«Наш обов'язок - забезпечити, щоб        

  ці права були реальністю, щоб кожен

  і всюди знав про них, розумів їх і

  користувався ними. Найчастіше саме тих,

  хто в найбільшій мірі потребує захисту

  своїх прав людини, інформувати про те, що 

  Декларація існує і що вона існує для них».

          

             Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун

 

 

 

 

 

 

     Сьогодні, 10 грудня, відзначається Міжнародний день прав людини. У 1950 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала всім державам і зацікавленим організаціям відзначати 10 грудня як День прав людини, який знаменує річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році.

     Декларація прав людини - це всесвітній договір, згідно з яким країни зобов'язуються поважати гідність, що притаманна всім людям, і рівність всіх жителів планети. Вона є основою, на якій будуються міжнародні стандарти в області прав людини, першою універсальною заявою про основні принципи, що стосуються притаманних людині прав, і загальним стандартом, спираючись на який, всі люди і всі країни визначають ступінь прогресу в цій галузі.

     До поняття «Права людини» людство прийшло не відразу. Вперше про права особистості заговорили французькі просвітителі Вольтер і Жан Жак Руссо. Пройшло ще майже два сторіччя, перш ніж людство дозріло до поняття і прийняття загального кодексу прав людини. 10 грудня 1948 року Організація Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини, що проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші). У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особових відмінностей і від різниці в політичних системах їх країн. Декларація не носить обов'язкового характеру. В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні. Це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини.

    «Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру: і

     беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; і

    беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення; і

     беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відносин між народами; і

     беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; і

   беручи до уваги, що держави-члени зобов'язались сприяти у співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй загальній повазі і додержанню прав людини і основних свобод; і

     беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання; 

                        Генеральна Асамблея

проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.»

     Багато країн включають основні положення Декларації в своє базове законодавство і конституції. Її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів з прав людини, укладених з 1948 року. Найбільш широкими обов'язковими угодами з прав людини, укладеними під егідою ООН, є Міжнародний пакт про цивільні і політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, підписані 16 грудня 1966 року. За дотриманням прийнятих пактів, конвенцій і договорів з прав людини спостерігає Верховний Комісаріат ООН з прав людини. Верховний комісар відряджає своїх посланців в різні країни світу для складання звітів про дотримання прав людини на місцях. Якщо права не дотримуються, то в справу вступають трибунали.