...Вже лелека не в'є там гніздечко,
              Не лунає там пісня і сміх,
              Наче сироти, стали містечка
              Без людей нерозумних своїх...

26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км. від столиці України Києва, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.

    Ось вже 28 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

    А тоді, в ніч на 26 квітня 1986 року, мирно спала синьоока поліська земля, молоде містечко Прип’ять, що за 3 км. від атомної станції. Це була ніч з п’ятниці на суботу і люди чекали вихідних та прийдешніх травневих свят. В 1 год. 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Внаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блоку і машинного залу.

    “На розтрощеному вибухом даху плавився гудрон і скрапував на землю, як чорні сльози цього многогрішного століття.

    З руїни реактора виривається в небо стовп зловіщого вогню, пари, уламків перекриття, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднімається в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами…

    Вогненний стовп завмирає на висоті півтора кілометра, на вершині його утворюється освітлена куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось рухається, згортається й випростується, але сам він стоїть над нічною землею,  як   велетенська   ялинкова   іграшка   блідо-вишневого, майже кривавого кольору” – так описує початок найстрашнішої в світі катастрофи український письменник Володимир Яворівський у повісті “Марія з полином у кінці століття”.

    У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося. Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум’я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип’яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого міста, що знаходилося на відстані 18 км. від станції – районного центру Київської області – Чорнобиля. До речі, це стародавнє місто (засноване ще за часів Київської Русі в 130 км. на північ від Києва) дало свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато у 1977 році. В 1986 році працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п’ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі.

    Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов’язок.

    Земля була на грані вселенської катастрофи. Якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще 3 енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місці Київської, Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусії утворилась би величезна воронка, загинули б на цій території люди і тварини, а радіаційною, небезпечною для життя зоною була б вся Європа.

    27 квітня 19 осіб, які постраждали під час гасіння пожежі, були відправлені в Московську клінічну лікарню № 6. Незважаючи на зусилля лікарів, шістьох ліквідаторів врятувати не вдалося. Це лейтенанти В.Правик і В.Кібенок, старші сержанти В.Ігнатенко, В.Тищура, М.Титенок, сержант М.Ващук. Усі вони посмертно відзначені високими нагородами. В.Правику та В.Кібенку присвоєно звання Героїв. Цього звання удостоєний і майор Л.Телятніков (помер після тяжкої хвороби у грудні 2004 року на 54 році життя). Урядові   нагороди  також  отримали  467 працівників пожежної охорони. На сьогоднішній день жодного із тих п’ятидесяти пожежників немає в живих. Усі вони пішли у вічність, а їхні імена вкарбовані у пам’ять землян.

    На захист землі і народу України встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об’єкта “Укриття”, який заховав залишки зруйнованого реактора. Це – робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Це були люди з усіх куточків України.

    Найнебезпечнішою була розчистка даху сусіднього енергоблоку. Молоді хлопці – солдати лопатами скидали з даху радіоактивний граніт, працювали не більше 2-3 хвилин, а потім їх відправляли додому. Можна лише уявити наскільки це було небезпечно, якщо 2 хвилини роботи на даху прирівнювалися до 2-х років служби в армії.

    На ліквідації аварії працювала велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був у ті дні біля зруйнованого реактора.

    На жаль, з ліквідацією аварії на атомній, біда для України не вщухла. Страшною радіацією було заражено землю, воду, повітря на великій території. Радіоактивною чорнобильською хмарою зачепило Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, майже всі країни Західної Європи. Сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря, становила 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.

    Вже через дві доби після аварії рівень радіації в місті Прип’яті перевищував норму для населеного пункту більше, ніж у 115 тисяч разів, а в зоні реактора – у 110 тисяч разів.

Від вибуху і гасіння пожежі, що тривала близько 10 днів, загинула 31 особа і понад 200 було госпіталізовано. За неофіційною статистикою, в Україні померло щонайменше 15 тисяч осіб, які були уражені в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

Найбільш небезпечна 30-кілометрова «зона відчуження», площа якої становить 2044 квадратних кілометри", з якої терміново були відселені жителі задля порятунку їхніх життів. Вона була офіційно визнана непридатною для життя. Ці землі було огороджено гострою огорожею і названо Чорнобильською зоною. Жахлива аварія призвела до радіоактивного опромінення величезної кількості людей, до забруднення води й довкілля.

    Щоб врятувати людей, що жили в межах ураженої зони, від смертельної радіації, їх усіх евакуювали, тобто вивезли в інші регіони України.

    Це була страшна евакуація. До міста Прип’ять в неділю, 27 квітня прибуло більше 2 тисяч автобусів. Їх підганяли до будинків, і люди, хто в чому був, прихопивши лише документи і гроші, без речей, змінного одягу, сідали в автобуси і їх назавжди вивозили із рідних домівок. Селили спочатку де тільки можна – в санаторіях, таборах, лікарнях. Евакуйовані втратили все: житло, речі, роботу, а головне – здоров’я. Почалося екстрене будівництво будинків для поселення людей.

    Задля збереження здоров’я в те літо всіх дітей із Києва та прилеглих районів було вивезено на південь України.

    Після ліквідації аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну ситуацію. Але в жовтні 1986 року після великих робіт по спорудженню “саркофагу”, перший та другий енергоблоки були введені в дію, а в грудні 1987 року відновлена робота третього.

