Корсунь-Шевченківська наступальна операція (з німецького боку називалась Черкаський котел; 24 січня — 17 лютого 1944 р.) — частина стратегічного наступу військ 1-го (генерал армії Микола Ватутін) і 2-го (генерал армії Іван Конєв) Українських фронтів із метою оточення та знищення угрупування противника на Корсунь-Шевченківському виступі.  

     Початок операції проходив у взаємних атаках, поки війська обох Українських фронтів не завершили оточення ворога, з'єднавшись 28 січня у м. Звенигородці. Спроби військ Вермахту розблокувати оточене угрупування були невдалими, втім спроба оточенців прорвати фронт виявилася вдалою — 30 тисяч німецьких солдат та офіцерів змогли прорвати радянський фронт. 17 лютого оточене угрупування було ліквідоване. Противник втратив 41,2 тисяч убитими, 15 тисяч полоненими, велику кількість бойової техніки.

     Через наявність великих сил ворога (9 піхотних дивізій, танкова дивізія СС «Вікінг», моторизована бригада СС «Валлонія», артилерійські, інженерні та інші частини), розгалужену мережу оборони, завдання по розгрому Корсунь-Шевченківського угруповання було досить складним.

     За спогадами Манштейна, в оточення потрапили два німецьких армійських корпуси під командуванням Штеммермана і Ліба, особовий склад яких налічував перед оточенням біля 54 тисяч осіб, причому частина тилових служб уникла оточення.

     Хід операції.  Початок

    Операція розпочалася у ніч на 25 січня1944 року. З рубежу на річці Сухий Ташлик перейшли в наступ передові батальйони 4-ї гвардійської армії генерал-майора О. І. Рижова і 53-ї армії генерал-лейтенанта І. В. Галаніна 2-го Українського фронту .

     Вранці 25 січня 1944 року перейшли в наступ головні сили радянських військ. Їм вдалося прорвати оборону німецьких військ на відрізку Вербівка, Калинівка, Баландине, Красносілка і розпочати переслідування німецьких військ, що відступали. Німецькі війська стійко оборонялись, проте під ударами частин Червоної Армії змушені були відступати.

     Напередодні битви командування 2-го Українського фронту терміново перекинуло з району Кіровограда на ділянку головного удару 5-ту гвардійську танкову армію під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова.

     В результаті спільних дій піхоти, артилерії і танків 25 січня 1944 року була прорвана головна лінія оборони німецьких військ. В районі села Бурти в прорив були введені з'єднання 5-ї гвардійської танкової армії.

     Частини 20-го і 29-го танкових корпусів, прорвавши другу лінію оборони, почали рейд по німецьких військ тилах в напрямку на Шполу — Звенигородку, щоб зустрітися з військами 1-го Українського фронту і замкнути кільце оточення.

      Оточення

     27 січня радянськими військами була зайнята Шпола. Зосередивши тут головні сили і заправивши машини, корпус продовжував наступ силами 8-ї і 80-ї танкових бригад. 28 січня 1944 року ці бригади зустрілися з частинами 6-ї танкової армії 1-го Українського фронту в Звенигородці. Різними підрозділами радянських військ було створено зовнішнє і внутрішнє кільця оточення. Утворився відомий Корсунь-Шевченківський «котел». Оточені війська Вермахту у Корсуні були приречені на поразку. Щоб уникнути зайвих жертв, 8 лютого 1944 року радянське командування через парламентарів на чолі з генералом М.І Савєльєвим подало німецьким військам ультиматум з пропозицією припинити опір. Командування оточених військ Вермахту, виконуючи наказ Гітлера триматися за будь-яку ціну і сподіваючись на обіцяну допомогу, відхилило ультиматум. На звільнення оточених військ німецьке командування перекинуло більшість танкових дивізій Групи армій «Південь» і їм вдалося майже прорвати кільце оточення, наблизившись в районі хутора Жовтень (на півночі Лисянки) до оточених на відстань близько 6 км.

     Прориву оточених німецьких військ намагалась завадити разом з іншими частинами і з'єднаннями 202-га стрілецька дивізія, яка за особливі заслуги в цій операції одержала найменування «Корсунська». Після відхилення ультиматуму 9 лютого 1944 року Червона Армія розпочала генеральну атаку оточених дивізій противника, які водночас стягувались на південний захід кільця оточення, тому радянські підрозділи швидко просувались вперед. Зокрема, 9 лютого 1944 року було зайнято Городище і частини 52-ї армії розгорнули наступ на Корсунь. З північного сходу лівим берегом Росі разом з частинами 294-ї стрілецької дивізії 52-ї армії на Корсунь наступали частини 206-ї стрілецької дивізії 27-ї армії. 14 лютого 1944 року полки цих дивізій оволоділи головним опорним пунктом німецьких військ — Корсунем, захопивши при цьому 18 транспортних літаків, 5 танків, 6 складів з боєприпасами і продовольством.

     Завершення і німецький прорив

     В ніч з 16 на 17 лютого 1944 року німецькі війська під прикриттям хуртовини рушили в напрямку Лисянки, яка нещодавно була зайнята німецькими військами, що намагались розірвати кільце оточення. Завадити їм мали з'єднання 52-ї, 27-ї і 4-ї гвардійських армій, 5-ї гвардійської, 6-ї і 2-ї танкових армій, 5-го гвардійського кавалерійського корпусу та інших радянських з'єднань і частин. Німецькі частини, які йшли на прорив, ухиляючись від радянського вогню, вийшли східніше Лисянки, на південь від позицій деблокуючих сил, до річки Гнилий Тікич, де не було ні мостів, ні захопленого плацдарму. З великими труднощами німці спорудили переправу. До 16 години 17 лютого вони таки вийшли до Лисянки. Незважаючи на складні умови прориву, за спогадами очевидців, найбільших втрат німецькі війська зазнали якраз під час форсування річки Гнилий Тікич. З близько 45 тисяч німецьких вояків, що почали прорив з «котла», 36 262 успішно пробилися до своїх. Але всю важку зброю і спорядження було знищено чи залишено. Частини прикриття, успішно виконавши завдання, досягли позицій 3-го танкового корпусу в ніч на 17 лютого 1944 року . Командувач німецьких сил генерал В.Штеммерман при прориві слідував з ар'єргардом, особисто очолив офіцерську роту, складену з управління корпусу, і загинув в бою. Командир дивізії СС «Вікінг» Г.Гілле за цей прорив отримав «Залізний хрест» з рук Гітлера.

     Результати

     Під час Корсунь-Шевченківської битви в кільці оточення було знищено 41 200 і взято в полон понад 15 тисяч солдатів і офіцерів Вермахту, знищено 430 літаків, 155 танків, 376 гармат, 59 самохідних гармат, 269 мінометів, 900 кулеметів, захоплено такі трофеї: 41 літак, 116 танків, 32 бронемашини, 618 гармат, 51 самохідну гармату, 267 мінометів, 789 кулеметів, 85 бронетранспортерів, 10 000 автомашин, 7 паровозів, 415 цистерн, 127 тягачів, 4 000 возів із військовими вантажами, 6 418 коней, 64 склади з боєприпасами та військовим майном.

     На зовнішньому фронті оточення ворог втратив 27 000 солдатів і офіцерів убитими і пораненими. Було знищено 329 літаків, 827 танків, 1 638 автомашин, 446 гармат. Захоплено такі трофеї: 115 танків, 270 гармат, 1 850 автомашин, 50 бронетранспортерів і бронемашин, 10 штабних автобусів та багато іншої зброї і бойової техніки.

     Ця історична перемога в Корсунь-Шевченківській битві дісталася Червоній армії теж коштом великих утрат у бойовій техніці і живій силі. Визволили Рівне і Луцьк. Загинуло 770 тис. людей, переважно українців. Тисячі солдатів і офіцерів були нагороджені орденами і медалями. Близько ста воїнів удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

    За успіх під час боїв генерал армії І.Конєв 20 лютого був нагороджений званням Маршала Радянського Союзу.