The Beatles («Бітлз») — британський біт-рок-гурт, створений 1960 року в Ліверпулі, Англія. Найбільш знаменитий та популярний музичний гурт за всю історію людства. Також один з найуспішніших з комерційної точки зору музичних гуртів в історії популярної музики. Кількість проданих платівок гурту перевищує один мільярд примірників, що є рекордом світової музичної індустрії. 15 альбомів «Бітлз» очолювало хіт-парад Великобританії — більше, ніж будь-якого іншого виконавця.

До першого складу ансамблю входили: Джон Леннон (вокал, ритм-гітара), Пол Маккартні (вокал, ритм-гітара), Джордж Харрісон (вокал, соло-гітара), Стюарт Саткліфф (бас-гітара) і Піт Бест (ударні). 1961 року Саткліфф залишив гурт, і місце бас-гітариста зайняв Маккартні. 1962 Беста замінив Рінго Старр.

Упродовж 1983–1984 років на честь кожного з чотирьох учасників гурту було названо малі планети — 4147 Леннон, 4148 Маккартні, 4149 Харрісон, 4150 Старр, а 1998 року на честь

 Джон Леннон, Пол Маккартні                          усього гурту була названа мала планета 8749 Бітлз.                                                            Джордж Гаррісон, Рінго Старр

Історія.Створення гурту

Гамбурзький клуб Індра (фото 2007 року), де вперше в Гамбурзі виступили Бітлз.

Учасники майбутнього гурту народилися та виросли у Ліверпулі — місті, де з кінцем п'ятдесятих років спостерігався сильний вплив американської поп-музики.

На весні 1957 16-річний Джон Леннон, під впливом популярного тоді музичного напрямку скіфл та його провідного представника Лонні Донегана, заснував гурт, до якого увійшли його однокласники зі школи «Кворрі Бенк» (Quarry Bank School). Спочатку вони називали себе The Black Jacks, але згодом змінили назву на The Quarrymen (укр. Хлопці із «Кворрі»), після того як дізналися, що інша місцева група вже використовувала це ім'я. Колектив був аматорським — жоден із його учасників не мав музичної освіти й не грав на жодному інструменті до пуття. Сам Леннон у дитинстві співав у церковному хорі, пізніше розучив кілька мелодій на губній гармошці та освоїв найпростіші гітарні акорди — цього вистачило, щоб стати лідером і солістом ансамблю. Сусід і найкращий друг Леннона, Айвен Воен, учився в одній школі з Полом Маккартні та приятелював з ним. За його запрошенням Маккартні, що також захоплювався сучасною музикою та грав на гітарі, прийшов на концерт групи у саду парафіяльної церкви святого Петра у ліверпульському районі Вултон 6 липня 1957. Він познайомився з Ленноном та іншими учасниками гурту і через кілька днів був запрошений до гурту. Хлопці добре спрацювались і вже скоро почали писати власні пісні, що було явищем не характерним для тих років: звичайно виконавці користувалися або готовим матеріалом, або музикою, скомпонованою на їхнє замовлення.

6 лютого 1958 друг Маккартні, 15-літній Джордж Харрісон, відвідав концерт The Quarrymen у «Вілсон Холл», у районі Герстон. Маккартні запропонував взяти його до гурту, але Леннон був проти, тому що вважав його занадто юним. Проте після прослуховування, яке Пол влаштував для нього в березні 1958, Харрісон був прийнятий як соло-гітарист, тому що грав на гітарі «краще за них усіх».

Ліверпульський інститут на Mount Street, в якому навчались Пол Маккартні і Джордж Гаррісон

Гурт грав музику в стилі скіфл, кантрі-енд-вестерн, і дедалі тяжив до рок-н-ролу. До його репертуару входили не тільки американські хіти, але й власні пісні Леннона й Маккартні, яких наприкінці 1958 налічувалося вже понад півсотні. Леннон, Харрісон і Маккартні були єдиними незмінними учасниками ансамблю. Після того, як гурт покинув Колін Гентон, постійного барабанщика у них не було. Наприкінці 1958 гурт тимчасово розпався. Харрісон перейшов у гурт Les Stuart's Quartett, а Леннон з Маккартні почали виступати як дует The Nurk Twins. Але цей період тривав недовго, і незабаром гурт воз'єднався. У січні 1960 до гурту долучився товариш Леннона по художньому коледжу — Стюарт Саткліфф. Джон переконав його придбати бас-гітару на грошову премію, яку той нещодавно отримав за одну зі своїх картин. Однак грати на ній Саткліфф не вмів, і був змушений навчатися на ходу.

Сучасна назва гурту — The Beatles — з'явилася у квітні 1960. За спогадами учасників групи, назву Beatles було вигадано Саткліфом як сполучення слів beetles (англ. «жуки») та beat' (англ. «ритм», «удар», «доля»).

З серпня 1960 за ударними інструментами виступав Піт Бест, син Мони Бест, що була власницею клуба «Касба», у якому гурт кілька разів виступав. У такому складі The Beatles зробили перші свої чотири поїздки в Гамбург з репертуаром, який складався в основному з творів Чака Беррі, Літл Річарда, Карла Перкінса і Бадді Холлі. У січні 1961 The Beatles вже дебютували у клубі «Каверна» на Метью-стріт (Ліверпуль): за два роки влаштували там же більш 300 концертів.

Перші досягнення

Клуб Cavern, Ліверпуль, де Бітлз зіграли 262 рази у 1961—62 роках

Вхід до Abbey Road Studios, де було записано Please Please Me

У квітні 1961 група повторно виступає в Гамбурзі з новими зачісками (першу таку почав носити Сеткліфф), відтоді відомими як «класичні бітловські». По завершенні гамбурзьких концертів Сетклифф залишає The Beatles і знаходить роботу в Гамбурзькій художній галереї, — а рік пізніш, 10 квітня 1962, вмирає від крововиливу мозку. Зовсім випадково наприкінці 1961 на один із концертів           The Beatles у «Каверні» заблукав ліверпулець Браян Епстайн: сам він, комісований за станом здоров'я з армії, рік учився в лондонській Королівській академії драматичного мистецтва — а потім поїхав додому й працював менеджером у батьківському магазині грамплатівок. Гурт був відомий Епстайну ще до відвідин «Каверни», оскільки він отримував чимало запитів на випущену в Німеччині платівку-сингл «My Bonnie» (який The Beatles записали в Гамбурзі, акомпануючи Тоні Шеридану під назвою The Boat Boys). Незабаром Епстайн став менеджером The Beatles. Першою справою для Епстайна була зміна іміджу музикантів: замість чорних шкірянок музиканти одягли фірмові піджаки-безкомірки П'єра Кардена (які й опісля отримали назву «бітловки») та змінили елвіс-преслівські зачіски на довгі чубчики.

Практично всі європейські фірми грамзапису відхилили музику The Beatles, отже Епстайн домігся контракту з Parlophone, що входила тоді до складу ЕМІ. У червні 1962 групу прослухав продюсер Джордж Мартін та підписав із нею контракт на місяць. А в серпні 1962 Леннон, Маккартні й Гаррісон прийшли до висновку, що Піт Бест не справляється з обов'язками барабанщика, й Бест — у ту пору єдиний секс-символ групи, покинув її. На його місце був запрошений Рінго Старр, що грав у другій за популярністю ліверпульскій групі Ror Storme and the Hurricanes. У вересні 1962 The Beatles записали свою першу «сорокап'ятку», у яку ввійшли «Love Me Do» й «P.S. І Love You», які попали в національну топ-двадцятку у жовтні. На початку 1963 композиція «Please Please Me» зайняла в хіт-параді Великобританії друге місце, а 11 лютого 1963, усього за 13 годин, був записаний дебютний альбом групи. Коли третій сингл «From Me To You» зайняв у чартах перше місце, індустрія звукозапису Великобританії збагатилася новим терміном: Merseybeat, тобто «ритми з берегів річки Мерсі». Справа в тому, що більшість груп, які працювали в стилі, аналогічній The Beatles, — Gerry and the Pacemakers, Billy J. Kramer and the Dakotas і The Searchers — були вихідцями з Ліверпуля, розташованого на річці Мерсі.

Початок бітломанії

  «Бітлз» на Шоу Еда Саллівана, США.

Улітку 1963 The Beatles, які повинні були відкривати британські концерти Роя Орбісона, виявилися за рейтингом на порядок вище від американця — саме тоді з'явилися перші ознаки явища, що одержало назву «бітломанія». По закінченні перших європейських гастролей (жовтень 1963) The Beatles і їхній менеджер Епстайн перебралися до Лондона. Їх переслідують натовпи шанувальників, і The Beatles з'являються на публіці тільки під охороною поліції. Наприкінці жовтня того ж року сингл She Loves You б'є всі рекорди тиражів за всю історію грамофонної промисловості Великобританії, а в листопаді 1963 The Beatles виступають перед королевою Єлизаветою ІІ.

Capitol Records, американська галузь фірми ЕМІ, поставилася до успіху групи насторожено й не випустила жодної платівки, датованої 1963-ім роком, ризикнувши передрукувати тільки четвертий сингл I Want To Hold Your Hand, а також випустити «лонгплей» (довгограючу платівку). Американські слухачі одержали в січні 1964 диск Meet The Beatles. В американські гастролі ансамблю фірма Capitol вклала всього 50 000 $, і 7 лютого 1964 у нью-йоркському аеропорті імені Кеннеді групу зустрічали кілька тисяч американських фанів, а 9 й 16 лютого вже понад 70 мільйонів телеглядачів дивилися виступ The Beatles у програмі Еда Саллівана. У квітні 1964 композиція Can't Buy Me Love одночасно очолила хіт-паради Англії й США; у тому ж місяці The Beatles зайняли всі верхні п'ять рядків у хіт-параді журналу Billboard. Прем'єра першого фільму за участю The Beatles (Hard Day's Night — «Вечір важкого дня», режисер Річард Лестер) відбулася в США в серпні 1964 (перший тиждень прокату приніс прибуток у 1,3 мільйони доларів). The Beatles стали на чолі «британського вторгнення», проклавши на американський ринок дорогу для таких груп, як The Who, Rolling Stones і The Kinks.

Зрілий період

Після 1965 Леннон і Маккартні вже рідко писали пісні разом, хоча за умовами контракту (і за взаємною домовленістю) пісня кожного з них уважалася спільною творчістю. В 1965 The Beatles побували з концертами в Європі, Північній Америці, Австралії й на Близькому Сході. Другий фільм з їхньою участю Help! («Допоможіть! (фільм)», режисер Річард Лестер) знімався в Англії, Австрії й на Багамських островах навесні 1965; прем'єра картини відбулася в США в серпні того ж року.     15 серпня 1965 The Beatles виступали перед 55 000 глядачів на нью-йоркському стадіоні «Ші», встановивши рекорд відвідуваності рок-концертів. Написана в той період композиція Пола Маккартні «Yesterday» (1-е місце, 1965) дотепер є найпопулярнішою в репертуарі більш ніж 500 виконавців. У червні 1965 «за видатний внесок у справу процвітання Великобританії» королева нагородила музикантів орденом Британської імперії — подія була сприйнята неоднозначно, деякі кавалери ордена повернули свої регалії, однак 26 жовтня церемонія нагородження відбулася в Букінгемскому палаці (в 1969 році Джон Леннон повернув свій орден). Вихід альбому Rubber Soul ознаменував новий етап у творчості групи й вихід за рамки поп-формули. The Beatles і Боб Ділан залучили до рок-музики дорослу аудиторію; вони стали свого роду рупором післявоєнного покоління, тексти пісень групи ставали дедалі поетично зрілішими й часто політичнішими. Влітку 1966 року Джон Леннон спричинив скандал, заявивши: «Християнство рано чи пізно зживе себе. Воно скулиться і зникне. Сперечатися з цього приводу безглуздо — я правий, і майбутнє покаже, що я правий. Ми вже зараз популярніші від Ісуса Христа». Остання фраза призвела до масових спалень платівок групи, і через деякий час Леннон був змушений принести свої вибачення всім, чиї почуття він образив. 29 серпня 1966 у Кендлстік-парку, Сан-Франциско, The Beatles дали свій останній концерт і надалі зосередилися на експериментах у студії (точкою відліку, вочевидь, слід вважати композицію Norwegian Wood (1965), де вперше пролунав «екзотичний» інструмент ситар), першим результатом яких стала Rain з пущеними в зворотному напрямку треками. А такі речі, як Taxman і Love You Too, що ввійшли до альбому Revolver, свідчили про композиторський ріст Джорджа Гаррісона.

Тоді як «Rubber Soul» уже був значним кроком уперед, альбом Revolver, що побачив світ у серпні 1966, за тиждень до останнього турне The Beatles, пішов ще далі. За означенням Pitchfork «звук гурту виростає до найвищого ступеня впевненості» й «перевизначає те, чого можна сподіватися від популярної музики». Пісні альбому складні, репертуар музикальних стилів широкий: від новаторського аранжування класичних струнних інструментів до психоделічного року. Дизайнер обкладинки Клаус Форманн, друг гурту ще з гамбурзьких днів, відмовився від традиційного зображення четвірки, зробивши чорно-білий колаж в стилі Обрі Бердслі. Перед альбомом вийшов сингл Paperback Writer із піснею Rain на зворотному боці. Для реклами синглу The Beatles зробили короткий фільм, який називають першим спражнім відеокліпом. Цей фільм показували програми Top of the Pops та Шоу Еда Саллівана.

Серед найбільш експериментальних пісень альбому Revolver виділяється Tomorrow Never Knows, слова для якої Джон Леннон запозичив з книги Тімоті Лірі Присохелічний досвід: Підручник на основі тибетської Книги мертвих. При створенні запису гурт використав 8 магнітофонів, розставлених в будинку студії звукозапису. Кожним із магнітофонів випадковим чином управляла людина, тоді як Мартін записував результат.

У пісні Eleanor Rigby Маккартні використав струнний октет, створивши сполучення, «що не зводилося до жодного відомого стилю чи жанру пісні». Гаррісон теж розвивався як композитор, до альбому увійшли три його твори. У 2003 році журнал Rolling stone поставив Revolver на третє місце серед альбомів усіх часів. Проте впродовж американського турне гурт не виконав жодної пісні з цього альбому. Як пояснює Кріс Інїґгем, ці пісні були суттєво студійними творами, і гурт із чотирьох музикантів не міг жодним чином відповідно їх відтворити, особливо посеред верещання прихильників. «Бітлз наживо» й «Бітлз студійні» стали зовсім різними поняттями. Концерт У Кендлстік-Парку у Сан-Франциско 29 серпня 1966 року став їхнім останнім концертом. Він завершив чотирирічний період, насичений турами, під час якого гурт дав понад 1400 концертів у всьому світі.

Звільнившись від важкої ноші турне, гурт став експериментувати ще з більшим завзяттям при роботі над альбомом Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band, що розпочалася у грудні 1966 року. Інженер звукозапису Джефф Емерік пригадує, що хлопці наполягали, щоб усе в Сержанті Пеппері було іншим: «У нас мікрофони стояли в розтрубах мідних духових, а до скрипок приєднувалися навушники, перероблені так, щоб вони відігравали роль мікрофонів. Ми використовували величезний осцилятор для того, щоб міняти швидкість інструментів та вокалу, ми різали стрічки й знову склеювали їх догори ногами або задом-наперед». Пісня A Day in the Life вимагала оркестру з 40 інструментів. Запис тривав майже 700 студійних годин.

Спочатку в лютому 1967 вийшов сингл з подвійною стороною A Strawberry Fields Forever"/"Penny Lane, а в червні сам альбом Sgt. Pepper. Музична складність запису з використанням тодішньої технології, в якій було тільки чотири доріжки, приголомшила музикантів сучасників. Для лідера Beach Boys Браяна Вілсона, який тоді переживав особисту кризу, й завершення амбіційного альбому Smile йому давалося важко, сингл Strawberry Fields став сильним ударом, і незабаром він облишив намагання змагатися з The Beatles. Критика зустріла альбом із захопленням. У 2003 році журнал Rolling Stone поставив його на перше місце у списку 500 найвизначніших альбомів усіх часів.