    Однак, у 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа. Стало зрозумілим, що подальше існування ЧАЕС небезпечне. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений останній реактор станції і вона припинила своє існування. Але саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Це може привести до значних викидів. Адже, за офіційними даними всередині реактора знаходяться 95% радіоактивних речовин від тієї кількості, що була на час аварії. Сьогодні йде мова про будівництво так званої “арки”, яка накриє сучасний об’єкт “Укриття”.

Збитки від катастрофи не піддаються обліку, бо неможливо оцінити шкоду, завдану здоров'ю людей, втрати від радіоактивного забруднення довкілля, орних земель, джерел водопостачання, рідних домівок. Радіацією забруднено понад          54 тис. кв. км території, постраждало понад 3,4 млн людей, з яких 1,5 млн — діти. Смертоносна пляма накрила понад 1000 українських міст і сіл, а на карті України з'явилась 30-кілометрова «зона відчуження».

    Сьогодні існують офіційні дані:

    ● Від наслідків аварії на ЧАЕС померло 200 тисяч людей. Це не рахуючи тих,  хто помер від таких хвороб, як рак, цукровий діабет, серцеві хвороби, рівень захворюваності на які підвищився у 100 разів.

    У державі народилося 14 000 неповноцінних дітей, близько 70% від народження мають ті чи інші відхилення у здоров’ї. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань серед молодого покоління.

    ● Радіоактивного   забруднення   зазнали   величезні території. Проведені обстеження показали, що лише в Україні забруднення плутонієм-239 (зі щільністю від 0,1 кюрі й вище на 1 км².) становило 700 км², стронцієм-90 (3 і більше кюрі на    1 км²) і цезієм-137 (5 і більше кюрі на 1 км²) понад 3420 км².

    ● Значного забруднення зазнали водні артерії, особливо річки, що протікають біля ЧАЕС та Київського водосховища, а також водозбірні площі басейнів Дніпра та Прип’яті. Сліди радіоактивності були виявлені в усіх водосховищах Дніпровського каскаду, водою яких користуються понад 30 млн. жителів України.

    ● Всього в Україні забруднено територію площею понад 50 тисяч км² у      74 районах 12 областей: Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Івано-Франківська, Волинська, Чернівецька, Сумська, Тернопільська. На цій території розташовані 2294 населені пункти. В цілому потерпілих від Чорнобильської катастрофи налічується в Україні понад      3,5 млн. осіб, з них 1,3 млн. дітей.

    ● 160 тисячам людей із 129 населених пунктів довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші місця.

Слово «Чорнобиль» перетворилось на зрозумілий для всіх образ-символ, що ілюструє глибину кризи в тій чи іншій сфері: «духовний Чорнобиль», «інформаційний Чорнобиль», «економічний Чорнобиль»... А лише 28 років тому все було інакше...Чорнобиль — невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною воно потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати родинами. Їхали сюди відусюди, щоб набратися здоров'я, подихати цілющим повітрям. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить...

                                      «Зона відчуження» — м. Прип'ять. Початок 80-х років ХХ століття (до Чорнобильської трагедії)

Над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС була споруджена захисна залізобетонна споруда — об'єкт «Укриття», який ще називають саркофагом

                                                                                     «Зона відчуження» — м. Прип'ять. Сьогодення

В календарі знаменних та пам’ятних дат України існує день 14 грудня — День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Саме в цей день — 14 грудня 1986 року — через 7 місяців після трагедії було офіційно повідомлено про завершення будівництва вищеназваного об’єкту «Укриття» над зруйнованим у результаті вибуху четвертим енергоблоком ЧАЕС. Це була перша перемога над наслідками жахливої аварії. «З метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та на підтримку ініціативи громадських організацій і Міністерства праці та соціальної політики України постановляю: Установити в Україні День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який відзначати щорічно 14 грудня, у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС», — говориться в Указі Президента України «Про День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» № 945/2006 від 10 листопада 2006 року. І хоча сьогодні — через 28 років після «чорного квітня» — не всі соціальні проблеми ліквідаторів-чорнобильців, нажаль, вирішені, самі ліквідатори називають 14 грудня своїм святом. День 14 грудня відзначається на державному рівні. Силові структури України виділяють почесний караул, представники влади покладають квіти до пам’ятників, які нагадують усьому світові про ту страшну аварію й десятки тисяч загиблих ліквідаторів.

...Страшні наслідки Чорнобильської трагедії: смерті, хвороби, безлюдна пустеля навколо станції. 26 квітня — День національної жалоби. Про те, що сталось, не можна забувати. Лише пам'ять і вдячність тих, хто живе на обпаленій радіацією землі, може бути хоч якоюсь винагородою тим, хто поклав на цей «атомний вівтар» своє здоров'я та життя. Пам'ять — це данина живих усім, хто загинув, рятуючи інших. Нехай ніколи не замовкають дзвони людської пам'яті, що не даватимуть забути про трагедію.

Проте, скільки б не пройшло часу, все одно чорнобильський біль чорною гіркотою осідає в душах українців, ця трагедія навіки оселилась у людських серцях. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Чорнобильська трагедія жорстоко нагадує нам про те, що люди ще не зовсім освоїли могутню енергію атома.

   Зараз у Києві діє національний музей «Чорнобиль», у якому можна дізнатися про подробиці аварії, переглянути особисті речі ліквідаторів, історичні фото, документальні фільми про Чорнобиль.

Врятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи у людській історії не повторився Чорнобиль.

Здавалося б, з року в рік Чорнобильська трагедія залишається у минулому, але пам’ять – ось те, що робить людину людиною. Трагедія Чорнобиля не минула. Вона триває й понині, бажаємо ми того чи ні. Забувати про те ми не маємо права заради майбутніх поколінь.

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету