День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни — день пам'яті в України. Відзначається щорічно 22 червня, у день, коли німецька армія вторглася на територію СРСР/УРСР. Встановлений напередодні 60-ої річниці початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр, війни в історії українського народу, яка забрала життя кожного п’ятого співвітчизника (всього ж загинуло понад 25 млн радянських громадян). 22 червня 1941 року – одна із найсумніших дат в історії всього пострадянського простору.

     22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Цей день встановлено в Україні «…з метою всенародного вшанування пам’яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…» згідно з Указом Президента України від 17 листопада 2000 року. Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. У цей день розпочалася найжахливіша війна в історії нашого народу — Велика Вітчизняна, яка забрала життя кожного п’ятого співвітчизника. Цей день нагадує нам про всіх загиблих, закатованих у неволі, які померли в тилу від голоду та поневірянь. Ніхто не забутий, ніщо не забуте. Ми сумуємо за всіма, хто віддав своє життя у цій війні.

     Вогонь Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. бушував на території України 1225 днів, і у ході жорстоких кровопролитних боїв були "перемелені" десятки добірних з'єднань вермахту і його союзників, знищена значна кількість озброєння і бойової техніки супротивника. Саме з Україною пов'язані основні і вирішальні події на всьому 4500-кілометровому німецько-радянському фронті.

     Серед фронтів Другої світової війни цей фронт був центральним і вирішальним. В 1941-1945 рр. тут були зосереджені головні сили вермахту - від 57,1 до 76,7 відсотків загальної кількості його дивізій. Причому 60,6% з них були розгромлені саме на цьому фронті, тоді як на решті фронтів зазнали поразки 176 ворожих дивізій. Тож саме на теренах України вирішувалася доля війни, що охопила Європейському континенті.

     На українській, і взагалі південній, ділянці німецько-радянського фронту з 1941 по 1944 р. практично ніколи не було затишшя. Як в ході першого періоду війни, так і після Сталінградської та Курської битв, коли розпочалося масове вигнання гітлерівців з української території, тут постійно велися активні бойові дії.

     Як центральний плацдарм війни Україна, з огляду на її стратегічне значення, майже завжди була місцем найбільшої концентрації військ та озброєнь воюючих сторін. Свого апогею битва за Україну досягла в період з осені 1943 р. до осені 1944 р. Саме в цей час на її території Ставка ВГК зосередила приблизно половину діючої Червоної армії: до 42 відсотків стрілецьких і 80 відсотків танкових та механізованих з'єднань.

     Велика концентрація сил стала характерною ознакою майже всіх стратегічних і фронтових операцій, що проводилися на території України. В переломні місяці війни воюючі сторони вдавалися до максимальної і якнайшвидшої компенсації втрат, які їм завдані у попередніх битвах. Коли стрімкий наступ Червоної армії, розпочатий під Сталінградом, завершився виходом військ Воронезького, Південно-Західного та Південного фронтів на територію України і стабілізацією фронту до літа 1943 р., Гітлер був змушений перекидати на Схід свіжі сили за рахунок скорочення гарнізонів у Бельгії, Голландії, Франції та на Балканах. Майже всі маршові батальйони, а також окремі підрозділи з інших ділянок німецько-радянського фронту перекидалися на Південь. Матеріальні ресурси рейху та окупованих країн, включаючи трофейну західну зброю, матеріальну частину запасних полків і військових навчальних закладів, також призначалися переважно для знекровлених з'єднань південного крила Східного фронту. Невдачі на цьому життєво важливому для Німеччини напрямі (економічні ресурси України, нафта Кавказу, вихід до Каспію тощо) змусили гітлерівське командування вдатися до перебудови управління військами: з метою його централізації в лютому 1943 р. була створена група армій "Південь" під командуванням фельдмаршала Мантшейна. До середини лютого група армій "Південь" нараховувала 30 дивізій, серед них 13 танкових і моторизованих, на озброєння яких надійшли нові важкі танки "Тигр". І надалі багаторазові спроби гітлерівців за допомогою контрударів повернути собі втрачені в Україні позиції свідчили про те, що без контролю над цією територією ставка Гітлера не вважала можливим успішно продовжувати східну кампанію.

     Значними були втрати радянських військ під час визволення народів Європи від нацистського рабства.

     Але ж в роки війни народ України був не тільки жертвою воєнних втрат, а й жертвою нацистської політики геноциду і насильницького режиму.

     Україна, як центральний плацдарм бойових дій в роки Великої Вітчизняної війни, заплатила надзвичайно високу ціну за перемогу, за визволення Європи від коричневої чуми, за трагічні помилки та прорахунки свого державного і військового керівництва.

     Велика Вітчизняна війна з її героїзмом і трагізмом, поразками і перемогами – це наша історія, історія наших співвітчизників: синів і дочок матері – Вітчизни, які стали жертвами гітлерівського фашизму.

     Пам’ять про жертви війни, пам’ять про ратний подвиг народу, пам’ять про минуле зобов’язує нас, щоб стояли обеліски та Храми в честь воїнів, які поклали своє життя за волю і честь Батьківщини.

     Сьогодні поруч з нами живуть ветерани війни. Їм пощастило залишитись живими, але ветеранські лави рідшають з кожним роком. Тому турбота про них, постійна увага про їх потреби і запити – святий обов’язок – справа честі держави і суспільства в цілому. Слава всім, хто дожив до сьогоднішнього дня, хто бореться в ім’я побудови і процвітання України.

     Святий обов’язок нашої пам’яті заповіт предків – передати майбутнім поколінням всю правду про війну, її переможців, боронити рідну землю, так рясно политу кров’ю її захисників.

     Сьогодні ми схиляємо голови перед святою пам’яттю полеглих, одночасно віддаючи шану живим учасникам тепер уже далекої війни, які своїм ратним подвигом, самовідданою працею забезпечили Велику Перемогу.

     22 червня навіки залишаться в нашій пам'яті як День Великої Скорботи...

     Віддаймо шану всім борцям, які в час воєнного лихоліття визволяли рідну землю від фашистських загарбників. Схилімо голову перед мільйонами невинних жертв, яких забрала війна.

                                                              Слава їм, вічна і світла пам'ять!