Реріх Микола Костянтинович.
                             (1874 – 1947)

Микола Костянтинович Реріх відноситься до плеяди видатних діячів російської і світової культури. Художник, вчений, мандрівник, громадський діяч, письменник, мислитель - його багатогранне дарування порівнянне за своєю величиною хіба що з титанами епохи Відродження. Творча спадщина М.К.  Реріха величезна - більше семи тисяч картин, розсіяних по всьому світу, незліченні літературні твори - книги, нариси, статті, щоденники...

Микола Костянтинович Реріх народився 9 жовтня 1874 року в Петербурзі в сім'ї відомого нотаріуса Костянтина Федоровича Реріха.

З дитячих років його приваблювали живопис, археологія, історія і, передусім, найбагатша культурна спадщина Сходу. Усе це, злите воєдино, пізніше дало дивовижний результат і зробило творчість Миколи Костянтиновича унікальною і яскравою.

Після закінчення гімназії Карла Мая в 1893 р. Микола Реріх одночасно поступає на юридичний факультет Петербурзького університету (закінчив в 1898 р.) і в Імператорську Академію мистецтв. З 1895 року займається в майстерні знаменитого Архипа Івановича Куинджи. В цей час він тісно спілкується з відомими діячами культури того часу - В. В. Стасовим, І.Є. Репіним, М.А. Римским-Корсаковим, Д.В. Григоровичем, С. П. Дягілевим.

У 1897 році М.К. Реріх закінчив Петербурзьку Академію мистецтв і його дипломна картина «Гонець» була придбана відомим збирачем творів російського мистецтва П. М. Третьяковим.

У 1897 році М.К. Реріх закінчив Петербурзьку Академію мистецтв і його дипломна картина «Гонець» була придбана відомим збирачем творів російського мистецтва П. М. Третьяковим.

Вже у 24 роки Микола Костянтинович стає помічником директора Музею Імператорського Товариства Заохочення Мистецтв і одночасно помічником редактора художнього журналу «Світ мистецтва».

У 1899 році він знайомиться з Оленою Іванівною Шапошниковой, що стала для нього вірною супутницею і духовним соратником на все подальше життя. Єдність поглядів і глибока взаємна симпатія дуже швидко переросли в сильні і трепетні почуття, і в жовтні 1901 року молоді люди одружилися. Все своє життя вони пройдуть пліч-опліч, творчо і духовно доповнюючи один одного. Олена Іванівна розділить всі прагнення і починання Миколи Костянтиновича. У 1902 р. у них народиться син Юрій, майбутній вчений-сходознавець, а в 1904 р. - Святослав, який обере ту ж дорогу, що й батько.

У своїх книгах М.К. Реріх називав Олену Іванівну «натхненницею» і «другиней». Їй першій він показував кожну нову картину і високо поціновував її художню інтуїцію і тонкий смак. Багато полотен художника було створено на основі образів, думок і творчих осяянь Олени Іванівни. Але її задуми були не лише в його картинах - важко назвати хоч би одну галузь у діяльності М.К. Реріха, де б їх не було. За кожною творчою дією Миколи Костянтиновича, за його віршами й казками, за його картинами й подорожами завжди стоятиме Олена Іванівна. За свідченням С. М. Реріха: «Співпраця Миколи Костянтиновича і Олени Іванівни була рідкісною комбінацією повнозвучного звучання на усіх планах. Доповнюючи один одного, вони як би зливалися у найбагатшій гармонії інтелектуального і духовного вираження».

М.К. Реріх.

Покров Богородиці.

(1906 – 1907)

Мозаїка виконана В. А. Фроло-вим. Церква Покрови Богороди-ці. Село Пархомівка Київська область

У 1903 - 1904 рр. М.К. Реріх разом з дружиною здійснює подорож по староруських містах Росії. Вони побували більш ніж у 40 містах, відомих своїми древніми пам'ятниками. Метою цієї «поїздки по старовині» було вивчення коренів російської культури. Результатом подорожі стала не лише велика серія картин художника, але і перші статті М.К. Реріха, в яких він одним з перших підняв питання про величезну художню цінність староруського іконопису та архітектури.

До цього ж періоду відносяться і роботи художника на релігійні теми, виконані у вигляді розписів та ескізів мозаїк для російських храмів (в тому числі і в Україні – ред.).

Багатогранний талант Миколи Костянтиновича Реріха яскраво проявився в його роботах для театральних постановок. Під час знаменитих «Російських сезонів» С. Дягилева в оформленні М.К. Реріха проходили «Половецькі танці» з «Князя Ігоря» Бородина, «Псковитянка» Римского-Корсакова, балет «Весна священна» на музику Стравінського. Завдяки Олені Іванівні Микола Костянтинович познайомився з працями видатних мислителів Індії - Рамакрішни і Вивікананди, з літературною творчістю Р. Тагора, разом вони вивчали Упанішади.

Знайомство з філософською думкою Сходу знайшло своє відображення в творчості М.К. Реріха. Якщо в ранніх картинах художника визначальними сюжетами була древня язичницька Русь, барвисті образи народного епосу, первісна велич ще не доторканої природної стихії («Місто будують», «Ідоли», «Заморські гості» та ін.), то вже з середини 1900-х років тема Індії і Сходу все частіше звучить на його полотнах і в літературних творах.

У 1916 році через важку хворобу легенів М.К. Реріх за наполяганням лікарів разом з сім'єю переїжджає у Фінляндію (Сердоболь), на узбережжі Ладозького озера. Близькість до Петрограду дозволяла час від часу виїжджати в місто на Неві і займатися справами Імператорської Школи Товариства Заохочення Мистецтв. Проте після революційних подій 1917 року Фінляндія закрила кордони з Росією і М.К. Реріх з сім'єю виявився відрізаним від Батьківщини.

У 1919 році, отримавши запрошення зі Швеції, Микола Костянтинович їде з виставками по країнах Скандинавії, а восени того ж року він приймає запрошення С.П. Дягілєва оформити у Лондоні російські опери на музику М.П. Мусоргського і А.П. Бородіна і виїжджає з сім'єю до Англії.

       Музей Миколи Реріха у Нью-Йорку.
                   (1929 – 1938)

У 1920 році М.К. Реріху приходить пропозиція від директора Чикагського інституту мистецтв організувати велике виставкове турне по 30 містах США. Микола Костянтинович приймає це запрошення і разом з сім'єю покидає Лондон.

М.К. Реріх входив у плеяду тих небагатьох мислителів XX століття, які глибоко розуміли істинне значення Культури, її визначальну роль у розвитку людства. «Культура покоїться на Красі і Знанні», – писав він. І повторював відому фразу Достоєвського з невеликою поправкою: «Усвідомлення Краси врятує світ». У цьому формулюванні знаходиться практично увесь сенс космічної еволюції, яка йде від хаосу до порядку, від простого до складного, від системи до Краси. Краса пізнається людиною лише через Культуру, невід'ємною частиною якої є творчість. Про це говорилося і в книгах Живої Етики, безпосередню участь у створенні яких брали Реріхи. Олена Іванівна записувала, а Микола Костянтинович увічнював космічні ідеї Живої Етики в прекрасних художніх образах.

Втілюючи ці ідеї, М.К. Реріх розгорнув в Америці широку культурно-просвітницьку діяльність. У листопаді 1921 року у Нью-Йорку відкрився Майстер-інститут Об'єднаних Мистецтв, головною метою якого було зближення народів через культуру і мистецтво. Майже одночасно з ним у Чикаго було засновано об'єднання художників «Соr Ardens» («Палаючі серця»), а у 1922 році виник Міжнародний культурний центр «Corona Mundi» («Вінець Світу»). У листопаді 1923 року розкрив свої двері Нью-Йоркський Музей Миколи Реріха, що містить найбагатшу колекцію картин художника. Засновані Миколою Костянтиновичем Реріхом установи стали великими вогнищами культури в Америці, об'єднавши навколо себе багатьох видатних діячів мистецтва.

              М.К. Реріх. Кулу. (1930-е)

Тоді ж, у 1923 році, збувається заповітна мрія майстра – 2 грудня М.К. Реріх і його сім'я прибувають до Індії. Тут починається підготовка до найважливішої подорожі в житті великого художника – експедиції по важкодоступних районах Центральної Азії. Ці райони давно привертали увагу М.К. Реріха не лише як художника, але і як вченого, якого цікавили ряд проблем, пов'язаних зі світовими міграціями древніх народів і пошуком спільного джерела слов'янської та індійської культур.

Окрім чисто наукових цілей, експедиція несла важливе еволюційне завдання. Складний маршрут експедиції проходив через Сіккім, Кашмір, Ладак, Китай (Синцзян), Росію (з заїздом в Москву), Сибір, Алтай, Монголію, Тібет, по невивчених областях Трансгималаев. Значення і результати цієї унікальної експедиції досі належним чином не оцінені сучасною географічною наукою. А тим часом, здійснивши мрію Пржевальського і Козлова, експедиція Миколи Костянтиновича Реріха стала тріумфом російських досліджень Центральної Азії. По унікальності маршруту і зібраних матеріалах вона по праву може претендувати на особливе місце серед найбільших експедицій ХХ століття. Подорож тривала з березня 1925 по травень 1928 року. Вперше були відмічені на картах десятки нових гірських вершин і перевалів, відкриті археологічні пам'ятники, знайдені рідкісні манускрипти. Був зібраний величезний науковий матеріал, написані книги («Серце Азії», «Алтай - Гімалаї»), створені близько п'ятисот картин, на яких художник увіковічнив світ особливий і дивовижний, світ високої краси.Після закінчення експедиції у липні 1928 р. М.К. Реріх засновує Інститут Гімалайських досліджень «Урусваті», що у перекладі з санскриту означає «Світло Вранішньої зорі». Там же, у долині Кулу, у Західних Гімалаях, Микола Костянтинович і його сім'я знаходять своє помешкання. Тут, в Індії, і пройде останній період життя художника.
У 1934 - 1935 роках Микола Костянтинович Реріх очолює експедицію в райони Внутрішньої Монголії, Маньчжурії і Китаю, організовану Міністерством землеробства США з метою вивчення засухостійких рослин. В той час, коли він знаходився в експедиції, президент Нью-Йоркського Музею Миколи Реріха і довірена особа М.К. Реріха, американський бізнесмен Луїс Хорш, підробивши документи і звівши наклеп на свого Вчителя, незаконно захоплює пакет акцій, що належали Музею, і оголошує себе його власником. Він таємно вивозить картини, частину з яких залишає собі. Більшість полотен були пущені з молотка і досі прикрашають приватні зібрання американських колекціонерів. Через деякий час віддані Реріхам співробітники придбали нове приміщення для Музею і викупили значну частину картин.

М.К. Реріх. Листи Щоденника. Видання МЦР. (2002)

М.К. Реріх продовжує свою міжнародну культурну діяльність. У своїх філософсько-художніх нарисах він створює абсолютно нову концепцію Культури, засновану на ідеях Живої Етики. Культура, на думку М.К. Реріха, тісно пов'язана з проблемами космічної еволюції людства і є «найбільшою засадою» цього процесу.

У широке поняття Культури М.К. Реріх включав синтез кращих досягнень людського духу в галузі релігійного досвіду, науки, мистецтва, освіти. Саме Микола Костянтинович Реріх вперше сформулював принципову відмінність Культури від цивілізації. Якщо Культура має відношення до духовного світу людини в його творчому самовираженні, то цивілізація є лише зовнішнє облаштування людського життя в усіх її матеріальних, цивільних аспектах. Ототожнення цивілізації і Культури, стверджував Микола Костянтинович, призводить до плутанини цих понять, до недооцінки духовного чинника у розвитку людства. «Багатство саме по собі ще не дає Культури. Але розширення і витончення мислення і почуття Краси дають ту витонченість, те благородство духу, яким і відрізняється культурна людина. Саме він може будувати світле майбутнє своєї країни». Виходячи з цього, людство не лише має розвивати Культуру, але і зобов'язане її захищати.

У 1930-і роки, передчуваючи загрозу війни, що настає, М.К. Реріх розробляє проект спеціального Пакту по охороні культурних цінностей під час воєн і цивільних міжусобиць. Пакт Реріха містив у собі велике виховне значення. «Пакт для захисту культурних скарбів потрібний не лише як офіційний орган, але як освітній закон, який з перших шкільних днів виховуватиме молоде покоління з благородними ідеями про збереження істинних цінностей всього людства». Ця культурна ініціатива була підтримана у найширших колах світової громадськості. Ідею художника вітали Р. Роллан, Б. Шоу, Р. Тагор, А. Ейнштейн. Підписання Пакту відбулося 15 квітня 1935 року у Білому Домі у Вашингтоні. Спочатку документ був ратифікований 21 країною американського континенту. Згодом, в 1954 році, Пакт Реріха ліг в основу Гаагської «Міжнародної конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту», а запропонований М.К. Реріхом спеціальний прапор, Знамено Світу, що оголошує об'єктом недоторканості усі скарби культури і мистецтва, і до цього дня розвівається над багатьма культурними і просвітницькими установами у всьому світі.

                 М.К. Реріх. Про Велику вітчизняну війну

Видання МЦР. (1994)З найперших днів Другої світової війни Микола Костянтинович Реріх використовує всі можливості, щоб допомогти Батьківщині, навіть знаходячись далеко від неї. Разом з молодшим сином С. Н. Реріхом він влаштовує виставки і продаж картин, а всі виручені гроші перераховує до фонду Червоної Армії. Пишуться численні статті в газетах, проходять виступи по радіо на підтримку радянського народу. Немає жодної ноти смутку і розгубленості.

Навіть у найкритичніші дні війни – тільки впевненість у перемозі російського народу : «Сперечалися ми з багатьма шатунами, що сумніваються. Лжепророки передрікали всякі біди, але завжди говорили ми: «Москва встоїть!», «Ленінград встоїть!», «Сталінград встоїть!». Ось і встояли! На диво всьому світу виросло непереможне російське воїнство»!, – писав Микола Костянтинович у статті «Слава» у 1943 році.

У ці грізні для Росії роки художник у своїй творчості знову звертається до теми рідної землі. У цей період він створює цілий ряд картин – «Князь Ігор», «Олександр Невський», «Партизани», «Перемога», в яких, використовуючи образи російської історії, передрікає перемогу російського народу над фашизмом.

Нариси і листи Миколи Костянтиновича в цей період як ніколи закликають до людського єднання і співдружності. Найголовніше, стверджує М.К. Реріх, полягає у нас самих, у силі нашого духу, у нашій внутрішній культурі, основою якої є добросердя, прагнення до знання і шанування Краси.

        М.К. Реріх. Кулу. (1940-і)

Ці заклики ніколи не були абстрактними. На цих принципах будувалися не лише мистецтво і літературна творчість М.К. Реріха, але й усе його життя. Свідчення сучасників, окрім захоплення багатогранністю творчого генія, передають нам образ людини цілеспрямованої, що вражає своєю незвичайною духовною силою, внутрішньою гармонією, а також надзвичайною терпимістю до переконань інших людей.

Про світове визнання російського художника свідчить той факт, що більше ста інститутів, академій, наукових корпорацій, культурних установ у всьому світі обрали його своїм почесним і дійсним членом. З величезною повагою відносилися до художника і в самій Індії – з Миколою Костянтиновичем були особисто знайомі відомі індійські філософи, вчені, письменники, громадські діячі. Багато простих індійців шанували його як великого мудреця.

Визнання заслуг у громадській, науковій і художній діяльності М.К. Реріха іншими державами ніяк не вплинуло на його ставлення до Батьківщини. Він завжди залишався патріотом і російським громадянином, маючи при собі лише один паспорт – Росії. Думка про повернення на Батьківщину не покидала М.К. Реріха ніколи. Відразу ж після закінчення війни художник запросив візу на в'їзд до Радянського Союзу. Але його намірам не судилося здійснитись – в самий розгар приготувань, 13 грудня 1947 року, він йде з життя, так і не дізнавшись, що у візі йому відмовлено.

На місці похоронного вогнища, перед ликом величних снігових вершин був встановлений великий прямокутний камінь, на якому був висічений напис : «15 грудня 1947 року тут було віддано вогню тіло Махаріші Миколи Реріха – великого російського друга Індії. Хай буде мир».

За матеріалами Інтернету