«Кобзар», 1840р.

"Кобзар", яким його знає увесь світ, склався не відразу. Перше видання було здійснено в Петербурзі в 1840 р. при сприянні Є.Гребінки. У цей "Кобзар" увійшло тільки 8 перших його здобутків: "Перебендя", "Катерина", "Іван Підкова", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Тарасова ніч" і вірш "Думи мої, думи мої", що написано спеціально для цього збірника, він є своєрідним епіграфом не тільки до цього видання, але й до всієї творчості Т.Г.Шевченка.

З усіх прижиттєвих видань перший "Кобзар" мав найбільш привабливий вид: гарний папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього "Кобзаря" - офорт на початку книги по малюнку В.Штернберга: народний співак - кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, що і дав назву збірнику. Цей офорт створив відповідний настрій, прилучив читача до образного світу "Кобзаря". Вихід цього "Кобзаря", навіть урізаного царською цензурою, - подія величезного літературного і національного значення. «Кобзар» 1840-го року вийшов друком у Петербурзі зовсім невеликим накладом (до всього, мізерний наклад згодом арештували й вилучили). Книга ця була такою рідкісною, що й сам Шевченко, повернувшись із заслання, не мав свого примірника. Дістати його було практично неможливо, адже «Кобзар» перебував під арештом: його вилучали й знищували повсюди. У світі збереглося лише кілька екземплярів "Кобзаря" Т.Г.Шевченка 1840 р.

 «Кобзар», 1860р.

Пригоди «Кобзаря» почалися 8 лютого 1843 року за допомогою поважного торговця із Петербурга Івана Лисенкова, який заплатив півтори тисячі рублів сріблом за угоду, укладену з Тарасом Шевченком. Полягала вона у переданні «в вечное и потомственное владение» прав на перевидання творів, надрукованих в «Кобзарі» 1840 року, та поеми «Гайдамаки» (поема вийшла окремим виданням у 1841 році – наклад майже повністю викупив той же Лисенков).

Угода спочатку принесла вигоду обом сторонам. Поет зміг у 1843 році здійснити свою мрію – поїхати в Україну. А Лисенков уже наступного року видав «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» – передрук «Кобзаря» (з незначними змінами), зброшурований із поемою. Продавав він їх у власній книгарні та через підписку. Очевидно, попит на книгу був, адже незабаром Лисенков зайнявся другим виданням книги. Аж раптом – розпорядження про заборону продавати книгу, і навіть більше – наказ про вилучення!

Шевченко після повернення із заслання заходився клопотатися щодо зняття заборони – дозволу видати нову, доповнену версію «Кобзаря», нехай навіть із правками цензури. Але що ж робити, коли права на видання низки творів автору вже не належать? І Шевченко з Лисенковим укладають ще одну угоду. Книготорговець дозволяє поету один раз надрукувати продані твори на користь автора, але при цьому назавжди отримує у власність увесь доробок!

Таким чином з’явився на світ «Кобзар» 1860 року. Видання було здійснене за участі мецената – цього разу допоміг Платон Симиренко, відомий власник цукрових заводів, із яким Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році.

Очевидно, угоду між Лисенковим та Шевченком не було укладено належним чином із погляду юриспруденції. Через кілька років після смерті поета права на видання творів знову було продано. Цього разу сторонами були: з одного боку – довірена особа родичів Шевченка, а з іншого – петербурзький видавець                    Д. Кожанчиков. Результатом стала поява «Кобзаря» 1867 року. Обурений Лисенков подав у суд – стверджував, що конкурентне видання є контрафактним. Але справу так і не виграв…

"Кобзар" 1860 р., був надрукований коштом Платона Симиренка (з ним Т.Г.Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі по Україні в 1859 р. у с. Мліїв). П.Симиренко - відомий на Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання "Кобзаря" 1100 карбованців. Це видання було значно повніше попередніх: сюди ввійшло 17 творів і портрет Т.Г.Шевченка. В цей же рік виходили збірки книги в перекладі російською мовою. Це була остання прижиттєва збірка поета.

Т.Шевченко і цензура

Адже з перших друкованих рядків царська цензура ставилася до Шевченка аж занадто прискіпливо. Вже з "Кобзаря" 1840 року цензор викинув найяскравіші місця про поневолення України, а подекуди, мабуть, змушував щось усувати й самого автора.

Відомо, як переживав Т.Шевченко над долею своїх творів, заявляючи: "Сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталанні думи. Та так проклята одчистила, що я ледве впізнав свої діточки".

Цензурних вилучень, виправлень, викреслень було безліч. У той же час до текстів Шевченка намагалися докласти рук ще й редактори, видавці, близькі люди - покровителі на зразок Пантелеймона Куліша, Євгена Гребінки. Незважаючи на постійний внутрішній спротив, автору все ж доводилося якийсь час миритися і з цією сваволею. Певно лише для того, щод згодом повертатися й повертатися до різних своїх текстів, по можливості, їх вдосконалювати, поліпшувати, а ще - вести невтомний пошук конфіскованих, подарованих.

Музей «Кобзаря»

Єдиний у світі музей однієї книги - "Кобзаря" Т.Г.Шевченкa відкритий у Черкассах у травні 1989 р. у меморіальному будинку, у якому з 18 по 22 липня 1859 р. жив у родині Цибульських Т.Г.Шевченко, про що свідчить меморіальна дошка на будинку музею.

Під час останнього приїзду в Україну Т.Шевченко хотів купити невелику ділянку землі біля Канева, щоб там оселитися. Проте за чиїмось доносом поета було заарештовано й привезено до поліцейської управи в Черкасах, де він мусив пробути декілька днів, чекаючи на вирішення своєї долі. Аби полегшити й без того складне життя Т.Шевченка, родина тамтешніх купців Цибульських вирішила втрутитися. Вони дали місцевому поліцейському справнику хабаря, щоб той дозволив Т.Шевченкові перебути ці декілька днів у маєтку Цибульських. Отак і сталося, що поет з 18-го по 22-ге липня 1859-го року гостював у будинку на розі вулиць Хрещатик і Байди-Вишневецького, там, де сьогодні є музей «Кобзаря». Музей же було створено 1989-го року на честь 160-річчя з дня виходу книги в Петербурзі.

 Вшанування Т.Г.Шевченка

На початку XX ст. Західна Європа та Америка мали можливість ширше ознайомилися з творчістю автора "Кобзаря". У 1911 і 1914 pp. виходять перші високохудожні переклади його творів, зокрема німецькою (збірка Ю. Віргінії, 1911) і англійською (збірка Е. Л. Войнич, 1911).

У 20 - 80-ті роки XX ст. зростає кількість публікацій про поета та перекладів його творів у Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Німеччині, Англії, Франції, Італії, США, Канаді. Виявився інтерес до творчості Шевченка в країнах Азії (зокрема Японії, Китаї, Кореї) та Латинської Америки, Африки та Австралії.

Твори Т.Шевченка перекладені більш як 130 іноземними мовами.

 Шевченка шанують. Кобзар посідає друге місце за кількістю поставлених йому пам´ятників у світі. Пам´ятники йому відкриті в Петербурзі, Москві, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі, Буенос-Айресі, Тулузі, Палермо, Братиславі, Варшаві, Ашгабаті - власне на всіх материках.

За матеріалами Інтернету