День слов’янської писемності і культури. День Святих Рівноапостольних Мефодія та Кирила - 24 травня - 23 Травня 2014 - Бібліотека ДРПБК
Вівторок, 06.12.2016, 21:47
Бiблiотека Днiпропетровського радіоприладобудівного коледжу
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Рекомендуємо

Форма входа

Хмарка тегів
Інтернет бібліотека вищого закладу освіти відкритий доступ ВИшивка ВНЗ Болонський процес ВУЗы Украины Bologna Process Бо-лонский процес Українська література Письменник education europe Болонский процес выставка день библиотекаря інформаційні технології акції бібліотека відпустка історія виставка Еллан-Блакитний Іноземна мова онлайн образование онлайн освіта англійська мова english английский язык освітні сервіси google физика відеолекції видеолекции facebook 200 років Тарас Шевченко Ліна Костенко Освіта Європа 2014 ДРПБК 2014/2015 навчальний рік підручники Графік 2014-2015 видача підручників скачати ЛІТЕРАТУРА Ювілей 120 років Бажан 3ds max AutoCAD Autodesk Fusion 360 Ultimate Inventor Professional Maya Revit автоматичне оформлення списку літер #Грибоедов220 журнал Chip Computer Bild Computerworld Linux Format Upgrade Windows IT Pro/RE #Пастернак125 125 лет 85 років бібліотека ДРПБК день вишиванки Ukrainian Embroidery видача книг 10 - 11 клас Гудзик роман Акція Бібліотека українського воїна 30-та річниця Чорнобильської катаст булгаков Валер'ян Підмогильний Франко160 Іван Франко письменники Франко ІванФранко 1 червня World Kissing Day 150 РОКІВ англійський письменник фотовиставка Будинок мистецтв onuka радіодиктант новини аудіокнига аудіокниги бойове мистецтво

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 548

Головна » 2014 » Травень » 23 » День слов’янської писемності і культури. День Святих Рівноапостольних Мефодія та Кирила - 24 травня
11:40
День слов’янської писемності і культури. День Святих Рівноапостольних Мефодія та Кирила - 24 травня

           День слов’янської писемності і культури встановлено в Україні Указом Президента України від 24 вересня 2004 року № 1096/2004 «На підтримку ініціативи органів державної влади, Національної академії наук України, громадських і релігійних організацій та враховуючи історичне та просвітницьке значення спадщини слов’янських первоучителів у здобутку національної культури»

Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Це одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі й часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складна й досі не розв’язана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов’янська писемність, слов’янська абетка й чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки?

Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з’явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги. Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор’ї, археологи не раз знаходили на кам’яних плитах, надгробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається відкритим і нині.

Перший історик давньої слов’янської писемності болгарський книжник, учений Чорногорець Храбр, який жив у Х столітті при дворі болгарського царя Симеона, у книзі «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший — коли слов’яни ще були язичниками, отож читали за допомогою рисок та зарубок. Другий етап — після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами. Але було це письмо «без обустроєнія», тобто не пристосоване до слов’янської мови.

Так було до тих пір, поки великі просвітителі слов’ян Кирило і Мефодій створили алфавіт.

    Святі рівноапостольні першовчителі й просвітителі слов’янські, брати Кирило й Мефодій походили зі знатної й благочестивої родини, що жила в грецькому місті Солунь. Святий Мефодій був старшим із семи братів, святий Костянтин (Кирило – його чернече ім’я) – наймолодшим. Святий Мефодій спочатку був у військовому званні й був правителем в одному з підлеглих Візантійської імперії слов’янських князівств, очевидно, болгарському, що дало йому можливість навчитися слов’янської мови.

Пробувши там близько 10 років, святий Мефодій прийняв потім чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп. Святий Костянтин змалку відрізнявся великими здібностями і вчився разом з малолітнім імператором Михаїлом у найкращих вчителів Константинополя, у тому числі в Фотія, майбутнього патріарха Константинопольського. Святий Костянтин у досконалості осягнув всі науки свого часу й багато мов, особливо ретельно вивчав він твори святителя Григорія Богослова. За свій розум і видатні знання святий Костянтин одержав прізьвисько Філософа (мудрого). Після закінчення навчання святий Костянтин прийняв сан ієрея й був призначений хоронителем патріаршої бібліотеки при храмі святої Софії, але незабаром залишив столицю й таємно пішов у монастир.

Розшуканий там і повернутий у Константинополь, він був призначений вчителем філософії у вищій Константинопольській школі. Мудрість і сила віри ще зовсім молодого Костянтина були настільки великі, що йому вдалося перемогти в дебатах вождя єретиків-іконоборців Аннія. Після цієї перемоги Костянтин був посланий імператором на диспут для дебатів про Святу Трійцю із сарацинами (мусульманами) і також здобув перемогу. Повернувшись, святий Костянтин відбув до свого брата святого Мефодія на Олімп, проводячи час у безперестанній молитві й читанні творів святих отців.

