Ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці 
                                                     з собору Різдва Пресвятої Богородиці (м. Дубно)

     Свято Благовіщення – одне з двонадесятих свят Православної Церкви, яке присвячене прославленню події, що описана в Євангелії від Луки. Відзначається воно 7 квітня (25 березня за ст.ст.) - за дев’ять місяців до Різдва Христового.

     «Радуйся Благодатна! Господь з Тобою…» – саме такими радісними для нас словами звертається архангел Гавриїл до Пресвятої Богородиці. Ці слова радісні для нас тому, що саме цей день став початком нашого спасіння. Бог приходить на землю, щоби нас возвести на небо, тому що ще у предвічній раді Святої Тройці, коли ще не був створений всесвіт, Бог поклав Сину Своєму спасти людей від гріха і смерті. Саме Благовіщення і було виявленням цієї таїни, суть якої полягає в тому, що Син Божий стає Сином Людським, і у всьому, крім гріха, стає подібним нам. Саме через це ця подія і є початком нашого спасіння від гріха і смерті.

     Господь спасає нас Своєю благодаттю, Своєю милістю, але не без нашої участі. Тому слова Пресвятої Діви: «Я – раба Господня, нехай буде Мені за словом твоїм» – мають сакраментальне значення. Без них, тобто без згоди Пресвятої Діви Марії, наше спасіння не відбулося б.

     Говорячи про цю подію, святий Григорій Палама зазначає: «Втілення було б так само неможливе без вільної людської згоди Божої Матері, як воно було б неможливе без творчої волі Божої. І тому ми в Божій Матері споглядаємо Діву, Яка заради нашого спасіння, всім серцем, всім розумом, і всією Своєю душею, зуміла довіритися Богові до кінця».

     Тому Свята Православна Церква так глибоко шанує Пресвяту Богородицю, називаючи Її чеснішою від херувимів і славнішою від серафимів, бо саме Вона породила Того, Хто, будучи істинним Богом, у саму мить зачаття від Святого Духа в її утробі сприйняв у єдність Своєї Іпостасі, тобто Своєї Особи, людську природу.

     Діва Марія народила Господа нашого Ісуса Христа не за Божеством Його, а за Його людською природою, яка з самої першої хвилини Боговтілення стала нероздільно й іпостасно з’єднана в Ньому з Його Божеством. Діва Марія народила не просту людину, а втіленого істинного Бога, і не просто Бога, а Бога у плоті. Він прийняв людську природу не з неба, а від Діви, і ця природа єдина з нашою природою, окрім гріха. Ось чому ми називаємо Марію Приснодівою і Богородицею.

     У перших християн це свято мало різні назви: Благовіщення про Христа, Початок Викулення, Зачаття Христа, і тільки в VІІ ст. йому було засвоєно назву «Благовіщення Пресвятої Богородиці».

     Про древнє шанування свята свідчить те, що від самого початку створення Християнської Церкви в Назареті, на тому місці, де Архангел благовістив Діві Марії, побудовано храм в пам’ять Благовіщення Богородиці. Про древність святкування Благовіщення свідчить святий Афанасій Великий, коли в бесіді на свято говорить, що воно є першим в ряду інших свят і особливо вшановується, бо є початком спасіння. Це свято в своїх бесідах згадують святителі Григорій Неокесарійський, Афанасій Олександрійський, Іоан Золотоустий, блаженний Ієроним, блаженний Августин та інші.

     В V ст. Анатолій, патр. Константинопольський, преп. Андрій Критський (VII cт.), преп. Іоан Дамаскін (VIII ст.) та святитель Феофан, митр. Нікейський (VIII ст.) й інші написали багато хвалебних пісень на честь Благовіщення, якими і нині Церква прославляє цю подію.

     В Україну свято прийшло з утвердженням християнства. В народі одержало назву „третьої зустрічі весни” (після Стрітення і Сорока Мучеників). Вважається, що весна в цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж "турбувати" землю вважалося великим гріхом.

     До цього свята лелеки зазвичай прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір'я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни.    

     У цей день здавна існував звичай випускати на волю пташок: «Щоби співали на волі, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив». Господар випускає на волю, на сонце також всіх тварин, навіть пса і кота виганяє на подвір’я – "щоб чули весну і самі про себе дбали”.    

     Пасічники цього дня виставляють на двір вулики. У церкві цього дня святять проскури. Потім пасічник проскуру кришить та висипає її у мед, "щоб бджоли роїлися”, а сівач змішує з землею та сіє по чотирьох кутах ниви – "щоб дощова хмара ниви не минала”; проскуру заривають у землю, "щоб град посіву не побив”.
     Благовіщенську проскуру, як і богоявленську та стрітенську воду, зберігали за образами.

     Вважалося, що, коли на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, цього літа вона вийде заміж. Пролісок, що знайдуть на Благовіщення, віщує щастя. Якщо вмитися водою, в яку покладеш цей пролісок – будеш вродливою.

     Існує повір'я: яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.

     Український народ особливо шанує свято Благовіщення і суворо забороняє всяку працю того дня: за його думкою навіть птиця на Благовіщення святкує, гнізда не робить.

                              «Архангельським голосом кличемо до Тебе, Пречиста: