Найстрашнішою гуманітарною катастрофою України ХХ століття став Голодомор 1932-1933 років, від якого загинуло 3 мільйони 941 тисяча осіб. З урахуванням 6 мільйонів 122 тисяч ненароджених дітей Україна втратила 10 мільйонів 63 тисячі осіб (дані Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України). Це означає, що в ті трагічні роки Україна не долічилася від 10 до 25% свого населення, втрачаючи його по 25 тисяч людей в день, по тисячі — на годину, по 17 — щохвилини. Найбільше постраждали тодішня Харківська  і Київська області. На них припадає більше половини усіх загиблих.

Ще живі люди, котрі пам’ ятають голодомор і можуть розповісти про нього. Ще зберігається шанс засвоїти урок історії не за підручниками, а через безпосередній контакт із живими свідками. Але з кожним днем події голодомору віддаляються в часі, не втрачаючи при цьому свого скорботного і трагічного значення.

Вшанувати пам’ ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.

28 листопада 2006 році Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». В Законі передбачено спорудження у м. Києві Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні з метою створення центру збереження пам’яті про жертви трьох голодоморів.

Автором проекту Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні є народний художник України Анатолій Гайдамака, архітектором – Юрій Ковальов. Народний художник України Микола Сядристий підібрав цитати з творів політичних діячів минулого.

 До центру Меморіалу веде бруківка, яка імітує родючі українські чорноземи. Це і є головна алея комплексу – «Рілля пам’яті».

       У центральній частині площі розташована скульптурна композиція "Гірка пам’ять дитинства", яка нагадує про трагічну долю найуразливішої категорії жертв Голодомору – дітей. П'ять пшеничних колосків у руках дівчинки символізують сумнозвісний "Закон про п'ять колосків". Так селяни називали постанову ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій» від 7 серпня 1932 року, за якою колгоспне майно прирівнювалося до державного і оголошувалося недоторканним. Голодних селян, які збирали на полі залишені після жнив колоски, звинувачували у розкраданні колгоспного майна і судили до 10-ти років позбавлення волі з конфіскацією майна або до розстрілу. Виключення не робили навіть для дітей і старих людей, яких затримували з декількома колосками чи кількома замерзлими картоплинами, знайденими на колгоспному полі.

     Центральною частина Меморіалу є Свіча - символ пам’яті українського народу про пережиті трагедії. Вона уособлює монументальний пам’ятник відродженої України усім жертвам тих жахливих подій: українському селянству, національно свідомій інтелігенції, військовикам, духовенству. Заввишки понад 30 метрів Свіча оздоблена скляними хрестами різної величини, що символізують душі померлих від голоду. Малі хрести – душі маленьких дітей, хрести більшого розміру символізують душі дорослих. Основа Свічі – чотири металеві чорні хрести, прикрашені фігурами бронзових лелек, які є свідченням українського національного відродження.

Головною складовою Меморіалу є Зала пам'яті. Відвідувачі мають можливість вшанувати пам’ять убитих голодом, запаливши лампадку та вдаривши у дзвін.

У Залі представлені томи Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Кожен бажаючий має можливість отримати інформацію про жертви Голодомору у тому чи іншому населеному пункті України, заповнити «Анкети обліку жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Україні» й надати інформацію про своїх рідних, які загинули від голоду.

На протязі 20 - 40 хвилин на екрані, що розташований по колу Зали, відвідувачі мають змогу переглянути відеофільми про Голодомор та дізнатися правди про ці жахливі часи.

Із Зали пам'яті відвідувачі Сходами спогадів, де на гранітних плитах розміщені написи очевидців та дослідників Голодомору 1932-1933 років, прямують до Алеї «Чорні дошки України». На Алеї розташовані символічні «чорні дошки» із чорного лабрадориту, на яких викарбовано назви 14 тисяч населених пунктів, що постраждали у лихоліття Голодомору. Занесення сіл на "чорні дошки" прирікало людей на голодну смерть. «Чорні дошки України» стали одним із трагічних символів Голодомору 1932 – 1933 років.

Національний музей "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" став центром увіковічення та вшанування пам’яті людей вбитих голодом. Правда про голодомори поступово повертається до пам’яті народу, стає його болем і, одночасно, символом незнищенності нації.

За матеріалами Інтернету
За матеріалами Інтернету