Різдво́ Христо́ве — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха.

     Римо-Католицька Церква, більшість протестантських церков, а також більшість православних, включаючи Константинопольську, Антіохійську, Александрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку церкви, святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня.

     Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська православні церкви, усі Українські православні церкви, а також Українська греко-католицька церква святкують Різдво в ніч на 7 січня (що відповідає 25 грудня за старим Юліанським календарем). 

     Вірменська апостольська церква святкує Різдво 6 січня, в один день із Хрещенням Господнім.

     Різдво в Євангеліях

 

     Згідно з Євангелієм Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Віфлеємі у сім'ї теслі Йосипа Обручника з Назарету в його нареченої Марії (Богородиці й Пріснодіви), які прибули до Віфлеєму для участі в перепису населення (Лк. 2:1,2). Родина була змушена переночувати в печері, що використовувалася як хлів для укриття худоби від непогоди. Під час народження Христа над печерою зійшла Віфлеємська зірка, яка вказала про цю подію волхвам (мудрецям, царям) зі Сходу. Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Волхви піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну.

     Довідавшись про народження Христа, цар Іудеї Ірод велів провести побиття дітей у віці до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті. Однак родина Йосипа була змушена втікати до Єгипту і перебувала там до смерті Ірода.

    

 

 

Ель Греко. «Різдво»

 

      Різні люди і різні напрямки християнства можуть по різному трактувати природу Бога і Ісуса Христа. Православне трактування в даному випадку спирається на православний символ віри, перші три складові якого говорять стосовно цього наступне:

     1-й член. Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого й невидимого 2-й. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

     Третій. Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

     Таким чином для православних Різдво належить до найбільших свят в історії людства, свято на честь того, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, став людиною, щоб спасти людей всього світу, допомогти їм побачити правильний шлях у житті.

     Дата народження Христа

      Історично достовірна дата народження Христа наразі невідома. Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос, що дає підставу окремим християнським течіям (наприклад, Свідкам Єгови) відмовлятися від святкування Різдва.

     Розрахунки, покладені в основу нашої ери, були зроблені в 525 році римським монахом, папським архіваріусом Діонісієм Малим, який спирався на дані Хронографічного збірника 354 року (Chronographus anni CCCLIIII)[2]. В цих збірках народження Ісуса віднесено до року консульства Гая Цезаря і Емілія Павла, тобто на 1 рік н. е. Запис у Хронографі 354 р. має наступний вигляд: Hos cons. dominus Iesus Christus natus est VIII Kal. Ian. d. Ven. luna XV («При цих консулах Господь Ісус Христос народився у 8-й день до січневих календ у п'ятницю 15-й місяця»).

     Пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова - Христос народився на 5 чи 6 років раніше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказує рік смерті Ірода І Великого († 4 до н. е. - тобто 748 Ab Urbe condita), та астрономічні підрахунки, які врахували також згадку про затьмарення місяця, про яку говорять тодішні історики. На час народження Ісуса Христа за життя Ірода І Великого вказує нам і першоджерело - Євангелії від Матвія - Мт. 2:16.

     Також у Євангелія від Луки (Лк. 2:1,2) про цей час написано, що тоді відбувся перший перепис у Юдеї, а владу мав над нею намісник римського імператора Октавіана Августа — Квіріній. Про другий перепис що відбуся між 6-8 роками також згадує Йосип Флавій у Єврейській давнині (лат.Antiquitates Judaicae) XVIII, 1.

     Слід звернути увагу, що православна церква традиційно звертає увагу, на умовність дати Різдва, але разом з тим її важливість у розробці плану богослужінь протягом року і розрахунку пасхалії. Також слід звернути увагу, що юліанський календар був розроблений ще до народження Ісуса в 46 р. до Р.Х. імператором Юлієм Цезарем за участю олександрійського астронома Созігена.

 

 

     Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва і нічого подібного не святкували. Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.

 

 

 

 

 

Похвала від пастухів, Герріт ван Гонтгорст , 17ст.

 

     Перші століття християнства

      На перших порах єдиної дати святкування народження Христа не існувало. Зокрема Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 року Августового урядування, себто на третій рік нашого сучасного літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жодних вказівок на те, чим він цю дату обґрунтовував[5]. Пізніше день народження Христа пов'язували з початком весни, який за юліанським календарем припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу.

     В той же час на сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово «Епіфанія» чи «Теофанія», що означає «З'явлення» чи «Богоявлення».

     У перших століттях християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження. У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галілейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ті події — це свідчення Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування великої кількості подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.  

     Святкування Різдва на Заході

      Закон про загальне святкування свята Різдва Христового містився у кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна. Проте у Римі почали відзначати у цей день Різдво значно раніше. Існують дані, що Різдво святкували окремо 25 грудня в Римі вже у 353 р., бо з промови папи Ліберія 352 р. легко зробити висновок, що того року Різдво святкувалося разом із Богоявленням, а в так званому Хронографі Філокалюса з 354 р. поміж християнськими святами знаходиться вже й Різдво 25 грудня.

     Встановлення дати святкування 25 грудня імовірно було пов'язане із Римським святом Непереможного Сонця (Dies Natalis Solis Invicti), що було введено імператором Авреліаном у 274 році і пов'язане з переходом Сонця через точку зимового сонцестояння і, відповідно, зі збільшенням тривалості дня. На цей символічний зв'язок пізніше вказували отці Церкви, зокрема Св. Іван Золотоустий: «Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця…» і св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».

     Святкування Різдва на Сході

      Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового на Сході зіграли три Отці Східної Церкви - святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Під їх впливом святий Григорій Богослов запроваджує це свято у Константинополі. Василій Великий святкував Христове Різдво 25 грудня в Каппадокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво.

     В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 року. Службу на свято Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій. У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Христового Різдва.

     Слід зазначити, що щодо святкування Богоявлення та Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Навіть при кінці IV ст., коли ці два свята вже святкувала вся християнська Церква, зміст, що вкладався в ті свята був і, до певної міри, залишився різний - на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклонінню волхвів день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів чи царів- у греків цей момент зовсім тоді не існував. Греки згадують тоді хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Нарешті, грецьке Богоявлення цілковито поминає чудо в Каннах, що в латинян припадає теж на цей день.

     Різдво в Україні

     Свята Церква, святі отці і прості миряни Київської Русі, нащадки колишніх язичників, утверджуючи християнство і зокрема православ'я, утверджуючи вчення про єдиного Бога і про єдину вселенську Істину, борючись з язичництвом, у міру своїх знань і досвіду, намагалися відділити грішне (помилкове) від праведного (істинного) у ньому. Це дало змогу відкинувши язичницьку атрибутику або переосмисливши її у християнському контексті зберегти чимало з того доброго, хорошого і істинного, що існувало в язичництві, зокрема сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.

     Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно з православним ученням за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.

     Святкування Різдва в Україні

      Другий день Різдва називався колись Пологом Богородиці, у лемків Вимітним днем, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне».

     З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило було приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.

     Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свята.

     Регіональні відмінності святкування У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були суто молодіжні розваги.

 

 

            Хай Різдво з тим завітає, 
            Чого серце забажає.
            Хай несе у кожну хату 
            Щастя, радості багато,
            Хай смачна кутя Вам вдасться,
            Хай в сім’ї панує щастя.
            Щоб весела коляда
            В хату радість принесла.
            Христос рождається!

 

 

     Різдво Христове: традиції свята

     Святкування Різдва Христового тісно переплелось з обрядами, що супроводжували язичницьке свято "Корочуна". Значення багатьох дійств набули християнського змісту, однак обряди, пов'язані із хліборобством, пастушеством залишились незмінними.

     При підготовці до зустрічі із новонародженим Спасителем всі члени родини мали підготувати як душу, так і тіло. У день перед Святвечором тримали строгий піст. Дозволялось трохи поїсти в обід тільки дітям.

     Вечерю господиня готувала увесь передріздвяний день. До роботи вона повинна братись обов'язково з гарним настроєм, бо інакше їжа не вдасться.

     Не можна було готувати страви у старих макітрах та глечиках. До Різдва купували новий посуд. Господині не слід у цей день щось позичати.

     Ніж старались не використовувати у передсвятковий день, адже можна щастя відрізати. Тому всі роботи, які передбачали використання ножа, робили напередодні.

     У переддень свята потрібно помиритись із ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.

     На столі під час Святвечора неодмінно повинна горіти воскова свічка, яка знаменує життєдайну силу – сонце. Її вставляли в хліб.

     Гасити свічку на Святвечір не можна, бо вона вважалась символом життя, тому мала догоріти до кінця.

     На святу вечерю всі члени родини повинні бути вдома. "Боже сохрани десь заночувати в цю ніч, бо цілий рік будеш блукати по світу". Адже Свята вечеря - це символ домашнього вогнища. Покійні родичі, за народним повір'ям, також збираються на цю вечерю.

     Не можна було проганяти бездомних, бідних, одиноких, адже сам Бог міг прийти на вечерю в образі бідняка. Присутність такого гостя навпаки вважалась доброю прикметою.

     Посуд після вечері не мили, а залишали для душ померлих, які ще раз вночі прийдуть поживитись.

     Після вечері, яка могла тривати й чотири години, спати лягати не можна, бо вважалось, що проспиш Царство небесне. Не можна було спати, щоб в господарстві не поселились лихі духи, відьми, упирі, які блукають у цю ніч. Тільки під ранок, після "третіх півнів", коли вже все лихе не має сили й повертається туди, куди курячий голос не доходить - тоді господар може заснути й то насторожі.

     До сходу сонця ходили "полазники" - хлопчики, які персоніфікувалися як "благовісники", посланці добрих духів. Вірили, що якщо до хати першим зайде хлопчик, то господарство буде щасливе, і горе, коли "всунеться" перша жінка.

     На Перший день Різдва не можна було ходити до сусідів та знайомих, проте одружені діти (син з невісткою чи донька з зятем) повинні везти "до діда вечерю" вже зі своїми дітьми. Ця "Родова вечеря" є символом єдності, об'єднання роду.

     Який Святвечір, таким буде й увесь рік.

     Різдвяні «забобони»

     Напередодні Різдва встаньте дуже рано — і тоді протягом року ніколи нічого не проспите. До вечора не дозволяйте собі прилягти — це може спричинити хвороби. Якщо ми хочемо бути здоровими й багатими, то, вставши з ліжка, маємо вмитися водою, в яку напередодні кинули срібну монетку.

     Не можна нікому нічого давати в борг: увесь рік нам цього бракуватиме.

     Риб’яча луска притягає гроші

     Приготування страв починайте з риби. Почистивши її, не викидайте луску. Вкладені в гаманці декілька лусочок весь рік притягатимуть гроші.

    Риб’ячу луску можна використати й іншим способом: покладіть у маленький червоний мішечок і повісьте його над вхідними дверима. І будьте впевнені — кохання не обмине ваш дім!

     Святковий стіл

     В багатьох країнах на святковий стіл ставлять тарілку для самотнього мандрівника або для духу предків. Дуже добрий і мудрий звичай!

     Під стіл бажано покласти залізний предмет, щоб кожен міг хвилинку потримати на ньому ноги, тоді вони будуть здоровими й сильними.

     Свічка розповість нам правду

      Після вечері господиня має зібрати всі ложки, зв’язати їх і залишити на ніч немитими. Завдяки цьому сім’я завжди буде разом.

     Коли погаснуть свічки, уважно спостерігати за димом. Якщо він прямує в бік вікна, це провіщає народження, вгору — весілля, до дверей — неприємності.