Максим Тадейович Рильський, видатний український поет-академік, перекладач, директор Інституту фольклору й етнографії Академії наук України, громадський діяч – депутат Верховної Ради СРСР п’ятьох скликань поспіль, понад 50 років працював у літературі і залишив нам велику і цікаву спадщину. Його творчість зростала на міцній основі класичної літератури та фольклору, і на цьому ґрунті розгорнувся оригінальний, самобутній голос поета. Багатий художній доробок митця позначений роздумами про місце людини в житті та духовні цінності нашої епохи, пронизаний мотивами любові до усього сущого. Його поезії сповнені щирістю, відвертістю, інколи легкою іронічною усмішкою. Максим Рильський бачив суттєве, вічне у звичайному, щоденному, зовні непоетичному. Як добрий знавець класики, людина глибокої ерудиції, він широко використовував історичні і літературні асоціації, паралелі, що надало особливого колориту його художній палітрі.

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Рильський.

Батько поета передав синові у спадок аристократичну культуру, почуття власної незалежності та віри в себе. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). Вона передала синові рідну мову, пісню, той особливий ліризм, яким пройнята вся творчість поета. 

1902 року помер батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім — у приватній гімназії в Києві. Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером                    П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. Він не знав злиднів, любив природу, захоплювався мисливством.

Після приватної гімназії Рильський у 1915-1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім — на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 по 1929 рік вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти. 

Перша збірка його поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство, відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш». 

Не стати українським поетом, зростаючи в атмосфері, де шанувалися культура, національна ідентичність, талант, інтелект, демократичні традиції, певно, було неможливо. Люди, які оточували його з раннього дитинства, – мовознавці Павло Житецький та Кость Михальчук, історик Володимир Антонович, композитор Микола Лисенко, драматург і театральний діяч Михайло Старицький, – заснували «Стару Громаду», — культурницький осередок інтелігенції, який відіграв велику роль у відродженні української нації. Його батько Тадей Рильський був київським «шістдесятником» ХІХ століття.

У 1920-х роках молодий Максим Рильський тяжів до кола поетів, яких критика назвала неокласиками – нагінки на них дуже скоро почали нагадувати політичне цькування. Наставали похмурі часи сталінських репресій. Навесні 1930року влада влаштувала в Харкові публічний процес над СВУ (Спілкою визволення України). Сорок п’ять підсудних — учені, письменники, священики. 19 березня 1931р. (у день народження!) М.Рильського арештували за звинуваченням у приналежності до української контрреволюційної організації. Поета з конвоєм повели до Лук’янівської тюрми, де він пробув рівно п’ять місяців.
Його товариші-неокласики Д. Загул, М. Драй-Хмара,  П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах. У такий спосіб репресивна машина робила свою ганебну справу – своєрідну ініціацію – посвячення поета українського в поети радянські. Завдання ставилося диявольське: зламати людину, поселити в її душі страх, потребу вічного озирання, саморевізії. З того часу дамоклів меч завис над головою поета навічно. Оригінальна поезія Рильського пережила в цю пору спад художньої сили. Зате в повному блиску продовжував жити Рильський-перекладач.

Творчість Рильського зазнає змін, він, не в змозі виступити проти режиму, змушений поставити свою поезію йому на службу. Його творчість ділиться на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. 

Чи ж дивно, що з’явилися в той час з-під пера М.Рильського і «Пісня про Сталіна» (покладена на музику Л.Ревуцьким), і збірка для дітей «Піснею про Сталіна починаймо день» (1951)? Вимушені славослів’я не були тоді рідкістю; як відомо, вони мали місце й у драматичних творчих долях М.Булгакова, А.Ахматової, О.Мандельштама…

Специфіка становища письменників масштабу М.Рильського полягала в тому, що влада в часи сталінського тоталітаризму обрала щодо них політику пряника й батога. 1942 року М.Рильському за кілька поетичних збірок і за поему «Мандрівка в молодість» присудили Сталінську премію першого ступеня (половину суми поет передав у фонд оборони). Наступного року його обрали дійсним членом Академії наук УРСР, прийняли до партії та доручили очолювати Інститут народної творчості та мистецтва АН УРСР. Широко відзначалося 50-річчя від дня народження поета: були нові поетичні збірки й державні нагороди…

У радянську добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства.

У 1943 року його обрано академіком. У 1944-1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Державну премію СРСР.

Помер Максим Тадейович Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі.

На початку війни поет написав ліро-епічну поему  “Слово про рідну матір” – гімн, проспіваний на честь рідної Батьківщини. Поет з великою синівською любов’ю відтворив у поемі образ матері-України – її героїчну історію, невмирущу культуру, чарівну природу. Землею Тараса Шевченка назвав Максим Тадейович Україну:

Благословен той день і час, 
Коли прослалась килимами 
Земля, яку сходив Тарас… 
І розіллється знов медами 
Земля, що освятив Тарас 
Своїми муками-ділами.

Поет наголошує, що такий великий та волелюбний народ, який є носієм високої культури й духовних цінностей, ніщо не може зламати. 
Його вірші “Мова”, “Рідна мова” стали гімнами краси рідному слову. Поет наголошує, що саме в мові зберігаються всі скарби народні, і доки є мова, буде існувати її носій – народ, буде жити в серцях людей віра у перемогу справедливості.

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад…

    Він міг би ще дуже багато зробити для розвитку літератури та мови, написати прекрасні поезії, та все це перекреслила страшна хвороба. Письменник довго боровся з нею та, наперекір долі, не полишав працювати, про що свідчать його пізні твори. По­мер Максим Тадейович 24 липня 1964 року. Поховано його в Києві на Байково­му кладовищі.

    Максим Рильський був незрівнянним майстром слова, його багатюща творчість –­­ цілий мистецький світ. Доробку великого поета і вченого на­лежить одне з найпочесніших місць у скарбниці національної культури.

Щорічне святкування дня народження М. Т. Рильського розпочинається біля пам’ятника у Голосіївському парку ім. М.Т. Рильського. Збирається численна аудиторія: молодь, письменники, бібліотекарі, співробітники музею, педагоги, члени сім'ї Рильських. Творча інтелігенція вшановує пам'ять видатного українського поета, громадського діяча, прекрасну людину.

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету