(70 год, 2 год на тиждень)
(8 год - тематична атестація; резервний час - 8 год)

№ п/п К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів 1. 12 8 ВСТУП. ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст., стильове розмаїття літератури. Віктор-Марі Гюго (1802-1885). “Собор Паризької Богоматері” Віктор Гюго як центральна постать літератури французького романтизму. “Собор Паризької Богоматері” - романтичний історичний роман, його проблематика. Образ собору як композиційний стрижень твору і місткий символ перехідної епохи (“від теократії - до демократії”). Система образів роману, вираження в ній колізій епохи. Трагічність долі Есмеральди. Еволюція Квазімодо: від раба (“пан і його пес”) до особистості. Мотив фатуму. Фантастичні обриси й освітлення середньовіччя. Учень: називає основні риси літературного процесу ХІХ ст. (взаємодія романтизму і реалізму, поява модерністських явищ і т. д.); пояснює, чому саме Віктор Гюго вважається центральною постаттю літератури французького романтизму: він був і теоретиком, і митцем романтизму, стверджував його у Франції, виступав у різних родах і жанрах літератури, очолював у 1820-30-х рр. боротьбу проти класицизму; доводить, що “Собор Паризької Богоматері” є історичним романом: знаходить зразки середньовічного колориту (панування церкви, полювання на відьом, спротив книгодрукуванню (розділ “Це вб'є те”: “Винайдення друку - найбільша історична подія. У ньому - зародок усіх революцій”); виявляє основні ідейні мотиви твору: а) кризу влади церкви над свідомістю людей, пробудження свідомості простолюду (еволюція Квазімодо від рабської покори до бунту проти Клода Фролло); б) зародження демократії; визначає й ілюструє прикладами з тексту риси романтизму в творі: різкий контраст між внутрішньою та зовнішньою красою людини (Квазімодо та Феб де Шатопер, їхнє кохання до Есмеральди); розкриває важливу роль образу собору як: а) композиційного стрижня твору (всі події та персонажі роману тим або іншим чином пов'язані з Собором Паризької Богоматері); б) місткого символу перехідної епохи (“від теократії /влади церкви/ - до демократії”); в) “Кожен камінь /Собору Паризької Богоматері/ є сторінкою не тільки історії країни, а й історії науки та мистецтва” (В. Гюго) тощо; пояснює особливості системи образів роману, втілення в ній конфліктів епохи: а) уособлення церковної влади - архідиякон Клод Фролло; б) уособлення світської влади - король Людовик ХІ; в) уособлення демократії, що починала про себе заявляти - фламандський панчішник Жак Коппеноль; г) уособлення пробудження свідомості темних народних мас - Квазімодо) і т. д.; пов'язує із проблематикою роману долю Есмеральди (чарівна циганка стала жертвою релігійного бузувірства і грубих забобонів); простежує та ілюструє цитатами з тексту еволюцію образу Квазімодо: від раба (“пан і його пес”) до моральної особистості; висловлює своє ставлення до мотиву фатуму в творі (називає і розмірковує над значенням напису “фатум” на стіні собору або цитат із тексту: “воля фатуму непереборна” і т. ін.). ТЛ Дає визначення поняття історичний роман; знаходить спільне й різне в історичних романах В. Скотта “Айвенго” (7 кл.) та В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”.   4 Оноре де Бальзак (1799-1850). “Гобсeк” Бальзак - видатний французький письменник, зачинатель соціального реалістичного роману. Поєднання реалістичних і романтичних елементів у його художній системі. “Людська комедія” - грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини XIX ст. Проблематика і структура “Людської комедії”. Влада золота та її філософія в повісті “Гобсек”. Романтичні й реалістичні риси неоднозначного образу “філософа й скнари” Гобсека. Зіставлення образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто. Роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій повісті. Композиція і стиль твору. Бальзак і Україна. Учень: характеризує творчість французького