Покрова (Покрови, Святої Покрови, Покрови Пресвятої Богородиці — 14 жовтня) — християнське свято, надзвичайно шановане у православному світі й зокрема в Україні, Започатковане воно у Візантії, де було збудовано храм Пресвятої Богородиці на честь перемоги Константинополя над завойовниками (X століття). Це свято пов’язане з ім’ям святого Андрія. Коли місту загрожувала сарацинська навала, святий Андрій під час молитви побачив у небі Пресвяту Діву Марію, яка розкрила над християнами свій омофор (покров). Таке заступництво Богородиці додало сил візантійцям, і вони дали достойну відсіч чужинцям.

     В Україні свято Покрови набуло широкої популярності. Божа Матір Покрова вважалася покровителькою запорозьких козаків. Головним храмом на Січі був Покровський, і престольне (храмове) свято відзначали відповідно 14 жовтня. Козаки, ідучи у похід, брали з собою образок Покрови як священний оберіг. Пресвяту Богородицю Покрову в Україні також вшановували жінки, вважаючи її своєю заступницею.

     Дбайливі господарі уважно спостерігали цього дня за погодою. Якщо вітер дмухав з півдня, чекали теплої зими; а «коли на Покров вітер з востока, то зима буде жорстока». Сильний вітер на Покрову віщував вітряну весну. Якщо до Покрови ще не відлітали у вирій журавлі, сподівалися на затяжну нехолодну осінь.

     До Покрови годилося закінчити всі роботи, пов’язані із землею. Культури, що давали плоди «поверх землі», наприклад, капусту чи кукурудзу, ще можна було збирати. А от буряк чи картоплю належало викопати раніше. Треба було завершити й сівбу озимини, щоб не турбувати землю, не орати, не волочити тощо. Ледачих господарів, які не встигли до цього свята впоратись із роботами, лякали тим, що, длубаючись у землі, вони начебто можуть розбудити зміїв, які на той час уже заповзли у нори зимувати. Тоді розбуджені гади кусатимуть людей навіть у холодну пору року.

     Про добрих господинь казали: «Як прийшла косовиця, то жінка кородиться; як прийшли жнива, то й жінка як нежива; а як прийшла Покрова, то й жінка здорова».

     У народі складали безліч приказок-прикмет, пов’язаних із святом Покрови. Говорили: «Прийшла Покрова — всохла діброва», «До Покрови думай про пашу для корови», — оскільки пасти худобу вже було неможливо через відсутність трави. Отже, з Покрови починалися холоди: «По Покрові — по теплові», «Прийшла Покрова, натопи хату без дрова», «По Покрові сиди, чумак, у домі». Восени до самої Покрови до дівчат засилали старостів, влаштовували весілля. Перед Покровою був найбільш активний шлюбний період. Формально він тривав до Пилипівки — початку Пилипівського посту (27 листопада). Насправді ж сваталися тільки до Покрови, а весілля гуляли до Дмитра (8 листопада). Мрії дівчат про щасливе заміжжя втілилися у народних приказках: «Покрова накриває траву листям, землю — снігом, воду — кригою, а дівчат — шлюбним вінцем»; «Покрівонько, Покрівонько, покрий мою голівоньку, хоч наміткою, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою»; «Святая Покровонько, покрий мою головоньку як не хусткою, то онучею, бо вже дівкою наскучило».

     Жінки переказували, що з Покрови на два тижні починається бабине літо. Ці дні — ніби прощання природи з літом, повернення на кілька днів теплої погоди перед тим, як холодна осінь остаточно набирала сили. Бабине літо не супроводжувалося жодними специфічними обрядами.

     Храм, храмові, або престольні, свята в Україні відзначають у кожному населеному пункті у дні церковного свята своєї парафії. Якщо місцева церква чи собор освячені на честь Миколая, то і храм тут святкують удень святого Миколая; якщо церква носить ім’я святого Іллі, то престольне свято припадає відповідно на Іллі; а коли храм святили на Покрову, то й храмове свято щороку відбувається в день Покрови Пресвятої Богородиці. Якщо церква мала кілька вівтарів, то святкували кілька храмів.

     В Україні є багато Покровських церков і монастирів. Зокрема в Києві, на Подолі, збереглася архітектурна пам’ятка бароко середини XVIII століття — Покровська церква, збудована за проектом видатного архітектора Івана Григоровича-Барського. Широкознаний також і Покровський жіночий монастир (1889). На Пріорці є ще одна Покровська церква початку XX століття. Вона знаменита тим, що її розписував відомий український художник Іван Іжакевич.

     Храмові свята давали можливість широко спілкуватися не лише родичам, які мешкали в одному населеному пункті й належали до однієї парафії, а й тим, хто жив далеко. їздили в гості, відвідували близьких. Приймати у цей день гостей вважалося справою честі. Хвалилися один перед одним численністю прибулих на храм.

     До престольного свята ретельно готувалися: свіжими святковими рушниками прикрашали не тільки церкву, а й кожну оселю. Варили великий обід, щоб вистачило пригостити гостей. Часто біля церкви робили «складку» — спільну трапезу. Для цього зносили продукти і готові страви, накривали на церковному подвір’ї столи й частували всіх присутніх. Годування прочан, старців, хворих і калік було одним із важливих звичаїв. Обідали після церковної відправи.