2 лютого 1901 р. – у с. Чаплі (нині у складі м. Дніпропетровська) народився Підмогильний Валер’ян Петрович, український письменник, перекладач, критик. Репресований, розстріляний 1937 року.

     Творчість Валер’яна Підмогильного, блискучого майстра новели, талановитого перекладача цілої бібліотеки французької класичної літератури, літературознавці ставлять вряд з найвидатнішими письменниками світу. Між тим більшість наших співвітчизників ще тільки починають відкривати для себе його ім’я і творчість.

     Валер’ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 року у селі Чаплі поблизу Катеринослава (нині – Придніпровськ у Дніпропетровську) в сім’ї дрібного службовця. 1918 року він закінчив у Катеринославі 1-ше реальне училище і вступив до університету на математичний факультет, згодом перевівся на правничий, але через матеріальну скруту змушений був залишити навчання. З 1919 року працював у відділі народної освіти секретарем художньої пропаганди і одночасно викладав фізику у школі. У 1920 році вчителював у Павлограді.

     Писати Валер’ян Підмогильний почав ще в учнівські роки, друкував оповідання в шкільному часописі. Але справжнім його літературним дебютом стали оповідання „Гайдамака” і „Ваня”, надруковані в літературно-педагогічному збірнику „Січ”, який вийшов у Катеринославі 1919 року. На початку 1920 року на сторінках газети „Боротьба” з’явились новели „Перед наступом” і „Повстанці”. Того ж року у Катеринославі вийшла книга молодого автора з дещо претензійною назвою „Твори. Том I ”. Через рік у збірнику „Вир революції” було надруковане оповідання „В епідемічному бараці”. У Валер’яна Підмогильного не було періоду учнівства, літературознавці, а серед них і відомий вчений Петро Єфремов, відзначали зрілість вже перших творів молодого прозаїка і високо їх оцінювали.

     З 1921 року Валер’ян Підмогильний переїхав до Києва, працював бібліографом у Книжковій палаті, але, рятуючись від голоду, був змушений на деякий час виїхати до Ворзеля, назад повернувся через два роки. У Києві він продовжував навчатися, слухав лекції в інституті народного господарства, працював у видавництві „Книгоспілка”, а редакції часопису „Життя і революція”. У цей час вийшли його збірки „Військовий літун”, „Проблема хліба”, повість „Третя революція”, романи „Місто” та „Невелика драма”.

     1925 року Валер’ян Підмогильний став одним із ініціаторів створення літературної організації „Ланка”, куди увійшли також Григорій Косинка, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Борис Тенета, Тодось Осьмачка. У грудні 1929-го письменник разом із сім’єю переїхав до Харкова, де працював у видавництві „Рух” консультантом з іноземної літератури. У 20-ті роки він займався у більшості перекладацькою роботою, переклав українською Анатоля Франса, Дені Дідро, Гі де Мопассана, Оноре де Бальзака.

     1934 року, коли через кілька днів після вбивства Кірова країну охопила хвиля репресій, Валер’яна Підмогильного заарештували як ворога народу, заслали на Соловки. Тут він ще намагався працювати, почав перекладати Шекспіра. 1937 року Валер’ян Підмогильний разом з тисячами таких же як і він був розстріляний. На честь двадцятої річниці Жовтневого більшовицького перевороту. Довгі десятиліття творчість письменника, навіть ім’я були заборонені, забуті. Лише наприкінці 80-х років минулого століття в Україні почали перевидавати книги талановитого прозаїка, друкувати його новели в журналах, писати про нього. До 100-літнього ювілею письменника на сторінки періодики ринула ціла злива найрізноманітніших публікацій життя і творчість Валер’яна Підмогильного, були видані нові книги, а його твори ввели до курсу шкільної програми з української літератури.