Жан-Жак Руссо — французький філософ-просвітитель, письменник, педагог, композитор, прихильник деїзму (у філософії), представник сентименталізму (в літературі), творець теорії вільного виховання, прихильник морального і трудового виховання, ідеї народного суверенітету, народовладдя та прямої демократії, гуманізму; один з авторів знаменитої "Енциклопедії”, автор праць "Про вплив науки на звичаї”, "Міркування про походження та причини нерівності між людьми”, "Про суспільний договір”, літературно-педагогічних романів "Юлія, або Нова Елоїза”, "Еміль, або про виховання”, автобіографічного твору "Сповідь” тощо.

      Життєвий шлях Жан-Жака Руссо
     Жан-Жак Руссо народився у 1712 році в швейцарському місті-республіці Женеві в сім’ї ремісника-годинникаря, гугенотські предки якого емігрували з Франції. Мати Руссо померла при його народженні, а батько мало займався вихованням сина, заохотивши, однак, його до читання. Жан-Жака віддали навчатися ремесла. Але це йому не подобалося і він покинув Женеву. Декілька років він мандрував по Швейцарії, Італії, Південній Франції. Там він був слугою, музикантом, домашнім секретарем, переписувачем нот, вихователем, управителем будинку.

     У 1741 р. Руссо приїхав у Париж. Приблизно у 1745 році він познайомився з Терезою Левассер, служницею в паризькому готелі, де він наймав кімнату. Руссо жив із нею аж до самої смерті (проте не минав усіляких амурних пригод), мав від неї п’ятеро дітей і всіх повіддавав до дитячого притулку. Ніхто ніколи не розумів, що приваблює Руссо до тієї жінки. Вона була бридка й неосвічена, не вміла ні читати, ні писати (Руссо навчив її писати, але не читати), не знала назв місяців і не вміла рахувати гроші. ЇЇ мати булла зажерлива й хижа, вони обидві використовували Руссо і всіх його приятелів як джерело прибутку. Руссо запевняє (щиро чи ні), що ніколи не мав навіть іскорки любові до Терези; згодом вона стала пиячити і вганяти за конюхами. Руссо був не одружений з Терезою, але трактував її мов дружину. Всі панії, що приятелювали з ним, мусили визнавати і її.

     У Парижі Руссо опублікував свою працю «Міркування про науки та мистецтва» (1750), яка принесла йому славу нового оригінального філософа. Він написав ще чимало праць, серед яких «Про суспільний договір» та «Еміль», які за антиклерикалізм і політичний радикалізм були засуджені на спалення в Парижі та в Женеві. Тому Руссо змушений був жити у невеликих швейцарських містечках. У 1765 р. він покинув Швейцарію і відмовився від женевського громадянства.

     На початку видання «Енциклопедії» Руссо був одним з його провідних працівників. Він очолив відділ музики і опублікував ряд статей. Вимушене повернення в Женеву після публікації другого «Міркування…» послабило зв’язки Руссо з енциклопедистами. Відносини з ними були остаточно розірвані після того, як в праці «Про театральні вистави» (1758) він почав різко критикувати статтю Д’Аламбера «Женева», яку помістили у сьомому томі «Енциклопедії»

     На запрошення Юма деякий час Руссо знаходився в Англії, а у 1767 р. повернувся до Франції.

     З кінця 60-х років його огорнуло почуття безвихідної самотності і ворожості до нього всіх людей. Від цього важкого почуття він шукав спасіння у прогулянках по сільських місцевостях.

     На початку 1778 р. тяжко хворий Руссо прийняв запрошення одного зі своїх аристократичних шанувальників пожити в його приміському маєтку Ерменонвіль. Там через декілька місяців він помер і був похоронений на острівку посеред озера.

     Твори Жан-Жака Руссо
     · «Міркування про науки та мистецтва» (1750);

     · «Міркування про походження та основи нерівності між людьми» (1755);

     · «Про театральні вистави» (1758);

     · «Юлія, чи Нова Елоїза» (1761);

     · «Про суспільний договір» (1762);

     · «Еміль, або Про виховання» (1762).

 

     Погляд на Руссо відомого англійського філософа, математика, лауреата Нобелівської премії 1950 року Бертрана Рассела
     Бертран Рассел у своїй книзі «Історія західної філософії» пише, що Руссо – батько романтизму, засновник системи мислення, що виводить з людських почувань факти, не пов’язані з людиною, засновник політичної філософії псевдодемократичної диктатури як противаги традиційним абсолютним монархіям. З часів Руссо ті, що вважали себе реформаторами, поділялися на дві групи: його послідовників і послідовників Локка. Часом вони співпрацювали, і чимало людей не бачило між двома течіями ніякої несумісності. Проте, з часом та несумісність ставала дедалі очевидніша. В нашу добу Гітлер є нащадком Руссо, Рузвельт і Черчілль – Локка.

     Свою біографію Руссо дуже детально виклав у «Сповіді», проте не дбаючи про її правдивість. Руссо тішився, роблячи з себе великого грішника, часом навіть удаючись до перебільшень, проте є чимало інших свідчень, що він був геть позбавлений усіх звичайних людських чеснот. Та це не обходило Руссо: адже він уважав, ніби його серце завжди сповнене любов’ю, що, проте, не втримувало його від ницих учинків щодо своїх найкращих друзів. 

     Літературна слава прийшла до Руссо досить пізно. Діжонська академія запропонувала премію за кращий твір на тему: «Чи сприяли науки і мистецтва добробутові людства?» Руссо стверджував, що ні, і заробив премію (1750 р.). Він доводив, що наука й мистецтво є найстрашнішими ворогами моральності; створивши потреби, вони обернули людей у рабство. Наука й чеснота, стверджував Руссо, несумісні, кожна наука має нице походження. Астрономія виникла завдяки забобонам астрологів, красномовство – з пихи, геометрія – з зажерливості, фізика – з марної цікавості; навіть етика зародилася з людських гордощів. Освіта і книговидання гідні осуду, все, що відрізняє цивілізовану людину від неосвіченого варвара, є злом.

     Здобувши своїм трактатом премію, а згодом і славу, Руссо взявся жити за своїми принципами. Жив дуже просто і навіть продав годинника, кажучи, що йому нема вже потреби дізнаватися час.

 

 

 

Джерело: Шкільний бібліотечно-інформаційний центр.-2012.-№ 4.