Відлунали Різдвяні свята. І фактично першим святом державного та історичного значення є День Соборності України. Двадцяте століття залишило нам у спадок вершинні події минулого, які, віддаляючись, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українства за свободу, незалежність, державність.

     До таких подій належить 22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності. Серед непроглядного мороку ненависті, смертельного зла - збулася віковічна мрія українського народу жити однією сім'єю на своїй землі, в єдиній державі, не розділеній кордонами і не розшматованій не­дружніми сусідами. То був пам'ятний день тріумфуючого спалаху колективної думки, загальної доброї волі, бо «соборна» означає спільна, злагоджена, та, що має згоду усіх. Ідея єдності і соборності батьківських земель, як і ідеї не­залежності і державного суверенітету, сильної централізованої влади є головним змістом і смислом державницької ідеології будь-якого народу. Не був винятком в цьому і наш український народ. З давніх-давен, з незабутніх княжих часів ідея соборності не перестава­ла хвилювати державотворців і політичних діячів, полководців і дипломатів, церковних ієрархів і літописців, письменників і по­етів. Тривогою за відсутність єдності на рідних землях, осудом князівських чвар і міжусобиць, які знач­ною мірою призвели до падіння Київської Русі, буквально пере­повнені давньоруські оповіді й повчання, літописи й літературні твори. Ідея державного соборного самоутвердження, починаючи з давніх часів великокняжої доби, залишалася стрижневою для всіх поколінь українців. Ця невмолима потреба історичної правди і справедливості, жагучий поклик волі рухали віковічну свідомість мільйонів, готових заплатити безмежну ціну за її здійснення. Живими і непогасними залишилися ідеї української самостійності та соборності і в наші часи. Визначну роль у формуванні почуття національної гідності, безперечно, відіграв Пророк нашої нації Тарас Григорович Шевченко. Його внесок в усвідомлення національної єдності і, разом з тим, національної окремішності можна порівняти хіба що з діяннями Богдана Хмельницького.

     Ідеї єдності українських земель, пролунавши зі сторінок "Русалки Дністрової”, "Руської Трійці” і «Книги битія Українського Народу» Кирило-Мефодіївських Братчиків, в по­емах і віршах Тараса Шевченка і декларації Головної Руської Ради, проголошеній 1848 року, почали оформлюватися у вираз­ну політичну програму в діяльності Михайла Драгоманова, га­лицьких "народовців”, ”Братства Тарасівців”, творчості Івана Франка, Юліана Бачинського, Миколи Міхновського, Михай­ла Грушевського, В’ячеслава Липинського, фактично усіх українських партій та інших політичних організацій кінця XIX - початку XX ст. Третього січня 1919 року Українська Національна Рада схвалила Фастівський договір і призначила делегацію, уповнова­жену здійснити конкретні переговори про злуку. 22 січня древній Київ набрав святкового вигляду. На Володимирській вулиці перед Софійською площею була споруджена тріумфальна брама, прибрана блакитними і жовтими стрічками та гербами всіх українських земель. Близько дванадцятої години біля входу до собору святої Софії з'явилися члени Директорії, офіційні представники ЗУНР, єпіскопат Української православ­ної церкви. Над площею, де зібралися десятки тисяч киян і гостей столиці, пролунало "Ще не вмерла Україна”. Після нього було проголошено вікопомне: "Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західно­українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Цей січневий морозний день назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України. То був один з найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії. Незалежна Україна в кінці ХХ століття стрімко увійшла у світове співтовариство, отримала широке міжнародне визнання, створила дипломатичну службу. Подальша її інтеграція, насамперед до європейської спільноти, потребує виваженої державної політики у міжнародній сфері, гармонізації зовнішньополітичних орієнтацій різних груп населення, знаходження балансу між динамічними політичними реаліями і пріоритетами національних інтересів, забезпечення високого міжнародного іміджу України. Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви, принесені на вівтар незалежності, соборності, державності. Відродження Вітчизни - це єдність наших душ, воскресіння духовності, культури, мови.

Зі святом Соборності, українці!