Різдво Христове належить до великих християнських дванадесятих свят, які церква відзначає особливо урочисто. За біблійними свідченнями цього дня народився Син Божий — Ісус Христос, якому люди поклоняються вже два тисячоліття. 

     Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".

     У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво. Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем.

     У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури. Разом із вірою Христовою в Україні та за її межами набули поширення такі народні традиції, як колядування та щедрування. Коляда – це гімн Христу, оспівування його народження. У щедрівках славлять природу, закликають весну.

     Першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.

     Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай.

     Переддень Різдва — Свят-вечір (або Багата кутя) починався з появою на небі першої зірки. У цей день піст був особливо суворим. Крім куті на столі обов'язково стояли 12 страв: грибні, ягідні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажена риба, борщ з рибою і грибами та ін. Першою починали їсти кутю — найголовнішу обрядову їжу, неодмінний символ різдвяно-новорічних свят. Далі годилося скуштувати всіх страв, запиваючи їх узваром. Під час вечері батько виходив з кутею на двір і кликав: "Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Якщо не хочеш, то не йди. Не морозь ні ягняток, ні поросяток, ні теляток". У такий спосіб задобрювали сили природи, щоб майбутній врожай був гарним. Кутю також кидали в криницю або річку, щоб не було посухи.

     Посуд од пісних страв ретельно мили, оскільки наступна їжа вже мала бути скоромною. Починалося різдвяне розговіння.

     Завершивши обрядову трапезу, діти після спочинку розносили гостинці своїм родичам. Ті з нетерпінням чекали бажаних гостей. Нарешті з'їжджалася вся родина й сідала за святковий обід, який тривав допізна. Ніхто із присутніх не згадував сумних історій, бо це трапезування мало "очистити всіх од скверня і об'єднати злагодою та любов'ю".

     Надвечір село знову оживало — починалося масове колядування. У різних регіонах воно проводилося по-різному: та Покутті колядували ще напередодні Різдва, на Лівобережжі — першого дня, а на Поділлі — водили ватаги лише другого дня свят. Готувалися до цього заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами. Обходячи оселі, колядники поздоровляли господарів та їхніх дітей, бажаючи всім щастя й здоров'я на многії літа. Відомі класичні колядки "Нова радість стала", "Ой новина в нас, новина".

     Особливо радісним було Різдво для дітей. Ватаги хлопчаків ходили по хатах з вертепом — маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, що складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов'язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. У нас, особливо в Східній Україні, мистецтво вертепу поступово забувалося, бо, як і інші народні традиції, зазнавало гоніння. Але зараз воно відроджується.

     Наступний за Різдвом день — свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов'язано з Божою Матір'ю. Було за звичай у цей день відвідувати жінок, які приймають роди, а також справляти обіди та панахиди по померлих.

     Завершується друге тисячоліття від Різдва Христового. Повалені за цей час великі і могутні імперії, зникли стародавні язичеські вірування. Але вертеп (печері); де народився Христос, зберігся таким самим, як був у момент Божественного втілення. Знаменно те, що Віфлеємський храм Різдва над вертепом, споруджений у 330-му році, є нині єдиним в світі, де богослужіння здійснюється ось уже шістнадцять віків. Це найдавніша церква з усіх, що збереглися.

     Різдво Христове — це свято любові. Любов, котру принесло на землю Різдво, зобов'язує нас до внутрішнього відродження, до оновлення усього сущого: людини, сім'ї, нації, держави, всесвіту. Різдво Христове закликає нас шанувати всі творіння Божі, зберігати природу – ріки, поля, ліси, тваринний світ, охороняти їх від винищення й забруднення.

     У світлі Різдва Христового ми повинні прагнути очиститися від скверни, відродити наші душі й серця у покаянні, любові і всепрощенні. Різдво Христове — як нове очищення, воно виводить нас з темряви до світла, зцілює духовно, об'єднуючи в єдину могутню християнську родину.

     І нехай оцей всемогутній, преображаючий дух світлого Народження Христового запанує в наших серцях нині і повсякчас, і на віки вічні! Славимо Його!

 

 

             Хай Різдво з тим завітає,
           Чого серце забажає. 
           Хай несе у кожну хату 
           Щастя, радості багато,
           Хай смачна кутя Вам вдасться, 
           Хай в сім’ї панує щастя.
           Щоб весела коляда 
           В хату радість принесла.
           Христос рождається!