Оксана Забужко — наша сучасниця, відома українська письменниця. українська поетеса, літературознавець, публіцист. Її твори (лірика, оповідання, есе, повісті, романи) вже встигли завоювати любов читачів і визнання критиків в Україні та за кордоном. Вона — учасниця всіх можливих форумів, слухань і консультацій. В одному з періодичних видань висловила думку: “Безкнижна нація — бомба, закладена під майбутнє. Чому в нас є письменники, але немає літератури як суспільної реальності? Чому українську книжку важко знайти на полицях книгарень? А там, де ці книжки все ж таки є, вони аж ніяк не користуються шаленим попитом? Чого конкретно нам бракує: державної підтримки, ринкових механізмів чи, може, як іноді кажуть, “треба краще писати”.
Письменниця дотримується у своїй літературній діяльності такого принципу: “Перша і головна заповідь письменника: не збреши. Здавалося б, просто. Та саме вона, коли триматись її послідовно, й робить літературу небезпечною професією — як у альпініста або водолаза”.
Оксана Стефанівна належить до того покоління українських письменників, яке за своєю біографічною метрикою, від дитинства-отроцтва і далі, хронометроване катастрофами нашого народу, нашої країни. Вона любить і добре пам'ятає своє дитинство, але ж яка то зболена любов.
Оксана Стефанівна Забужко народилася 19 вересня 1960 року у місті Луцьк в родині філологів. За словами письменниці, правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі». Писати вірші почала з п'ятирічного, “дописемного”, віку. Причому, поряд з віршами про зайчиків, сонечко, дощик, що їх охоче друкували у періодиці (доки батько не потрапив до “чорних списків КДБ”), “я вже у вісім-дев'ять років натхненно шкварила таку дисидентсько-патріотичну лірику, що можу сміливо сказати: своїм “шістидесятництвом” я перехворіла в дитинстві”. Навчаючись у школі, багато пише. Невдовзі відбувся й перший літературний дебют в альманаху “Вітрила”. Луцьке дитинство тривало до восьмого року життя, коли батьки, переслідувані місцевим КДБ, знайшли змогу переїхати до Києва й започаткували новий життєвий старт. Вони були обоє філологи-україністи, науковці.
Закінчила філософський факультет (1977-1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка. Студентські роки на філософському факультеті Київського університету — письменниця назвала найпохмурішим періодом у житті. Була членом КПРС. Учасниця революції на граніті 1990 року.
У цей час в лікарні від раку вмирав Оксанин батько: “почалося моє життя від власного імені — і на власний-таки ризик”.
Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко пощастило відвідати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де Забужко читала естетику, а також студентам таких всесвітньо відомих університетів як Гарвардський, Єльський, Колумбійський. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України.
1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. Потім мешкала у Києві, працювала викладачем.
В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором — загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників. Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama», «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті.
Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов’язання, США). Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.
Оксана Забужко живе на письменницькі гонорари. Значна частка її доходу — надходить від книг, виданих за кордоном. Твори Забужко змогли завоювати європейські країни, та мають своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко «Травневий іній». Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні», до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Краща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1.
Нагороди
16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.
Філософ, науковець, перекладач, поетеса і письменниця — усе це природно поєднується у творчому таланті Оксани Забужко.
Вона входить до числа найвідоміших україномовних авторів. У своїй творчості Оксана Забужко приділяє значну увагу осмисленню української ідентичності, а також питанням розвитку інтелігентного творчого середовища в Україні.
Забужко стала відомою в Україні і за її межами завдяки роману “Польові дослідження з українського сексу”, який вийшов друком 1996 року. Книжка, присвячена сексуальній та особистій свободі жінки, спричинилася до гучного скандалу та великого успіху водночас.
Цей роман справив незворотній вплив на українську літературу. Завдяки Оксані Забужко теми сексу і гендерної рівності перестали бути табу в художній літературі, а кількість жінок в письменстві стрімко зросла.
Оксана Забужко є автором таких творів: “Травневий іній”, “Диригент останньої свічки”, “Автостоп”, “Новий закон Архімеда”, “Інопланетянка”, “Казка про калинову сопілку”, “Музей покинутих секретів”, оповідань “Сестро, сестро”, “Дівчатка”, “Я — Мілена”.
