У 2015 році свій ювілей відзначає найвизначніша сучасна українська поетеса Ліна Василівна Костенко.

ЇЇ твори досліджують науковці, вивчають учні та студенти. Не всі мають таку щасливу долю – визнання за життя, особливо в українському літературному процесі, та саме  творчості цієї поетеси притаманна «багатовекторність, багатогранність і цілісність водночас, глибина і висока енергетика слова. Це поезія життєтворчого інтелекту, глибокої смислової прозорості, синтезу мистецтв, і просто поезія життя»    (М. Савка).

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів від Києва в сім’ї вчителів. Батько був дуже цікавою особистістю: працюючи учителем у школі, викладав мало не всі предмети, знав 12 мов. Він розповідав маленькій Ліні про минувшину рідного краю.

Коли їй виповнилося шість років, сім’я переїхала до Києва. У другій половині тридцятих, жорстоку добу сталінських репресій, батько Ліни став «ворогом народу» і був засуджений до 10 років таборів. 

Дівчинці було одинадцять років, коли почалася війна. Довелося скуштувати гіркої біженської долі, просити прихистку в чужих домівках, пізнавати українських людей у найтяжчих життєвих ситуаціях.

Після війни у Києві Ліна закінчила середню школу, вчилася деякий час у Київському педагогічному інституті. Почавши у чотирнадцять років писати вірші, відвідуючи літературну студію, вона ступила на шлях серйозної літератури.

1952 року Ліна Костенко стала студенткою Літературного інституту              ім. Горького у Москві. Тут були всі умови для становлення молодого таланту: це був один з найпрестижніших і найвільнодумніших навчальних закладів. Ліна закінчила інститут з відзнакою. Серед своїх однокурсників вона була неперевершеним авторитетом. Її дипломною роботою  стала чесна і глибоко громадянська поетична збірка «Проміння землі», яка наступного року була видана окремою книжкою у видавництві «Молодь», а 1958-го вийшла нова збірка «Вітрила». 

Третя збірка «Мандрівки серця» (1961) не лише закріпила успіх поетеси, а й засвідчила справжню творчу зрілість, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.

Перші збірки поетеси стали своєрідним заспівом до творчості покоління неоромантиків і неореалістів 60-х років. За словами Ліни Костенко, «… в 60-х роках ми були такі молоді, так вірили у правду, вперше сказану нам тоді, з такою чистою душею пішли в боротьбу за неможливість повторення сталінських жахіть!..» У шістдесяті Ліна Костенко зайняла чітку позицію опору тоталітарному режимові і потрапила в зону замовчування на довгих шістнадцять років. Мужність поетеси вражає – у добу жорсткого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компромісності.

І тільки в 1977 вийшла у світ книга віршів «Над берегами вічної ріки», сповнена уважності і любові до людини, осмислення життєвого досвіду. Далі – у 1979 року – з’явився історичний роман «Маруся Чурай», книга поезій «Неповторність» (1980).

1987 року вийшли дві книги Л. Костенко – «Сад нетанучих скульптур» та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар». Цього ж року за роман у віршах «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України ім. Т.Г. Шевченка.

Після періоду напруженої роботи поетеса зробила щедрий подарунок читачам – «Вибране» (1989), куди увійшла збірка «Інкрустації», сімдесят тисяч примірників якого було розкуплено миттєво.

1999 року Ліна Костенко видала історичний роман у віршах «Берестечко».

Навесні 2000-го року поетеса стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги «за справжнє лицарство у житті, подвижницьку діяльність в ім’я України, створення високохудожніх творів». Нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого.

2010 року виходить збірка «Гіацинтове сонце» та перший прозовий роман «Записки українського самашедшого»,  який став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.

2011-го Ліна Костенко вирушила у всеукраїнський тур-презентацію свого роману, вийшли поетичні збірки «Річка Геракліта» та «Мадонна перехресть».

2012-го поетеса отримала літературну відзнаку «Золоті письменники України» для письменників-романістів, чиї романи вийшли сукупним накладом понад 100 000 примірників.

Професор Микола Ільницький окреслив життя і творчість поетеси містким визначенням – «вірність поезії як долі». Доля прозирає крізь вірші, поезія є долею, тут важко щось одне виокремити. Вкрай малослівна щодо себе самої, Ліна Костенко залишає нам право побачити у віршах відблиск свого життя, тяжкої письменницької праці, високих почуттів.

За матеріалами Інтернету