Вознесіння Христа. Капелла Скровені в м. Падуя, Італія.

Джотто ді Бондоне (1267—1337)

 

     Вознесі́ння Господнє (Вше́стя) — вознесіння Ісуса Христа на небо, яке відбулося через 40 днів після Воскресіння Господнього. В християнстві ця подія відзначається великим святом, яке завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні — його відзначають на сороковий день після Великодня, і воно має збігатися з четвергом. З цього приводу народне прислів'я каже: «Не прийдеться в середу Вшестя». Згідно з християнським вченням після воскресіння Христа через сорок днів Бог забрав його на Небо, хоч до цього Він ходив по землі. Це останній день, коли можна вітатися словами «Христос воскрес!». Опісля Вшестя це вже заборонялося, бо у храмах ховають плащаницю.

     Свято Вознесіння Господнього вінчає Пасху — Воскресіння Господнє — та готовить нас до величного свята Дня Святої Трійці (П’ятидесятниці), тобто прокладає шлях для сходження у світ Святого Духа й утворення на землі Церкви Христової. Саме очікуване на той час диво П’ятидесятниці давало Христові право сказати: «Я перебуватиму з вами в усі дні до кінця віку» (Мтв. 28; 20).

     Господь, приготований у Жертву за гріхи світу ще до створення світу, є Главою Церкви Христової. «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас зцілино... Він гноблений був та принижений, але вуст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст...», — пророкував за кілька століть до Різдва Христового пророк Ісайя (53; 5–7).

     У день Вознесіння Господнього важливо не забувати про те, що вознісся Господь із слідами страждань за наші гріхи. Христос реально, а не номінально є Спасителем. Він донині несе на Своїх плечах слабкість і немічність людей. Вся скорбота землі, весь біль і жах лежать на Христові навіть після Воскресіння і Вознесіння Його у славі. Христос донині залишається Агнцем Божим, заколеним за спасіння світу.

     Його життя, страждання, хресна смерть, Воскресіння і Вознесіння включені на завжди в таємницю Триєдиного Бога — Отця і Сина і Святого Духа — в ім’я Якого Господь заповів хрестити людей і, таким чином, навчати всі народи.

     Витоки свята
     Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору «Проти Цельсія». Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки «сороковим днем після Пасхи».

     В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ називає його «всенароднім празником».

     Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий та iнші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

     Звичаї
     На цю відзнаку люди випікали обрядове печиво у формі драбинок, «щоб було по чому Ісусові вилізти на небо». Такий ритуальний хлібець носили на могилки, щоб в останнє колективно пом'янути померлих.

     Крім печива, готували також пласкі млинці з пшоняного борошна, у деяких місцях пекли паски і фарбували крашанки на поминки.

     Селяни в цей день обходили свої посіви, качали на них крашанки, оскільки «на Вшестя вже починає викидати колос». До цього дня намагалися повністю обсіятися, бо через десять днів буде Трійця.