Євдокія Сергієнко, завідувачка 
                                                    методичного кабінету

                                                    (Ладижинський коледж Вінницького ДАУ)

 
"Жити серед людей – це однаково, що ходити в казковому саду, де навколо тебе ніжні пелюстки квітів, на яких тремтять краплини роси, – треба так доторкатися до квіток, щоб не впала на землю жодна крапля"
                                                                                       В. Сухомлинський

 Чи можливе серед людей таке ставлення один до одного? Можливе! За умови виховання в собі високих моральних чеснот. Що ж таке мораль? Чесноти?

     Мораль... Ми не любимо, коли нам "читають мораль". А як стати високоморальним, високодуховним, шляхетним ?

     "Про моральні якості людини треба судити не з окремих її зусиль, а з її повсякденного життя" (Б. Паскаль, французький вчений).

     Добре, легко та безпечно жити, коли поруч чесні, порядні люди. Кожна людина здатна на самооцінку. Високо чи низько вона себе оцінює, залежить від її вдачі, поведінки, обставин. Певний стандарт самооцінки – власне відчуття честі і гідності (уявлення, що є гідним і негідним, моральним і аморальним). Повага до власної честі і гідності з боку інших – право кожної людини. Конституція гарантує право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок у навчальних закладах має забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження.

     "Сохраним святой обет доблести и чести", – співають у старій студентській пісні ще з часів середньовіччя. Честь – це незаплямована репутація, авторитет, чесне ім’я. Честь є професійною (ученого, учня, робітника), громадською (сім’янина, сусіда), статево-віковою (дівчини, жінки, чоловіка).

     У сучасному світі належність до людей честі визначається не майновим складом, а вихованістю та порядністю людини.

     Що означає "людина честі" ?

     • Не терпіти образи.

     • Захищати свої права.

     • Не підкорятися чужій волі.

     • Піклуватися про честь сім’ї.

     • Сплачувати борги.

     • Не укладати ганебних умов.

     • Бути правдивим, лояльним.

     • Відмовлятися від хабарів, насильства, віроломства.

     Сім смертних гріхів з Біблії – застерігання від зла: лінь, гнів, обжерливість, заздрість, скупість, хтивість, гордість. Кодекс честі сучасної молодої людини:

     1. Не давай себе скривдити, але й інших не кривдь.

     2. Не залишай товариша в біді.

     3. Бути трудівником – честь, бути дармоїдом – безчестя.

     4. Боязкість, нерішучість породжують боягузтво, підлість, зраду.

     5. Задовольняючи потреби, проявляй стриманість, витримку.

     6. Будь володарем свого слова.

     7. Обманювати, лицемірити, нашіптувати гидко, рівнозначно пострілові у спину.

     8. Не давай нездійсненних обіцянок.

     9. Людину прикрашає витримка.

     10. Не будь байдужим, безжальним до жінки – матері роду людського. 

     11. Алкоголь приводить людину до тваринного стану. Пити не круто – круто не пити.

     На думку дорослих, лише виконуючи ці вимоги, їх діти можуть бути щасливими.

     Щастя... Ми, молоді, про нього мріємо, прагнемо зазнати його в житті, хочемо стати щасливими. Що ж таке щастя ? Що ж треба людині, якою вона має бути, чим керуватися їй, щоб забезпечити для себе і для інших глибоке і тривале щастя? Багато мудреців протягом не одного століття намагалися розв’язати ці етичні питання.

     Один з учнів Сократа Ариспід Кіренський вважав, що щастя – це насолода, втіха. Та вже його учні зрозуміли, що надмір насолод і втіх спустошує людину, породжує безмірне й суцільне її страждання.

     Аж у XIX столітті філософи спинилися на чотирьох підходах до визначення цього поняття. Щастя – це:

     • щось цілком об’єктивне: щаслива доля, успіх у якійсь життєвій справі, життєвий талан (комусь поталанило);

     • внутрішній психологічний стан радості, блаженства, захоплення;

     • володіння вищими благами життя й особиста моральна реакція на володіння ними;

     • певне задоволення від життя взагалі.

     Синоніми до слова щастя – благодать, блаженство, розкіш, рай, раювання, солодощі, гаразд, доля, успіх.

