленому поетові з побажанням здоров’я і щастя. З хвилюванням слухав Тарас Григорович ці короткі послання далеких і близьких друзів.
     Дуже зрадів Шевченко привітанню від шанувальників із Полтави: "Батьку! Полтавці поздоровляють любого Кобзаря з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий! Полтавська громада".
              - Спасибі, що не забувають,- ледь чутно прошепотів знесилений Тарас Григорович".
     Поет вмирав. В його грудях клекотіло, як у кратері згасаючого вулкана. Часом здавалося, що вже кінець, а через якусь мить хворий знову підводив важкі повіки, і з грудей виривався глухий стогін.
     Вночі він ніби задрімав. Але близько 5-ої години ранку раптом заметушився, підвівся з ліжка, запалив свічку і, чіпляючись за стіни, вийшов з кімнати. Йому захотілося побути у своїй майстерні, де сиділи кілька найближчих його друзів. Він спустився гвинтовими чавунними сходами, зупинився в дверях, похитнувся, скрикнув і важко впав на підлогу. Люди, що підбігли, підняли його вже мертвим. Так помер великий геній України.
     Це сталося о 5-й годині 30 хвилин ранку 26 лютого за старим стилем, або 10 березня - за новим 1861 року.
     Смерть геніального поета, полум’яного борця за волю і щастя людей викликала глибокий сум народу, пекучим болем відгукнувся у серцях мільйонів трударів.
     Для прощання з Т. Г. Шевченком труну з його тілом було встановлено в Академії мистецтв, поруч з кімнатою небіжчика. Багато квітів і лаврових вінків вкривало труну, заповняло кімнату.
     Ховали Шевченка на Смоленському кладовищі. У травні того ж року домовину поета перевезено в Україну й поховано, як він сам заповідав, на Чернечій горі над Дніпром біля Канева.
     Вже 150 років пройшло як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертні могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї батьківщини, до свого народу.
 
 
Переглядів: 1659 | Додав: fedor | Рейтинг: 5.0/1
Пошук на сайті

Пошук схем
РадиоЛоцман - поисковая машина схем в www

Facebook

Свято дня
Календар України

Погода

Архів записів

Друзі сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2017 Створити безкоштовний сайт на uCoz