Коли Ісус Христос входив до Єрусалиму, він наблизився до Вітфагії і Віфанії, до гори, що зветься Оливної і послав двох учнів Своїх, сказавши: "Ідіть у село; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніхто з людей ніколи не сідав; Відв’яжіть його, і приведіть, і якщо хто спитає: Нащо відв’язуєте? скажіть тому так: Господь потребує його ". Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він сказав їм. Коли ж стали відв’язувати молодого осла, господарі його їх запитали: Нащо осля відв’язуєте? Вони ж відказали: Господь потребує його. І привели його до Ісуса, і, поклавши одежу свою на осля, посадили на нього Ісуса. І, коли Він їхав, люди стелили одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів в радості велемовно Бога хвалив за всі чудеса, що бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах, і слава на висоті! "

     Урочистий вхід Ісуса в Єрусалим був вступом Його на шлях хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мт. 21,1-11; Мк. 11,1-11; Лк. 19,29-44: Ів. 12,12-19).

     У євреїв був звичай: царі і переможці в’їжджали до Єрусалиму на конях або ослах, і народ урочистими вигуками, з пальмовими гілками в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див. Зах. 9,9), Христос саме таким урочистим чином в’їжджав в Єрусалим, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін. 18,36) як Переможець гріха і смерті. Єврейський народ, що знаходився під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя, і всім здавалося, що Чудотворець, який вчора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч народу, цілком може бути саме тим земним вождем, який приведе свій народ до політичної незалежності і земного царства насолоди.

     З тих, які тоді перебували на вулицях Єрусалиму тільки один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато гіршого - від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста і Голгофи. Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для свідчення, що страждання Спасителя були добровільними.

     Празник Входу Господнього в Єрусалим - це празник торжества і радості, але ж цей празник і початок Страстей Господніх, початок того великого нерозуміння людського, неповинною жертвою якого став Господь наш Ісус Христос. Жителі Єрусалиму хотіли бачити в Ньому земного царя і Владику, а Його царство і володарювання - нескінченне навічно, для всіх народів і поколінь. Вони хотіли бачити в Ньому визволителя Ізраїля, а Він прийшов звільнити весь світ від гріха й смерті. Він - сама вічність. Він простує через віки, творить велике й божественне Благо людині, яка осягне це і стає спадкоємцем Христових дарів. Погано тому, хто не сприймає цього, хто далекий від того, бо той сам себе робить убогим.

     Назва Вербна неділя походить від того, що на це свято віруючі приходять з гілками, як правило, вербових рослин чи інших дерев, які першими розпускаються навесні, в ознаменування тих гілок, які різали іудеї, що зустрічали Ісуса у Єрусалимі. Звичайно, на півдні використовують квіти і гілки інших дерев, як правило, пальм. В Україні, де таких дерев немає і де перша розпускається верба, з давніх часів стали використовувати її гілки, тому і саме свято стало називатися Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.

     У вербну ж суботу святять у церкві вербу, якій народ надавав магічних властивостей: вона відвертає бурю, грім, а кинута в полум’я, – гасить пожежу. Коли у Вербну неділю з церкви виносили посвячене вербове галуззя, діти намагалися відщипнути пухнастенького «котика» і проковтнути. Бо, вважалося, що горло не болітиме. Повернувшись із церкви, господарі втикали більші галузки біля дороги чи на городі – щоб свячене дерево пустило глибоке коріння. Вербу саджали біля криниць у полі, щоб вода була чистою і холодною, у ярах – щоб зупинити ерозію, біля річок, щоб захистити береги від обвалів. Верба була необхідною і в господарстві – для плетіння колисок, кошиків, для вудження риби, для тинів тощо. Зазвичай били свяченими галузками дітей:            

                      «Не я б’ю – верба б’є,

                      Недалечко красне яєчко,

                      За тиждень – Великдень!

                      Не вмирай, не вмирай,

                      Великодня дожидай!

                      Будь великий, як верба,

                      А здоровий, як вода,

                     А багатий – як земля!».

 

     Але справжня його назва - Вхід Господній до Єрусалиму.

     В 2012 році Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя) припадає на 8 квітня.