     Щастя неповторне. Кожна людина відчуває його по-своєму.

     Рецепт щастя не може бути єдиним – для всіх. Кожна людина – неповторна особистість, і щастя для неї – її, особливе. Що є щастям для одного, може бути нещастям для іншого.

     Щоб бути щасливим, кожен має знати:

     • без чого не може жити;

     • для чого жити;

     • за що може вмерти.

     Відсутність одного з цих складників веде до драми, відсутність двох – до трагедії.

     Яке життя кожен для себе вважає щасливим? Активне, веселе, духовне, культурне, безтурботне, пишне, спокійне, усамітнене, змістовне, скромне, чесне... скільки людей, стільки і бажань.

     Кожна людина – неповторна. В. Симоненко писав:

     Ти знаєш, що ти – людина?

     Ти знаєш про це чи ні?

     Усмішка твоя єдина,

     Мука твоя – єдина,

     Очі твої – одні.

 

    Щоб почуватися щасливим, потрібно знати основні складники, без яких людське щастя неможливе.

     1. Задоволення людських потреб. Але ж не хлібом єдиним живее людина.

     2. Осмислення людиною власного буття. А чи кожен усвідомлює безглуздість, безцільність власного життя ?

     3. Цінність буття. Існує давнє правило: намагайся бути самим собою в кожній життєвій ситуації.

     4. Повнота буття. Людина, захоплена своєю роботою, здатна цілком поринути в неї й забути про все на світі, відчує хвилини солодкого задоволення, зазнає радість. Але яке у неї здоров’я, які стосунки в родині, з дітьми, батьками? Якщо там не все гаразд, не назвеш таку людину щасливою в одній, вузькій сфері – своїй діяльності.

     5. Гармонія з навколишнім світом, гармонія з собою і довкіллям, згода з ближніми – з усім, що нас оточує, аж до найменших дрібниць.

     Японський письменник Акутагава Рюноске сказав: "Щоб зробити життя щасливим, треба любити повсякденні дрібниці".

     У стародавній Греції, Гармонія – донька бога війни Арея та богині кохання Афродіти. На її весіллі були присутні всі боги. Вони подарували нареченій чарівне намисто, яке виготовив Гефест. Намисто набуло властивості приносити нещастя тому, хто його викрав. Міф про намисто Гармонії переконує, що скарби, добуті на війні або шляхом грабунку інших, не дають людині щастя.

     У молоді щастя часто пов’язане з коханням, дружбою, товаришуванням.

     Товариські відносини – це відносини рідних, а в коханні – це щось вище, гармонійне, це стан душі.

     Нині не так часто можна зустріти справжнє палке кохання, в якому немає ні чвар, ні недовіри, а панує лише повага та щастя. Кожна людина прагне до цього, але не всі можуть так кохати. Причиною всіх негараздів у стосунках є стан душі двох людей, їх моральні якості, вихованість. Люди можуть у стосунках користуватись одне одним, будувати стосунки на користі. Такі відносини принизливі для людей і завжди приносять тільки біль.

      Так не повинно бути ніколи. Світ повинен боротися з цими проблемами, не пригнічувати їх, а знищувати.

      Всі помиляються, але це не так страшно, коли людина усвідомлює їх і намагається виправити. Оце і є совість людини.

     Дорослі часто повторюють: "Живи по совісті, працюй на совість, суди по совісті, говори по совісті". Що ж таке совість ?

     Совість і сором – це регулятори поведінки, пов’язані з відповідальністю людини перед собою. Кожен хоче знати думку інших про себе, оцінити свої вчинки очима сторонніх.

     Першим з античних філософів Сократ порушив проблему совісті. Совісті відводилась роль суворого внутрішнього прокурора людини, який невідступно стежить за тим, щоб додержувався загальний обов’язок як вищий принцип моральності.

     Студент, котрий вважає себе совісним (а як же без цього), повинен мати почуття моральної відповідальності за свою поведінку перед людьми, навколишнім світом, суспільством. Совість – це моральний самоконтроль: і задоволення собою, сором, досада на себе чи гордість.

     Муки нечистої совісті – одне з найбільших нещасть людини, коли в глибині душі відбувається суд над самим собою. Латинська примовка стверджує: "Совість – це тисяча свідків".

     Всі моральні засади закладають змалечку у родинному колі. "З родини йде щастя людини". Саме батьки навчають людей додержання етичних норм взаємної поваги, допомоги, довіри, чуйності, важливості виконання своїх обов’язків у сім’ї, поведінки.

     Студент матеріально і морально залежить від батьків. Вони опікуються ним, підтримують, а від нього вимагається лише уміння виявити етичну культуру, бути гідним членом сім’ї. Щоб діти перебороли власний егоїзм, і свідомо, без лінощів, виконували свій обов’язок: допомагали сім’ї, гарно вчилися, не конфліктували.

     Гострою соціальною проблемою сучасної України залишається явище "діти вулиці". Це не обов’язково сироти чи бездомні. Це бездоглядні, безпритульні підлітки – вуличні діти: курять (кожен другий), вживають алкоголь (деякі щодня), вживають наркотичні речовини (70%).

     Позбавлені належного нагляду з боку батьків та викладачів, діти-підлітки багато часу проводять в колі однолітків та старших студентів, швидко дорослішають і прагнуть поводитись відповідно. Це призводить до власної незалежності, коли підліток потрапляє під згубний вплив. Батьки, вихователі повинні знати, де і з ким проводять вільний час діти, з ким товаришують.

     У профілактиці вживання молоддю наркотичних і психотропних речовин найважливіша роль належить батькам студентів. Ефективність цієї роботи можлива, коли батьки підтримують тісний зв’язок з навчальним закладом.

     Але і студенти, і батьки інколи втрачають власне почуття гідності і принижують викладачів чи особу, від якої залежить вирішення проблеми.

     Взятка – це завжди результат соціальної аномалії. Той, хто дає, нагадує про те, що матеріальний стан того, кому дають, залишає бажати кращого. Вона викликає почуття незручності й роздратування.

     Люди, як правило, в цей час не дивляться в очі, а якщо і дивляться, то поглядом переможця.

     Якщо є можливість заплатити гроші, зробити щось якісно і швидко, молодь відразу ж, без вагань це робить. Хоча б тому, що на походеньки немає часу. Студент, невагаючись, віддає гроші, хоча при цьому не враховує, чиї вони (його чи батьків), яким чином батьки їх заробляють.

     У ДАТ написано: "Оформити продаж машини поза чергою: тариф – такий-то".

      У лікарні терміново потрібна довідка – заплати 50 грн., і обійдеш всіх лікарів за день, не гадаючи, кому нести коробку цукерок.

     Або 10 грн. замінить залік, а долари – іспит. Це стає звичним, і нікого це не дивує.

     Молодь не може жити, не вірячи у справедливість, не знаючи мети свого життя, не прагнучи чогось більшого. В ім’я чого живемо?

     Яку місію покладають на нас батьки, яких подвигів чекають від нас? А коли немає мети, то ми шукаємо її в еротиці та ганчірках, гострих відчуттях аж до патології, у чому завгодно, тільки б сховатися від пекучих проблем дня, а разом з тим, відчувати себе живим і сильним, спроможним щось зробити, змінювати чи нищити.

     Протест молодих – протест проти порядків, ідеалів несправедливої моралі, моралі світу, в якому одні платять за один обід стільки ж, скільки іншим коштують обіди усього життя, де працьовитість і чесність не приносять успіхів, а обман і злочин роблять людей багатими. І все це під акомпанемент голосних фраз продемократію, справедливість, свободу.

     Але сучасна молодь не загублена взагалі, просто виправдовується тим, що таке життя. Ховаються в міщанство, побут, культ речей, самоутверджуються хуліганством і дебошами.

     Але сильні духом не відступають перед труднощами і невдачами на шляху до свідомо обраної мети. Набуваючи фахових знань, готуються гідно ввійти у світ дорослих.

       Ми молоді, здорові, духом сильні

       І перед нами тисячі доріг.

       Збудуєм щастя в Україні вільній....

 

 

                                                                   ВИХОВНА РОБОТА

                                                                   В ТЕХНІКУМАХ, КОЛЕДЖАХ

                                                                   З ДОСВІДУ РОБОТИ ВИЩИХ 

                                                                   НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

                                                                   І–ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ

                                                                   Випуск 9, 2008 р.