15 лютого (за григоріанським календарем; 2 лютого – за юліанським) – християни східного обряду відзначають Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа (Стрітення Господнє).

     Відзначають його в пам’ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження (згідно з Законом Божим, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження).

     Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником, але він таки не повірив у можливість народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий напророчив йому, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить народження Господа. Те й здійснилося – Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде „на служіння спасіння людей”.

     Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Віфлеєму.

     Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття.

     У церквах України в цей день святять воду і свічки. Такі свічки називали раніше «громичними», тому їх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу від грому.

     Важливу роль традиційно відігравала й стрітенська вода. Вона мала ті ж цілющі властивості, що й хрещенська. Віруючі, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали свяченою водою й зберігали її протягом року. Вона вважалася цілющою: нею натирали на тілі хворі місця, давали пити од «пристріту» або «дання» - хвороб, викликаних «поганим оком». Напровесні, виганяючи худобу в поле, скроплювали її «стрітенницею», а пасічники – бджіл і вулики, щоб не заїдали чужі комахи та не нападав «гнилець». Це робили протягом року - в кожну першу неділю на молодику.

     Віра в силу стрітенської води в багатьох людей зберігається й досі. В Україні це свято здавна шанувався. Селяни намагалися не працювати, а стежити за погодою, бо в цей день «лютий до березня в гості приїжджає», щоб «на Стрітення зимі з весною зустрітися». Хто кого переборе, то такою, вважали, і буде погода до початку березня.

     У народній легенді розповідається, що зустрівшись на Стрітення, стара Зима й молоде Літо сперечаються - кому йти, а кому залишитися. Якщо під вечір потеплішає - Літо перемогло Зиму, якщо похолоднішає - навпаки.