Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня починаючи з 1962 року. Він був заснований у Відні у 1961 на IX конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО. Діяльність МІТ, згідно з його статутом, має бути направлена на «зміцнення миру і дружби між народами, на розширення творчої співпраці всіх діячів світу».

     Членом МІТу Радянський Союз став ще у 1959 році. З 1961 року СРСР – постійний член виконавчого комітету МІТа.

     Міжнародний день театру відзначається щорічно 27 березня. Це не просто професійне свято митців сцени, це свято мільйонів глядачів.

     Слово «театр» (греч. theatron, місце для видовищ, видовище) — рід мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою. Традиційно включає сцену — майданчик, де відбувається дія, — і зал для глядачів.

     Люди завжди тяжіли до уявлень. Коли вони виникли, сказати ніхто не може, так само, як ніхто не знає, коли виникли міфи і легенди. Ясно, що витоки театру — у народній творчості: від обрядів та ігор люди перейшли до уявлень. Учасники їх почали ділитися на артистів і глядачів.

     Згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. Перший театр був створений в Греції ще у V столітті до н.е.

     Якщо ж заглибитися в історію самого театру та інші його нюанси, то багато що викличе велике здивування. Отож, підбірка цікавих театральних фактів.

     1. В античному грецькому театрі була людина — рабдух — яка палицею била тих, хто особливо буянив і заважав іншим глядачам дивитися виставу.

     2. В одному із театрів Іонії був особливий ряд для одноруких воїнів. Перед ними — ряд для лисих рабів. Здогадайся, яким чином аплодували воїни? Вони ударяли по лисинам рабів.

     3. Початково акторами у грецькому театрі були винятково чоловіки. Вони могли грати по кілька ролей, жіночі в тому числі, використовуючи маски та костюми.

    4. У римському театрі з'явилася завіса, яка не розходилася в сторону і не піднімалася доверху, а опускалася донизу у спеціальну щілину в підлозі.

     5. Мельпомена — муза трагедії, театральна муза. Вона одна із 9 дочок Зевса і Мнемосіни. Її зображували високою жінкою у вінку з виноградного листя, в театральній мантії, з  трагічною маскою в одній руці та мечем або палицею в іншій.

     В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях і обрядах. З ХІ століття відомі театральні вистави скоморохів.

     В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать   фрескиСофійського собору в Києві (ХІ століття).

     Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл(16-17 століття).

     Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася такожЛьвівська братська школа та Острозька академія.

    У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

     У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше.

     Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.

     Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі.

     Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

     У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.

     Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

     Театр завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення, сприяв формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору. Чи слухаємо ми оперу, чи насолоджуємося майстерністю і грацією артистів балету або з душевним трепетом стежимо за грою драматичних акторів, – ми завжди відчуваємо особливу атмосферу свята.
     Саме тому Міжнародний день театру – не лише професійне свято майстрів сцени, це свято мільйонів вдячних глядачів та пошановувачів високого мистецтва.

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету