Традиційна емблема жалобних заходів за жертвами Голодомору

 

     День па́м'яті же́ртв голодоморів́ — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

     Традиційно, в День пам'яті жертв голодоморів перші особи держави відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. До 2008 року церемонія відбувалася перед пам'ятним знаком на Михайлівський площі, однак, після відкриття Національного меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, була перенесена туди.

 

 

     О 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам'ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.

 

 

 

 

 

     Запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Указом Кучми №1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом Кучми №797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій». Указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

     В Указі сказано:

     «На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення України постановляю:

     Установити в Україні День пам'яті жертв голодоморів, який відзначати щороку у четверту суботу листопада»

     У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., проте Голодомор 1932-33 рр. був наймасовішим і найжорстокішим. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн. За даними істориків, у 1932-33 роках жертвами голоду в Україні, за різними оцінками, стали від 7 до 10 млн. людей, з них 3 мільйони — діти. Це означає, що в ті трагічні роки Україна не долічилася від 10 до 25% свого населення.

                    Українська нестерпна сюїта…

                    А навколо – одна сон-трава –

                    Умирать почали у квітні,

                    Коли – всюди – все ожива.

                    Ні живої води… Ні порому.

                    Що єднає життя на порі,

                    Чи ж то легко смеркать молодому

                    На ранковій веселій зорі?!

                    Все і проліски, і блавати…

                    Ще би трохи – і сад зацвів!

                    Як було тим очам закриватись

                    Під лункий солов'їний спів?! …

                    Умирать почали у квітні.

                                        (Антоніна Листопад)

 

     Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їли.

      · Так на Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.

      · Важко в це повірити і уявити, але коли людина довго голодує, вона ніби втрачає розум, стає звіром...

     У квітні 2010 року ПАРЄ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв Голодоморів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму.

     На долю нашого народу випали великі страждання. В країні 7 тисяч пам’ятних знаків жертвам Голодомору. Матері і батьки змогли відродити і зберегти українську мову, культуру, звичаї і традиції нашого народу, пам’ять родоводу.

     Найбільш монументальними серед пам'ятників жертвам Голодомору є меморіали у Києві та Харкові. Пам'ятники жертвам Голодомору встановлені також у Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Кіровограді, Луганську, Сумах, Черкасах, Коломиї та багатьох інших українських містах і селах. За кордоном пам'ятники встановлені у Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та інших містах. Піднесення до Національного меморіалу пам'яті жертв Голодоморів символічних горщиків з зерном та свічками (лампадками), а також посадка кущів калини поблизу меморіалу є обов'язковим пунктом в протоколі офіційних візитів лідерів держав до Києва.

     З метою вшанування пам’яті жертв Голодомору, на схилах Дніпра протягом 2008 року було зведено меморіальний комплекс, який 18 лютого 2010 року набув статусу Національного. Засновником музею став Український інститут національної пам’яті. Урочисте відкриття Меморіалу було приурочене до 75-их роковин Голодомору 1932–1933 рр. 22 листопада 2008 року Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні прийняв своїх перших відвідувачів.

 

     Меморіал складається з трьох основних частин: Свічі пам'яті, Зали пам'яті і символічних «чорних дощок», на яких розміщено назви населених пунктів, що постраждали у роки Голодомору.

 

     На початку алеї, на вході до Меморіалу, з обох сторін розташовані скульптури. Це «Ангели скорботи» – охоронці душ померлих у лихоліття Голодомору. Ця ахітектурна композиція є, нібито, вхідним порталом до Меморіального комплексу.

 

 

 

 

 

 

     У центрі площі «Жорна долі» мощенням сформовано коло, по зовнішній частині якого розташовані кам'яні жорна, які мають подвійну символіку. З одного боку, вони символізують джерело життя – невід’ємний атрибут українського селянина, який споконвіку вирощував і перемелював збіжжя на борошно. З іншого, жорна – це символічний годинник історії, образ 24 годин, коли протягом однієї доби в роки Голодомору помирало 24 тисячі голодуючих. До центру Меморіалу веде бруківка, яка імітує родючі українські чорноземи. Це і є головна алея комплексу – «Рілля пам’яті».

     У центральній частині площі розташована скульптурна композиція «Гірка пам’ять дитинства», яка нагадує про трагічну долю найуразливішої категорії жертв Голодомору – дітей. П'ять пшеничних колосків у руках дівчинки символізують сумнозвісний "Закон про п'ять колосків. Голодних селян, які збирали на полі залишені після жнив колоски, звинувачували у розкраданні колгоспного майна і судили до 10-ти років позбавлення волі з конфіскацією майна або до розстрілу. Виключення не робили навіть для дітей і старих людей, яких затримували з декількома колосками чи кількома замерзлими картоплинами, знайденими на колгоспному полі.

    

     Центральною частиною Меморіалу є Свіча — символ пам’яті українського народу про пережиті трагедії.

 

 

      Вона уособлює монументальний пам’ятник відродженої України усім жертвам тих жахливих подій: українському селянству, національно свідомій інтелігенції, військовикам, духовенству. Заввишки понад 30 метрів Свіча оздоблена скляними хрестами різної величини, що символізують душі померлих від голоду. Малі хрести – душі маленьких дітей, хрести більшого розміру символізують душі дорослих. Основа Свічі – чотири металеві чорні хрести, прикрашені фігурами бронзових лелек, які є свідченням українського національного відродження.

     Головною складовою Меморіалу є Зала пам'яті. Відвідувачі мають можливість вшанувати пам’ять убитих голодом, запаливши лампадку та вдаривши у дзвін. У Залі представлені томи Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Кожен бажаючий має можливість отримати інформацію про жертви Голодомору у тому чи іншому населеному пункті України, заповнити «Анкети обліку жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Україні» й надати інформацію про своїх рідних, які загинули від голоду. На протязі 20 — 40 хвилин на екрані, що розташований по колу Зали, відвідувачі мають змогу переглянути відеофільми про Голодомор та дізнатися правди про ці жахливі часи.

     Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» став центром увіковічення та вшанування пам’яті людей, вбитих голодом. Правда про голодомори поступово повертається до пам’яті народу, стає його болем і, водночас, символом непохитності нації.

     Історія доводить: трагедії, які спіткають тих, хто мешкає поряд з нами, можуть і повинні викликати небайдужість в усіх, незалежно від часу, віросповідання та національної належності. Хай вірмен покладе квіти до меморіалу російського солдату, а єврей вшанує пам'ять про українця – адже тоді, повага і до наших національних та особистих трагедій, значущих дат, ніколи не залишиться без уваги.

     Тема голодомору – це урок страшної історичної правди для нинішнього покоління. Це - данина пам’яті «загиблих смертю голодних». Бо такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках ХХ століття, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.

     Вшанувати пам’ ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.

     В 2011 році День пам’яті жертв голодомору в Україні припадає на 26 листопада.