Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (8 (19) листопада 1711 — 4 (15) квітня 1765) — росiйський вчений-натураліст, геохімік, поет, реформатор російської мови.

     В 2011 році виповнюється 300 років від дня народження Михайла Васильовича Ломоносова - полум'яному патріотові, великому вченому й поетові. Російський учений, енциклопедист, природодослідник, філософ, поет, художник, історик Михайло Васильович Ломоносов народився 19 листопада 1711 року в селі Денисівці біля міста Холмогори Архангельської губернії (нині с. Ломоносово Холмогорського району Архангельської області, РФ).

     «Ми ввійшли у Європу, - як писав Пушкін, - як спущений на воду корабель. Після Полтавської битви народна освіта причалила до берегів Неви». Багатьох у ту запаморочливу пору покликала Батьківщина, але обранцем став син помора Михайло Ломоносов, що пізнав рідну землю «від темної кліті, до світлих князівських палат». (А. Майков) Всього його здійснення в хімії, фізиці, металургії й горній справі, астрономії, географії, етнографії, народній освіті, історії, мовознавстві, ораторському мистецтві й поезії мали й мають видатне державне значення. Ломоносов завжди виступав як державно мисляча людина, націлений на єднання духовних і матеріальних ресурсів країни.

     Для зведення великого народу, що населяє велику Русь, «на найвищий ступінь величності й слави». А.С. Пушкін про нього скаже: «Ломоносов була велика людина. Між Петром і Катериною він один є самобутнім сподвижником освіти». Своїм життям Ломоносов прагнув запалити від свого вогню якнайбільше молодих сердець, стати «спільною душею» майбутніх подвигів у славу культури, бути хоча б іскрою в справах спрямованих на користь батьківщини. Їм, разом з Н.Н. Шуваловим, створений Московський університет. Росія в перебігу багатьох років навчалася грамоті по Ломоносовській «Граматиці», знайомилася із кращими зразками світової літератури по його «Риториці», при цьому як сказав Пушкіна, він залишався «вічним пам'ятником російської словесності». А В'яземський назвав поезію Ломоносова «голосом полтавських гармат»... Маючи талант до живопису він створював мозаїчні картини, найвідоміша «Полтавська битва».
     У житті помора Ломоносова чималу роль зіграли українці. Це й Феофан Прокопович, церковний і державний діяч, оратор і поет виходець із родини київського торговця. Це й Кирило Григорович Разумовский, граф, президент Академії наук, гетьман України. Та й першим студентом Московського університету став ясновельможний князь Григорій Потьомкін, серед запорізьких козаків званий Грицьком Нечесой, власник «Смелянської вотчини» і сівач Новоросії. Першим «університетом» для Ломоносова в 1734 році став Киево-Могилянський колегіум (тобто в наших вчителів розуму вчився) , «брат» Слов'яно-греко-латинської академії. Колегіум славився своїми філософами, риторами, істориками. Прагнучи витягти якнайбільше користі зі своєї поїздки в Київ, Ломоносов цілими днями просиджував над вивченням українських літописів, а курс лекцій Ф. Прокоповича, зібраних у його «Поетиці» був не тільки уважно прочитаний Ломоносовим, але й пописаний численними позначками на поля. Саме Ф. Прокопович як «синодальний віце-президент» у ту пору, розкривши видатні здібності в простолюдині-поморі, наполіг у Сенаті, щоб Ломоносов був включений у число обраних, для відправлення з Москви на навчання в Петербурзьку Академію. До творчості сподвижника Петра Феофанові Прокоповичу, Ломоносов буде звертатися все своє життя. Підтримавши ідею К.Г. Разумовського, про створення Батуринського університету, і написавши для нього устав Українського гетьманського університету; обговорюючи річний кошторис за чаями з Государинею, Ломоносов пропонував присвоїти ім'я Феофана Прокоповича майбутньому університету в Батурині. Нажаль, після смерті дочки Петра, її наступнику: великому гольштинскому було не до університетів.
     Воцаріння «іскри Петра Великого» Єлизавети Петрівни самим безпосереднім чином відобразилося на особистій і на творчій біографії Ломоносова. Михайло Васильович вважав, що із приходом Єлизавети Петрівни до влади, начебто після лютої зими повіяло навесні. Зійшовши на престол, Єлизавета наблизила його до себе , вона була веселоі й відкритоі вдачі, любила звичаї, складала вірші в дусі народних пісень, дуже суворо дотримувала православних звичаїв. Саме при Єлизаветі президентом Академії став К.Г. Разумовський, (1746р.) на довгі роки «начальник» М. Ломоносова. В 1750 році він був призначений і гетьманом України, відчого Михайло Васильович часто розпорядження президента Академії називав «цедульками», але присвятив цій події поетичну ідилію «Полидор». Саме при Разумовському, через двадцять років після створення Академії два «простих росіянина» один з них М.В. Ломоносов нарешті одержали «місце серед професорів». Та й у справі з установою Хімічної лабораторії сильно допоміг йому. А 9 вересня 1758 року К.Г. Разумовський підписав указ про друкування М. Ломоносова «Древнь-Руської історії(тобто Української)» в Академічній друкарні. Багато сил, щиросердечної енергії віддав Ломоносов боротьбі із сановитими сторонніми бездарами! «За те терплю, - писав незадовго до кончини, - що намагаюся захистити праці Петра Великого, щоб вивчилися люди, щоб показали своє достоїнство...

     У сімейні перекази Ломоносових-Корельських часто згадують бабусю по материнській лінії і її поморські розповіді про дивовижну річку Рось, куди повернуться їхні нащадки... По чоловічій лінії спадкоємців у Ломоносова немає. За те яка прекрасна жіноча лінія. Надам слово його кращому біографові Євгенію Лебедєву: «21 лютого 1749 року Єлизавета Андріївна народила Ломоносову дочку, що одержала при хрещенні ім'я Олена. Пройде час, Олена Михайлівна Ломоносова (1749-1772) вийде заміж за А.А. Константинова (1728-1808), що був студентом Академічного університету, бібліотекаря Катерини. Одна з їхніх дочок, Софія Олексіївна, стане дружиною знаменитого генерала Н. Н. Раєвського. Їхня дочка Марія Миколаївна (правнучка Ломоносова) піде за своїм чоловіком декабристом Сергієм Волконським у Сибір. Пушкіна який був у молодості захоплений Марією Волконською, присвятить їй поему «Полтава» (1828) має намір запозичивши в Ломоносова фарби для опису, що скаче перед військами Петра і взагалі батальних сцен. Крім того, датою початку роботи Пушкіна над «Полтавою» стане 4 квітня (день пам'яті Ломоносова).»

     4 квітня 1765 року видатний учений помер у власному будинку в Санкт-Петербурзі. Похований Михайло Васильович Ломоносов на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

     Сьогодні, у ювілейний рік Ломоносова, тримаючи в руках 10-ти томне видання Творів Михайла Васильовича розумієш, наскільки він багатогранний і багатоликий. Теми підняті Ломоносовим і в наші дні гострі й злободенні. Як і його слова: «Наука є ясне пізнання істини, освіта розуму, непорочне звеселяння життя, похвала юності, старості підпору, будівниця градів, полків, міцність успіху у негараздах, а у радощах - прикраса, скрізь - вірний і невідступний супутник».