Незабаром імператор викликав обох святих братів з монастиря й направив їх до хазарів для євангельської проповіді. На шляху вони зупинилися на якийсь час у місті Корсунь, готуючись до проповіді. Там святі брати чудесним чином знайшли мощі священномученика Климента, папи Римського (пам’ять 25 листопада). Там же в Корсуні святий Костянтин знайшов Євангеліє й Псалтир, написані “руськими літерами”, і людину, що говорить по-руськи, та почав навчатися в цієї людини читати й говорити на його мові. Після цього святі брати відбули до хазарів, де здобули перемогу в дебатах з юдеями й мусульманами, проповідуючи Євангельське вчення. На шляху додому брати знову відвідали Корсунь і, взявши там мощі святого Климента, повернулися в Константинополь. Святий Костянтин залишився в столиці, а святий Мефодій одержав ігуменство в невеликому монастирі Поліхрон, недалеко від гори Олімп, де він колись в подвигу проводив час.

Незабаром прийшли до імператора посли від моравского князя Ростислава, гнобленого німецькими єпископами, із проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати рідною для слов’ян мовою. Імператор покликав святого Костянтина й сказав йому: “Необхідно тобі йти туди, тому що краще за тебе ніхто цього не виконає”. Святий Костянтин з постом і молитвою взявся до нового подвигу. За допомогою свого брата святого Мефодія й учнів Горазда, Климента, Сави, Наума й Анґеляра він склав слов’янську абетку й переклав на слов’янську мову книги, без яких не могло відбуватися Богослужіння: Євангеліє, Апостол, Псалтир та вибрані служби. Це було 863 року.

Після завершення перекладу святі брати відбули в Моравію, де були прийняті з великою почестю, і стали вчити Богослужінню слов’янською мовою. Це викликало злість німецьких єпископів, що служили в моравських церквах Богослужіння латинською мовою, і вони повстали проти святих братів, стверджуючи, що Богослужіння може відбуватися лише одною із трьох мов: єврейською, грецькою або латинською. Святий Костянтин відповідав їм: “Ви визнаєте лише три мови, гідних того, щоб славити на них Бога. Але Давид викликує: Співайте Господеві вся земля, хваліть Господа всі народи, все що дихає хай хвалить Господа! І у Святому Євангелії сказано: Ідіть навчіть всі народи..”.

Німецькі єпископи були осоромлені, але озлобилися ще більше й подали скаргу в Рим. Святі брати були покликані до Риму для вирішення цього питання. Взявши із собою мощі святого Климента, папи Римського, святі Костянтин і Мефодій відбули до Риму. Довідавшись про те, що святі брати несуть із собою святі мощі, папа Адріан із кліром вийшов їм назустріч. Святі брати були зустрінуті з пошаною, папа Римський затвердив богослужіння слов’янською мовою, а перекладені братами книги наказав помістити в римських церквах і правити літурґію слов’янською мовою.

Перебуваючи в Римі, святий Костянтин занедужав і, у чудесному видінні сповіщений Господом про наближення кончини, прийняв схиму з іменем Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольний Кирило помер у віці 42 років. Відходячи до Бога, святий Кирило заповів братові своєму святому Мефодію продовжувати їхню спільну справу – просвіту слов’янських народів світлом щирої віри. Святий Мефодій благав папу Римського дозволити відвезти тіло брата для поховання його на рідній землі, але папа наказав покласти мощі святого Кирила в церкві святого Климента, де від них стали відбуватися чуда.

Після кончини святого Кирила папа, відповідно до прохання слов’янського князя Коцела, послав святого Мефодія в Панонію, рукоположив його в архієпископа Моравії й Панонії, на давній престол святого Апостола Андроніка. У Панонії святий Мефодій разом зі своїми учнями продовжував поширювати Богослужіння, писемність і книги слов’янською мовою. Це знову викликало лють німецьких єпископів. Вони домоглися арешту й суду над святителем Мефодієм, що його було заслано в ув’язнення у Швабію, де протягом двох з половиною років витерпів багато страждань. Звільнений за наказом папи Римського Іоанна VIII і відновлений у правах архієпископа, Мефодій продовжував євангельську проповідь серед слов’ян і хрестив чеського князя Боривоя і його дружину Людмилу (пам’ять 16 вересня), а також одного з польських князів. Втретє німецькі єпископи почали гоніння на святителя, за неприйняття римського вчення про похождення Святого Духа від Отця й від Сина. Святитель Мефодій був викликаний у Рим, але виправдався перед папою, зберігши в чистоті Православне вчення, і був знову повернутий у столицю Моравії – Велеград.

Тут в останні роки свого життя святитель Мефодій за допомогою двох учнів-священиків переклав на слов’янську мову весь Старий Завіт, крім книг Макавеїв, а також Номоканон (Правила святих отців) і книги святих отців (Патерик).

Передчуваючи наближення кончини, святий Мефодій вказав на один зі своїх учнів – Горазда як на гідного собі спадкоємця. Святитель пророчив день своєї смерті й помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Відспівування святителя було здійснено трьома мовами – слов’янською, грецькою і латинською; він був похований у соборній церкві Велеграда.

Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (названа так учнями Кирила на честь свого вчителя) і глаголиця. У науці тривалий час вважалося, що будь-яке письмо у своїй основі являє собою культурне наслідування. Спираючись на це, учені ХІХ–ХХ століття намагалися у такий спосіб вивести глаголицю з якогось ще більш давнього письма: давньоєврейського, готського, рунічного, грузинського... Але всі ці трактування були непереконливими. Обриси літер глаголиці такі своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає. Нарешті вчені змушені були визнати, що глаголиця не схожа на жодне інше письмо й скоріш за все цілком винайдена солуньськими братами Кирилом і Мефодієм, як про це свідчить і древній слов’янський список руської редакції «Похвала святим Кирилу та Мефодію».

Рукописи Х та ХІ століть написані двома різними абетками. Одні написані кирилицею, інші — глаголицею. Але яка з них давніша?

Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам’ятки (у т.ч. «Київські листки») написані саме глаголицею, до того ж написані більш архаїчною мовою, близькою за фонетичним складом до мови південних слов’ян. На те, що глаголиця більш давня, вказують також палімпсести (рукописи на папірусі, пергаменті, з яких стерто первинний текст, щоб звільнити місце для нових записів). На всіх палімпсестах, що збереглися до наших днів, зіскреблено глаголицю й новий текст написано кирилицею. Немає жодного палімпсеста, написаного навпаки. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з ХІ століття. Найстаріша книга на Русі, написана кирилицею, — «Остромирове Євангеліє» — 1057 року. Це Євангеліє зберігається в Санкт-Петербурзі, в бібліотеці Російської Академії наук.

Після смерті Кирила й Мефодія користуватися слов’янською писемною мовою в Моравії було заборонено, а їхніх учнів вигнано до Болгарії.

Болгарія прийняла християнство у 865 році, наприкінці ІХ у Х століттях стала центром слов’янської писемності. Саме з Болгарії було запрошено в кінці Х століття до Київської Русі перших служителів церкви й завезено церковні книги, написані мовою, якою перекладали Кирило та Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов’янською (раніше називали церковнослов’янською).

Старослов’янська мова мала багато спільного з давньоруською мовою періоду Київської Русі, тому вона була швидко пристосована до передачі на письмі давньоруських звуків. Так, під впливом старослов’янської мови у Київській Русі почала розвиватися давньоруська літературно-писемна мова на кириличній графічній основі. Старослов’янська й давньоруська писемні мови в Київській Русі співіснували, доповнюючи одна одну.

Вони виконували різні функції: старослов’янська вживалася переважно в церковній сфері, давньоруською мовою укладалися державно-юридичні закони (наприклад, «Руська Правда»), велися ділові документи й писалися художні твори («Слово о полку Ігоревім»).

В історії кириличного періоду розрізняють такі періоди: устав, напівустав, скоропис.

Уставне письмо характеризувалося чітким, каліграфічним накресленням літер, кожна з яких писалася окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала геометричний вигляд. Уставом виконані найстаріші давньоруські рукописи. Одним з найдавніших і найкрасивіших зразків уставного письма є шрифт першої, що збереглася, руської датованої рукописної книги «Остромирове Євангеліє». Цю книгу написав дяк Григорій в 1056–1057 рр. для Остромира, посадника київського князя у Великому Новгороді.

З середини ХІV століття геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалися скорочення слів. Такий тип слів називався напівуставом. З пам’яток, написаних напівуставом на Україні, можна назвати «Пересопницьке Євангеліє» (1556-1561).

Рукописна книга, як відомо, завжди служила наснагою для першодрукарів. Так було й з виданнями Івана Федорова. Вони відтворюють напівустав, що був поширений у рукописних пам’ятках. Шрифт книг, виготовлених Іваном Федоровим, є кращим зразком напівуставного друкарського шрифту.

Третім за часом еволюції письма є скоропис. Але елементи скоропису трапляються з ХІ ст., особливо часто — з другої половини ХІV ст., а в ХV ст. скоропис поступово поширюється і витісняє напівустав. У скорописі букви виокруглені, писалися зв’язно, окремі з них виносилися понад рядком. Розвиток українського скоропису був пов’язаний з діловодством. Зразком українського скоропису є, наприклад, універсал Богдана Хмельницького.

Сучасна українська літературна мова пов’язує свою історію з виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватися в писемній практиці книжною українською мовою.

 

 

 

 

 

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету

Переглядів: 735 | Додав: fedor | Рейтинг: 0.0/0
Пошук на сайті

Пошук схем
РадиоЛоцман - поисковая машина схем в www

Facebook

Свято дня
Календар України

Погода

Архів записів

Друзі сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2016 Створити безкоштовний сайт на uCoz