письменника Бальзака як визначне явище світової літератури ХІХ ст.; відзначає зв'язок його життя з Україною; пояснює, чому “Людську комедію” Бальзака називають “енциклопедією життя Франції першої половини XIX ст.”: у цій величезній (понад 100 творів) епопеї французьке суспільство описане з такою повнотою, що за нею можна вивчати побут, звичаї, світогляд, духовні й моральні цінності, економіку, політику, фінансову систему країни у першій половині ХІХ ст.; визначає місце повісті “Гобсек” у творчому доробкові Бальзака: вона є складовою “Людської комедії”; попри невеликий обсяг твору, Бальзак надавав йому великого значення, про що свідчить хоча б незвичайна для письменника ретельність /надруковано три варіанти/ у шліфуванні первісного тексту; наводить приклади поєднання в образі Гобсека елементів реалізму (детальний опис механізму позики грошей, точність фіксації кількості відсотків за конкретну фінансову операцію лихваря тощо) і романтизму (самотність і загадковість багатія: достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал; цей персонаж по-романтичному контрастивний: “скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне” і т. д.); аналізує особливості втілення мотиву влади золота в повісті “Гобсек”: золото стало новим володарем світу, на зміну владі аристократів іде влада “гобсеків”, капіталістів (Гобсек: “Золото - ось душа вашого нинішнього суспільства”); порівнює образи Фанні Мальво і Анастазі де Ресто; визначає особливості композиції повісті (роль прийому обрамлення: історія про Гобсека “взята в рамку” опису розмови у салоні віконтеси де Гранльє); характеризує роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій твору (він об'єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і ситуацій, що створює особливу атмосферу задушевності розмови і вірогідності оповіді); висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються у творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту. 2. 18 7 ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РОСІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ Реалізм як художній напрям у світовій літературі Федір Достоєвський (1821-1881). “Злочин і кара” Творчість Достоєвського як одна з вершин російської і всесвітньої літератури. Філософські, етичні й естетичні погляди письменника та їх вираження в художніх текстах. Роман “Злочин і кара” як вираження нового, поліфонічного типу художнього мислення. Фiлософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору. Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії сильної особистості, “надлюдини”. Розкриття складності духовного світу людини. Система образів роману, семантика і символіка його назви. Учень: називає характерні риси літератури реалізму (правдиве зображення дійсності, аналітичний підхід до зображуваного і т. д.); визначає творчість російського письменника і філософа Достоєвського як одну з вершин російської та всесвітньої літератури; акцентує увагу на значному філософському (розвінчання теорії агресивного індивідуалізму: “тварь я дрожащая или право имею”) і етичному (наприклад, співчуття до “знедолених і ображених”) потенціалі роману “Злочин і кара”; простежує і підтверджує цитатами з тексту розвиток образу Раскольнікова: від скромного, інтелігентного й доброго студента, який здатен співчувати чужому горю (сон про знущання з коня) - через убивство старої лихварки та її сестри - до розкаяння вже на каторзі (Євангеліє під подушкою на Страсному тижні перед Великоднем); висловлює власні судження щодо теорії сильної особистості, “надлюдини” (якій дозволено те, що заборонено для всіх інших людей) і підтверджує їх прикладами і цитатами з тексту, а також власними життєвими спостереженнями; наводить приклади і цитати з тексту, де письменник відтворює складність духовного світу людини (суперечливі роздуми героїв, неоднозначність їхніх суджень, ставлення до світу тощо); розкриває особливості системи образів роману, зокрема - знаходить у Родіона Раскольнікова і Соні Мармеладової спільне (обидва вчинили переступ проти суспільних законів і норм: він став убивцею, а вона - повією) і різне (вона пожертвувала собою заради інших, а він пожертвував іншими заради себе) і т. д.; пояснює сенс і символіку назви “Злочин і кара”: за християнською доктриною і законами справедливості злочин повинен бути покараним. ТЛ Дає визначення поняття роман і його різновидів: а) психологічний роман (у якому чільне місце займає відтворення психології, внутрішнього життя героїв); б) філософський роман (у якому наявні філософські ідеї, проблеми).   8 Лев Толстой (1828-1910). “Анна Каренiна” або “Війна і мир” (за вибором учителя) Творчість Льва Толстого як найповніший вияв можливостей реалістичної літератури. Духовні й творчі шукання та здобутки письменника. Роман “Анна Кареніна”. Образи-характери роману, пластичність змалювання і психологічна глибина. Суперечливий образ Анни. Образ Левіна, його автобіографічна складова. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю. “Війна і мир” - історичний і психологічний роман-епопея. Соціофілософська концепція твору, війна і мир як її вісь. Народ і особистість, народ і влада в розумінні письменника. Народ як головна сила історії, оберіг національної незалежності, культури та традицій. Загальнолюдське значення проблематики твору. “Діалектика душі” толстовських героїв. Учень: визначає творчість Л. Толстого як найповніший вияв можливостей реалістичної літератури, продовження традицій реалістів-попередників (Бальзака, Діккенса та ін.); переказує зміст роману “Анна Кареніна”, виділяє ключові епізоди (зустріч Анни і Вронського на вокзалі, побачення Анни з сином тощо); називає основні проблеми твору: роль сім'ї в житті людини (“мысль семейная” /Л. Толстой/); пошуки основ міцних сімейних стосунків (“усі щасливі сім'ї схожі між собою, кожна нещаслива сім'я нещасна по-своєму”); право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов'язок перед членами своєї сім'ї, передовсім дітьми (доля Сергія Кареніна та маленької Ані) і т. д.; характеризує образи головних героїв твору в їхній психологічній глибині (насамперед - суперечливий образ Анни; крім того - образи Олексія Кареніна, Стіви Облонського, Вронського та ін.); дає характеристику образу Левіна, зокрема, його автобіографічної складової (в т. ч. невипадковість збігу імен: “ЛЕВ /Толстой/” - “ЛЕВін”); переказує зміст роману “Війна і мир”, виділяючи його ключові епізоди (Аустерліц, Бородіно, опис дуба, перший бал Наташі Ростової, розмова Андрія і П'єра тощо); пояснює і доводить прикладами з тексту, чому “Війна і мир” є: а) історичним: у ньому відтворено реальні історичні події та закони, змальовано образи історичних осіб тощо; б) психологічним: відтворення психології, внутрішнього життя героїв займає в ньому чільне місце; в) романом-епопеєю (це широкомасштабне епічне полотно, в якому, на відміну від більшості інших романів, є дуже багато героїв (близько 500), сюжетних ліній, охоплений значний проміжок часу і т. д.); розкриває соціофілософські ідеї роману “Війна і мир”: роль народу як рушійної сили історії, оберега національної незалежності, культури та традицій; війна і мир як два стани життя людини і народу; історична роль широких мас (народу) і особистості (Наполеон, Кутузов); доводить, що проблематика романів “Анна Кареніна” і “Війна і мир” має загальнолюдське значення; висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту. ТЛ Дає визначення поняття роман-епопея (див. вище).   3 Микола Некрасов (1821-1877). “О шостій вчора завернув...”; “Роздуми біля парадного під'їзду”; “Трійка”; “На смерть Шевченка” Некрасов як “співець страждань народних”, перегуки з Шевченком. Поетичне новаторство Некрасова: поєднання поезії з прозою, наближення поетичної мови до розмовної інтонації. Учень: пояснює, чому М. Некрасова називають “співцем страждань народних”; знаходить у його поезіях конкретні приклади вживання розмовної інтонації, народної говірки; знаходить елементи схожості поезії Миколи Некрасова і Тараса Шевченка; виразно читає (“На смерть Шевченка” - напам'ять) і аналізує вірші М. Некрасова. 3. 22 2 ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСЬКІ ЗРУШЕННЯ В ЛІТЕРАТУРІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст. Волт Вітмен (1819-1892). (Вірші за вибором учителя.) Вітмен - американський поет-новатор. Зв'язок його поезії з романтичними традиціями та трансценденталізмом. Збірка “Листя трави”, її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру). “Пісня про себе” - програмовий твір поета. Учень: пояснює, що американця Волта Вітмена називають великим поетом-новатором, бо він суттєво обновив як тематику поезії (так, на відміну від попередньої традиції поетизації природи, села, він почав оспівувати місто, за що його називають попередником т. зв. урбаністичної, “міської” поезії (він писав оди фабричним трубам, паротягам, домнам і т. п. /“...Свій похід починай, Індустріє!”/), так і їх форму (широко використовував т. зв. верлібр, прагнув відійти від класичних форм віршування, шукав нових можливостей поетичного вислову: “О, якби моя пісня була проста, як рев і мукання тварин, швидка і спритна, як рухи риб, як капання крапель дощу!”; уводив до віршів прозову мову, часто вживав т. зв. каталог (“вітменівський каталог”), тобто довгий і детальний перелік якихось фактів, ознак, реалій тощо; називає і наводить приклади провідних тем і мотивів всесвітньо відомої збірки Вітмена “Листя трави”: оспівування Демократії, “мільйонних мас”, космічних масштабів і процесів і т. ін.; пояснює, чому “Пісня про себе” вважається програмовим твором поета (у ній яскраво втілені особливості стилю і світогляду Вітмена); виразно читає й аналізує вірші В. Вітмена. ТЛ Дає визначення поняття верлібр - “вільний вірш, неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр)”.   5 Еміль Золя (1840-1902). “Кар'єра Ругонів”. Е. Золя - французький письменник, теоретик натуралізму. Цикл романів Золя “Ругон-Маккари” - природнича й соціальна історія однієї родини в добу Другої імперії”. Роман “Кар'єра Ругонів” як вступ до циклу, визначення в ньому його провідних тем і мотивів. Учень: пояснює, що Е. Золя є теоретиком французького натуралізму; знаходить конкретні ознаки натуралізму (поєднання наукових методів і художніх засобів зображення) в романі: детальний опис походження Ругонів і Маккарів, описи спадкових рис, які передаються від генерації до генерації, тощо; висловлює власне ставлення до героїв і проблем твору, спираючись на текст; пояснює символіку червоного кольору (орденська стрічка - кров на підборах П'єра Ругона - вогник свічки у вікні помираючого збирача податків). ТЛ Дає визначення поняття натуралізм.   5 Генрік Ібсен (1828-1906). “Ляльковий дім” Генрік Ібсен - норвезький письменник, зачинатель європейської “нової драматургії”. “Ляльковий дім” як соціально-психологічна драма. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п'єсі. Аналітична композиція п'єси. Новаторство Ібсена-драматурга. Учень: пояснює, чому норвежця Генріка Ібсена вважають зачинателем європейської “нової драматургії”, новатором сцени: його твори відрізнялися від звичних на той час у Європі драм, викликали неоднозначні оцінки сучасників; перелічує й ілюструє прикладами з тексту основні новаторські нововведення Ібсена-драматурга: а) акцент із зовнішньої дії перенесено на дію внутрішню: на сцені, у звичнім для театру сенсі, майже “нічого не відбувається”, герої майже нерухомі, просто йде розмова, думка протистоїть думці, головною ж є напруга внутрішня, непомітна оку глядача; б) зазвичай конфлікт драми Ібсена зав'язується ще до того, як починається власне її дія (так, Нора підписала фіктивний вексель до початку дії “Лялькового дому”); в) його “нові драми” мають відкритий фінал, тобто після закінчення п'єси достеменно невідомо, чим же закінчиться розв'язання її конфлікту; дає визначення п'єси “Ляльковий дім” як соціально-психологічної драми: соціальної, тому що в ній підняті соціальні проблеми: багатства і бідності (Хельмер - Крогстад), громадянських прав жінки (Нора й підроблений нею вексель) тощо; психологічної, тому що напруга твору передовсім психологічна, внутрішня; називає й ілюструє прикладами з тексту втілення рис “нової драми” в “Ляльковому домі”; висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту. ТЛ Дає визначення поняття зовнішня і внутрішня дія, “нова драма”, ілюструє їх прикладами з п'єси Ібсена “Ляльковий дім”.   5 Антон Чехов (1860-1904). “Чайка” Чехов - російський письменник. Його еволюція, імпресіонізм пізньої прози і драматургії. Чехов і Ібсен. “Чайка” - перша п'єса російської нової драматургії. Життєва мета й сенс мистецтва як головні проблеми твору. Особливості драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії в п'єсі. Новаторство Чехова-драматурга. Учень: пояснює, чому Чехова вважають драматургом-новатором; називає риси, які зближають творчість А. Чехова і Г. Ібсена (інтелектуальний характер драми, відкритий фінал творів тощо); характеризує головних персонажів п'єси; визначає провідний конфлікт п'єси (пошук життєвої мети і сенсу мистецтва в зіткненні з реаліями життя).   5 Джордж Бернард Шоу (1856-1950). “Пігмаліон” “Театральна революція” англійського драматурга Шоу, його “драми ідей”. Шоу й “ібсенізм”. Комедія “Пігмаліон”, її міфологічна основа. Динамізм дії й парадоксальність як невід'ємні риси творчості Шоу. Проблематика й художні особливості твору, його “філологічний конфлікт” і соціально-виховна спрямованість. Елайза Дулитл, її шлях від малопривабливої квіткарки-кокні до “чарівної леді”. Інтелектуальний характер драматургії Шоу. Учень: пояснює, в чому полягала “театральна революція” англійського драматурга Шоу: він розвинув традиції Ібсена, розробивши особливий тип драми - “драму ідей” (конфлікт твору полягав не лише у зіткненні інтересів і пристрастей персонажів, а й у царині ідеології, це передусім конфлікт ідей); з'ясовує, що конфлікт ідей присутній і у веселій, дотепній комедії “Пігмаліон” як специфічний “філологічний конфлікт”, де Шоу втілює ідею вирішення важливих соціальних проблем, зокрема, соціальної рівності шляхом оволодіння всіма прошарками суспільства правильною вимовою; наводить приклади втілення цього “конфлікту ідей” через “фiлологічний конфлікт” у комедії “Пігмаліон”, де опис того, як професор Гіггінс вчить квіткарку Елайзу Дулитл правильної аристократичної вимови, є втіленням ідеї соціаліста Шоу, який показує шлях до справедливого устрою суспільства, де усі без винятку громадяни, як аристократи, так і простий люд - матимуть рівні шанси реалізувати своє право на освіту й гідне життя, де не буде “пасажирів третього класу й запанує всезагальна рівність”; визначає гуманітарну освіту і формування почуття власної гідності Елайзи Дулитл як її шлях від малопривабливої квіткарки-кокні до “чарівної леді”, як підґрунтя для “фантастичного міжкласового стрибка” (Б. Шоу); пояснює сенс назви твору, зокрема, зв'язок (збіги й відмінності) комедії “Пігмаліон” з давньогрецьким міфом; висловлює особисте ставлення до проблем, що порушуються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту. ТЛ Дає визначення поняття інтелектуальна драма. 4. 2 ПІДСУМОК Узагальнення та систематизація вивченого протягом року матеріалу. Учень: називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року творів; повторює, узагальнює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового лiтературного процесу (реалізм, література другої половини ХІХ ст.). ТЛ Дає визначення понять: верлібр; зовнішня і внутрішня дія; історичний роман; психологічний роман; соціально-психологічний роман; фiлософський роман.

Для вивчення напам'ять

1. М. Некрасов. “На смерть Шевченка”.