Оксана Стефанівна — автор філософських досліджень “Дві культури”, “Шевченків міф України: спроба філософського аналізу”, “Notre Dame d`Ukraine: Українка в конфлікті міфологій”, книги вибраних есеїв “Хроніки від Фортінбраса” та публіцистичного збірника “Репортаж з 2000 року”.
Найглибші таємниці жіночої душі у виконанні кращого майстра психологічної прози — Оксани Забужко. Вона говорить за речі, про які досі в українському мистецтві не говорилося, так відверто, в таких подробицях, що дух захоплює, падають всі завіси, і солодко, і страшно стає...
Візьмемо для прикладу збірку малої прози різних років “Сестро, сестро”. Повість “Казка про Калинову сопілку”, що ввійшла до збірки, — дивовижний зразок того, як на канві народної казки традиційними червоно-чорними нитками можна вишити свій, що вражає будь-яку уяву, візерунок. В оповіданні “Я — Мілена” побутові сценки з життя героїв, завдяки якимось вихопленим з справжнього життя дрібницям, здаються абсолютно живими. У повісті “Дівчатка” мова йде про те, що переживає в юному віці кожна дівчинка — дружба, що граничить з любов'ю; довіра, зраджена не брехнею, але мовчанням. “Сестро, сестро” — безумовно, оповідання про родину авторки, хоча вона надала персонажам інші імена.
Роман Забужко “Музей покинутих секретів” більшість критиків називають “підручником по Україні та українській історії”. Над цією книгою письменниця працювала майже сім років. У романі майстерно поєдналися історичний детектив, містичний трилер та соціально-психологічний аспект. Сни і дійсність тісно переплетені. Українська історія за останні 60 років уперше постає живою та цілісною.
Головні персонажі проходять безліч випробувань на людські честь і гідність. Твір Оксани Забужко — новий погляд на наше сьогодення. “Це роман про любов і смерть, — говорить сама письменниця, — про те, що зі смертю насправді ніщо не закінчується.”
“З мапи книг і людей” Оксани Забужко — вибрані есе, об'єднані темою культурного простору довкола нас. Розповідь від першої особи, тонко переплетений жанровий мікс мемуарів рецензії, біографії, філософського роздуму та культурологічної розвідки зробили цю книжку привабливою для всіх, хто має смак до вдумливого читання.
“З мапи книг і людей” є, певною мірою, своєрідним нагадуванням про видатних постатей минулого століття. “Люди, чиї портрети тут зібрано (і кого я мала й маю високу честь називати своїми друзями), — міркує Оксана Забужко, — представляють акурат три покоління української інтелігенції — вважати, ціле ХХ століття”.
На “Мапі” Оксани Забужко позначено життєві історії Леоніда Плюща, Юрія Покальчука і Соломії Павличко, фільми Ларса фон Трієра, Андрія Тарковського та Олександра Довженка. Авторка хвилююче розповідає про Чорнобиль, колективізацію, Першу та Другу світові війни, українські реалії та радянський спадок.
Ця книжка — своєрідне оновлення цінностей. Адже час неухильно минає, події нашаровуються, інформація накопичується й дуже легко розгубитися і заплутатися у сучасному світі. Без орієнтирів не обійтися. Як мінімум для того, щоб встигати за часом і не загубити себе в сучасному світі, слід читати такі твори.
Твори
Поезія
- Травневий іній (1985)
- Диригент останньої свічки (1990)
- Автостоп (1994)
- Kingdom of Fallen Statues (1996)
- Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980–1998 (2000)
- Друга спроба: Вибране (2005)
- Вірші: 1980–2013 (2013)
Проза
Філософсько-літературознавчі праці
- Дві культури (1990)
- Шевченків міф України (1997)
- Філософія Української ідеї та європейський контекст: франківський період (1992)
- Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій (2007)
- Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002 (2011)
Публіцистика
Переклади іноземними мовами
- «Польові дослідження з українського сексу» — Росія (1998, 2001, 2002, 2008), Угорщина (1999), Чехія (2001, 2002), Польща (2003, 2008), Болгарія (2005), Німеччина (2006, 2008), Швеція (2006), Італія (2008), Румунія (2008), Туреччина (2011)
- «Сестро, сестро» — Чехія (2006), Польща (2007)
- «Казка про калинову сопілку» — Іран (2006)
- «Музей покинутих секретів» — Польща (2013), Росія (2013)
За матеріалами Інтернету
За матеріалами Інтернету
За матеріалами Інтернету
|
Бiблiотека коледжу радіоелектроніки
Головна 