Sgt. Pepper став першим значним альбомом у поп-музиці, на звороті обкладинки якого були надруковані всі тексти пісень. Ці тексти інтенсивно аналізували; прихильники, розмірковували, наприклад про те, що «celebrated Mr K.» в Being for the Benefit of Mr. Kite!, мабуть, сюрреалістичний письменник Франц Кафка^[19]. Американський літературний критик, професор англійської мови, Річард Пойрієр написав есе «Навчаючись у The Beatles», в якому зазначав, що студенти слухали музику гурту з такою цікавістю, якій він, як викладач, міг тільки заздрити. Пойрієр ідентифікував особливість, яку він назвав «змішаною алюзивністю»: «нерозумно будь-де припускати, що вони роблять тільки одне чи виражають себе тільки в одному стилі… один тип відчуття щодо теми недостатній… кожне окреме навіяне почуття часто мусить існувати в контексті на перший погляд несумісних альтернатив». Маккарті тоді говорив: «Ми пишемо пісні. Ми знаємо, що хочемо ними сказати. Але через тиждень хтось ще говорить про них щось інше, і ти не можеш цього заперечити. … Ви вкладаєте в наші пісні своє власне значення, що відповідає вашому власному рівню». Надзвичайно детально розроблена обкладинка альбому теж викликала великий інтерес і глибоко вивчалася. Вуса й бороди хлопців швидко стали визначальним символом стилю хіпі. Історик культури Джонатан Гарріс описує їхню «яскраво забарвлену пародію на військову форму» як свідомий виклик владі й істеблішменту.

25 червня гурт виконав новий сингл All You Need Is Love для світової аудиторії телепрограми «Наш світ» (Our World), що була першою глобальною телетрансляцією наживо. У розпалі Літа кохання пісня стала гімном руху сила квітки. Через два місяці гурт зазнав утрати, що перевернула їхню кар'єру. Познайомившись із Магаріші Магеш Йогі, гурт поїхав у Бангор у його табір трансцендентальної медитації. Туди їм подзвонив Пітер Браун, асистент Епштейна, й повідомив про смерть менеджера. Коронер установив причиною смерті випадкове передозування наркотиків, але ходили чутки, що серед речей Епштейна знайшли записку про самогубство. Епштейн перебував на межі емоційного зламу через власні особисті проблеми та через стан робочих відносин із гуртом. Він боявся, що вони не поновлять його контракт, термін якого закінчувався у жовтні, через невдоволення його управлінням фінансовими справами. Особливу тривогу викликала угода з Seltaeb, компанією, що займалася правами продажу в США. Смерть Епштейша заскочила групу зненацька, хлопці розгубилися, у них виник страх перед майбутнім. Пізніше Леннон говорив: «У мене не було жодних ілюзій щодо того, чи ми можемо займатися чимось іншим, крім музики, і я перелякався». Саме зі смертю Епштейна він пов'язує початок кінця гурту: «Я тоді знав, що ми в халепі».

Останні роки й розпад

   Будинок Apple Corps за адресою Севіл-роу 3, на даху якого відбувся концерт Let It Be

Хоча останнім альбомом гурту був Let It Be, більшість його пісень записана ще до виходу Abbey Road. Спочатку альбом мав робочу назву Get Back. За словами Мартіна, Маккартні висунув ідею приготувати новий матеріал і «виконати його вперше перед живою аудиторією, роблячи звукозапис і знімаючи фільм. Іншими словами, зробити живий альбом із нового матеріалу, чого раніше ніхто не робив». Більшість із пісень альбому виникли в студії, багатогодинна робота над ними була знята на плівку режисером Майклом Ліндсей-Гоґґом. То були часи, коли відносини між The Beatles перебували на найнижчому рівні». Маккартні й Леннон довели Гаррісона до того, що він на тиждень пішов із групи. Він повернувся із клавішником Біллі Престоном, який взяв участь в останніх 10 днях запису й був згаданий на обкладинці синглу Get Back. Щодо місця проведення коцерту хлопці ніяк не могли досягти згоди: вони відкинули ідеї про концерт на човні у морі, в туніській пустелі, в Колізеї. Врешті-решт, останній виступ гурту в супроводі Престона зняли на даху будинку Apple Corps за адресою Севіл-роу 3 у Лондоні 30 січня 1969.

Востаннє члени гурту зібралися разом в одній студії 20 серпня 1969 року на записі пісні I Want You (She's So Heavy) із альбому Abbey Road. Леннон оголосив про свій вихід із гурту іншим хлопцям 20 вересня, але згодився не робити публічних оголошень, доки не будуть владнані різні юридичні аспекти справи.

Abbey Road вийшов через шість днів після оголошення Леннона. За два місяці було продано чотири мільйони платівок. Альбом протримався на вершині британського чарту одинадцять тижнів. Друга пісня з альбому, балада Something вийшла окремим синглом — уперше пісня Гаррісона була записана на стороні А.

Let It Be вийшов 8 травня.

За матеріалами Інтернету