Вже сім десятиліть відділяє всіх нас від того страшного дня, коли в кожну українську сім’ю надійшла зловісна звістка про початок великої кровопролитної війни. Безжальне колесо минулої війни прокотилося по українській землі, залишивши за собою розруху і безліч людських жертв. Справжній масштаб цих великих втрат неможливо оцінити. Та навіть всевладний час не в змозі стерти із нашої пам’яті згадку про ті страшні і величні події. Нам ніколи незабути цієї страшної трагедії.

 Ми завжди пам’ятаємо про тяжкі перші роки війни, коли доводилося відступати, віддаючи ворогу рідну землю, і героїзм та стійкість захисників Вітчизни, і грандіозні битви, в ході яких вдалося зламати хребет фашистської армади, і визволення Європи, і світлий день Перемоги.

В історії українського народу події Другої світової та Великої Вітчизняної воєн посідають особливе місце. За своєю глибиною, трагізмом і героїкою вони помітно вивищилися над іншими і набули епохального значення. Певною мірою обумовлено це й тим, що донині живі учасники війни, носії історичної пам’яті про неї – ті, хто воював зі зброєю в руках, навчався, працював, відбудовував країну. Пам’ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу, що витворює підвалини його самодостатності й самобутності, і водночас, – органічно інтегрує його в загальноцивілізаційний потік, підносить до рівня інших народів, які активно творили історію.

Нищівний вал бойових дій двічі прокотився українськими землями, не оминувши жодного населеного пункту, понівечивши долі десятків мільйонів людей. Протягом 1225 днів і ночей Україна була ареною жорстоких кровопролитних боїв. Саме з Україною пов'язані основні, вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті, який посів центральне місце у системі фронтів Другої світової війни. Український і південноросійський напрями постійно були центральними на Східному фронті, на всьому європейському театрі воєнних дій аж до кінця 1944 р. Саме тут проводилася більшість великомасштабних операцій 1941-1944 років, які, зрештою, вирішили долю всієї війни.

 Пам’ятаємо і воєнні дії на території нашої малої батьківщини, рідної та любої нам Дніпропетровщини. І зараз, у ці осінні дні, згадуємо події, які передували її звільненню від ярма окупації.

Операція по визволенню Дніпропетровська – важлива частина широкомасштабної стратегічної наступальної операції Радянських Збройних Сил.

Звільнення Дніпропетровська було пов’язане з великим літнім наступом Радянської Армії в 1943 р., історичною битвою за Правобережну Україну.

25 жовтня 2015 р. виповнюється 72 років від дня визволення Дніпропетровська від німецько-фашистських загарбників. Час все більше й більше віддаляє нас від цих подій, але подвиг воїнів-визволителів навічно залишиться в пам’яті  дніпропетровців.

З історичних фактів…

Дніпропетровськ був окупований фашистами у серпні 1941 року, і лише через два роки - 25 жовтня 1943 року - у місто увійшли радянські війська. А увечері того ж дня залпами з 234 знарядь Москва салютувала на честь звільнення Дніпропетровська. Сімнадцять учасників форсування Дніпра на ділянці Лоцманська Кам'янка - Старі Кайдаки за свої подвиги були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Бої за звільнення міста були важкими, загинули сотні тисяч радянських солдатів.

Звільнення міста Дніпропетровська й області було частиною великого літнього наступу Червоної армії в 1943 році. У вересні першими на територію нашої області вступили війська Степного і Південно-Західного фронтів. Тепер уже радянські війська форсували складну природну перепону - Дніпро.

Гітлерівці перетворили оборонні споруди на правому березі Дніпра в так званий "Східний вал європейської міцності". Берегові лінії ріки були обладнані дотами, дзотами, артилерійськими позиціями, окопами в декілька рядів, дротовими загородженнями і протитанковими ровами. Уздовж оборонного рубежу проходила шосейна дорога, що зв'язувала всі укріплення і дозволяла маневрувати силами.

 Директива Ставки Верховного Головнокомандування від 9 вересня 1943 р. "Про швидке і рішуче форсування рік і нагородження особового складу за успішне форсування водяних перепон" наказувала з виходом на Дніпро перейти його, захопити на правому березі плацдарми, що дозволили б розгорнути сили для подальшого наступу.

 На Дніпропетровському напрямку наступ вели війська Південно-Західного (із 20 жовтня 1943 р. 3-го Українського) фронту під командуванням генерала армії       Р. Я. Малиновського і Степового (із 20 жовтня 1943 р. 2-го Українського) фронту під командуванням генерала армії І. С. Конєва. За розробленим командуванням       2-го Українського фронту планом наступальної операції вирішено завдати удару по ворожих з'єднаннях з уже захоплених плацдармів у напрямку П'ятихатки -       Кривий Ріг і далі на Апостолово, щоб відрізати шляхи відступу військам ворога в районі міста Дніпропетровська. Розгром Дніпропетровського угруповання противника був доручений військам 3-го Українського фронту.

Ранком 15 жовтня ударні з'єднання Степового фронту перейшли в наступ. Головні сили йшли в напрямку П'ятихатки - Кривий Ріг. Для посилення наступального тиску в бій була введена 5-а гвардійська танкова армія під командуванням генерала Ротмістрова. Розвиваючи наступ, радянські війська оволоділи залізничною станцією - П'ятихатками.

 Німці перекинули в район прориву чотири нові дивізії і направили удар по флангах Степового фронту, чим призупинили їхнє просування. Незважаючи на контрудар німців, наступ радянських військ у центрі розвивався успішно. Розширивши прорив оборони ворога по фронту до 70 кілометрів і вглибину до     100 кілометрів, танкові і механізовані з'єднання прорвалися до Кривого Рогу. Але це було тільки початком битви за цей стратегічно важливий населений пункт. Стиснути коло не вдалося, але були забезпечені сприятливі умови для розгортання наступу     3-го Українського фронту.

 Скориставшись тим, що німецькі сили сконцентровані на криворізькому напрямку, 46-а і 8-а армії 3-го Українського фронту 23 жовтня перейшли в наступ у районі міста Дніпропетровська. Дніпро тут ще з вересня форсували за трьома напрямками: із північного сходу - біля села Аули, із півдня - біля селищ Військове – Вовніги, а також у безпосередній близькості від міста - біля селищ Діївки і Лоцманської Кам'янки. Рішучими діями 46-а і 8-а армії значно розширили плацдарм на правому березі Дніпра, створивши для гітлерівських військ загрозу повного оточення.

 Опір ворога був врешті-решт зламано.

 Війська 3-го Українського фронту 25 жовтня 1943 року звільнили Дніпропетровськ. У той же день визволено м. Дніпродзержинськ. Звільнення Дніпропетровської області закінчилося в районі Кривого Рогу і Нікополя в лютому 1944 р.

В ознаменування цієї перемоги Москва салютувала 20 артилерійськими залпами з 224 гармат. Десяти частинам і з’єднанням, відзначеним у боях за наше місто, присвоєна почесна назва “Дніпропетровських.

За мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Дніпра та визволенні Дніпропетровська, 569 воїнам  було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Вічна пам'ять визволителям Української землі, полеглим на полі битви!

Честь і слава живим героям!

           Парк 40-річчя визволення Днеіпропетровська

За матеріалами Інтернету 

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету