90 років від дня народження

 

     Василь Васильович Порик (* 17 лютого 1920, Соломирка,— † 22 липня 1944, Аррас, Франція; партизанські псевдоніми «Базиль», «лейтенант Громовий») — активний учасник Руху Опору у Франції в роки Другої світової війни, командир партизанського загону, що боровся проти фашистських окупантів у Північній Франції, член Центрального комітету радянських військовополонених у Франції, лейтенант Червоної Армії.

     Народився 17 лютого 1920 року в селі Соломирка, нині село Порик Хмільницького району Вінницької області, у селянській родині. Українець. Член ВКП(б) з 1941 року. Закінчив сільськогосподарський технікум. У

     Червоній Армії з 1939 року. У 1941 році закінчив Харківське військове піхотне училище.

     На початку Великої Вітчизняної війни лейтенант Василь Порик знаходився в складі 6-ї армії Південно-Західного фронту. Йому, як і багатьом іншим бійцям і командирам випала доля стати бранцем «Уманської ями». Радянські воїни, оточені чисельно переважаючими силами супротивника, боролися до останнього патрона, а коли патрони скінчилися — пішли в рукопашний бій. Деяким пощастило після цих смертельних боїв залишитися в живих і уникнути полону. Не уник цієї долі поранений у бою молодий офіцер Порик.

     Влітку 1942 року В. Порик разом із сотнями інших військовополонених був відправлений у німецько-фашистський концтабір Бомон у провінції Артуа, департаменту Па-де-Кале (Франція).

     Не зломлений ворогами радянський офіцер, перебуваючи у концтаборі, брав активну участь в організації підпільного комітету і груп з підготовки втечі. Він установив зв’язок з учасниками руху Опору, і вирвався на волю.

     Після втечі з табору Василь Порик створив партизанський загін, що боровся з липня 1943 року проти фашистських окупантів у Північній Франції. В одному з боїв він був поранений, схоплений гестапівцями й запроторений до в’язниці фортеці Сен-Никез, але знову втік і продовжував боротьбу.

     У першій половині квітня 1944 року партизанами загону Василя Порика було висаджено два поїзди, знищені: колона гітлерівців — більш 200 солдатів і офіцерів, охорона табору Бомон, і звільнені усі в’язні.

     З 1944 року В. Порик був членом Центрального комітету радянських військовополонених у Франції.

     22 липня 1944 року під час виконання бойового завдання В. Порик потрапив у засідку в районі міста Аррас (Північно-Східна Франція) і був розстріляний гітлерівцями. Похований у французькому шахтарському селищі Енен-Льєтар (зараз не існує як адміністративна одиниця, бо 1971 року було об’єднано з Бомон-ан-Артуа — див. fr:Hénin-Beaumont).

     За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у Франції в період Другої світової війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1964 року лейтенанту Радянської Армії Порику Василю Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна. Визнаний гідним почесного титулу «Національний герой Франції» (1964 рік).

     Ім’я героя висічене на стіні Арраської фортеці серед інших імен борців французького Руху Опору; на його могилі в місті Енен-Бомон встановлено пам’ятник. На батьківщині В. В. Порика встановлені його погруддя і створене музей, в українських містах Києві, Вінниці, Хмельницькому ім’ям Героя Радянського Союзу Василя Порика названі вулиці, установлені меморіальні дошки.

     В шістдесяті роки французький письменник Андре П’єрар (André Pierrard, 1916–1997) написав про Порика кіноповість «Юнак з трояндою» (фр. «Le jeune homme à la rose»), переклад якої був надрукований у п’ятому числі «Всесвіту» за 1967 рік.