У сучасному глобалізованому світі ксенофобія та расизм є соціальною і політичною проблемою. На Всесвітній конференції з боротьби проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з ними нетерпимості (The World Conference against racism, racial discrimination, xenophobia and related intolerance) (2009), у доповіді Комісії ООН з прав людини констатувалося, що у світі в цілому за останні роки спостерігається швидке зростання випадків проявів нетерпимості, дискримінації, расизму і ксенофобії у формі відкритого насильства, які, зокрема, направлені на мігрантів, практично в кожному регіоні світу. Міграційні процеси змінюють етнічний склад більшості сучасних країн, що досить часто призводить до міжетнічного напруження, конфліктів з мігрантами, відродження расизму та важко прогнозованих та контрольованих вибухів ксенофобії. У Звіті "Толерантність і недискримінація” БІПД ОБСЕ (2008) (ОDIHR Annual Report 2008 / Tolerance and Non-discrimination) відображені основні проблеми в регіоні ОБСЄ в сфері протидії ксенофобії, серед них – зростання злочинів на ґрунті ненависті та інші прояви нетерпимості в формі насильства, ряд проблем з якими стикаються особи, релігійні громади та держави-учасники з забезпеченням права на свободу совісті, наявність негативних етностереотипів, які можуть бути підставою для злочинів. За даними Європейського моніторингового центру расизму і ксенофобії (EUMC) тільки у 2006 році в деяких країнах членах ЄС число проявів расизму збільшилося на 25 %.

     В Україні спостерігається збільшення проявів ксенофобії – етнічної, політичної, релігійної. Причини відповідних тенденцій полягають в зростанні соціальних та економічних проблем в суспільстві, неефективній політиці профілактики відповідних явищ у молодіжному середовищі.

    Довідково: Станом на 2008 р. кількість іноземців, зареєстрованих в Україні становить 748 037осіб. Відносно загальної кількості населення (47млн чол.) це невелике число. Серед іноземців, зареєстрованих в Україні найбільшу кількість становлять вихідці із Росії – 318 560 осіб, Центральної Азії – 285 806, Близького Сходу, Східної Європи (відповідно 52 187 та 32 176 осіб) та особи без громадянства 21 439 осіб. За даними Міністерства освіти та науки України у 2007-2008 навчальному році загальна кількість іноземних студентів, які проходять навчання у навчальних закладах всіх типів складає 39 675 осіб.

     Перед Україною стоїть не лише питання гармонійного, мирного співіснування багатьох етнічних спільнот на одній території, що не завжди можливо навіть за високого рівня розвитку демократії та політичної культури, але вирішення міграційних питань, інтеграції нових міграційних спільнот. У 2006 році у звіті генерального секретаря ООН Кофі Аннана, поданому на розгляд учасників 39-ї сесії Комісії з народонаселення і розвитку, зазначалося, що Україна входить у першу п’ятірку країн, де мешкають міжнародні мігранти, постаючи 4-е місце в цьому списку. Але проблема зростання міграційних потоків та збільшення кількості представників інших етносів на території України недостатньо усвідомлена та акцентована на рівні державної політики та державного управління. Між тим саме іммігранти, внаслідок відсутності програм інтеграції у суспільство, першими стають об’єктами ксенофобії. Починаючи з 2001 року, соціологічні дослідження фіксують негативну динаміку соціального дистанціонування громадян України від представників інших етнічних груп, зокрема, до азербайджанців, арабів, афганців, кримських татар, молдаван, румун, угорців, турків, чорношкірих, ромів. Протягом 2006-2007 рр. можна спостерігати зростання ксенофобії до представників етнічних груп, які можуть асоціюватися в свідомості громадян України з війнами, конфліктами. У зоні найбільшої толерантності залишилися українці, росіяни, закордонні українці. З певними застереженнями до цього переліку можна додати євреїв, білорусів, поляків.

     В Україні наявність проблеми ксенофобії лише недавно офіційно було визнано на державному рівні. 11 квітня 2008 року Президент України Віктор Ющенко закликав керівництво ГПУ та МВС України вжити ефективних заходів, спрямованих на протидію антисемітизму та ксенофобії. При цьому Президент послався на дані моніторингу Конгресу національних громад України (КНГУ) про кількість зафіксованих у 2007 році нападів на ґрунті етнічної (расової) ненависті. Так, в 2006 році в Україні було зафіксовано 14 нападів на расовому ґрунті та 2 убивства, в 2007 році – 87 нападів і 6 убивств, в 2008 році – 83 напади й 4 убивства.

     Моніторинг Уповноваженого з прав людини також свідчить, що в суспільстві наростають негативні тенденції щодо проявів ксенофобії, релігійної, національної та расової нетерпимості. Протягом останніх років залишається значною кількість випадків насильства та вандалізму на релігійному, етнічному та расовому ґрунті. На негативні тенденції в цій сфері також вказують представники міжнародних інституцій. В одному з пунктів Третьої доповіді по Україні Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (Третя доповідь по Україні, прийнята 29 червня 2007 року. Strasbourg, 2008, c. 18) зазначено, що іноземні студенти ,,стають мішенню нападів расистського характеру, які вчиняють члени груп скінхедів як в межах, так і поза межами університетських містечок (в метро, клубах, ресторанах тощо)”.

     Антидискримінаційне законодавство України є недосконалим. Стаття 161 Кримінального кодексу передбачає кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями. Однак ця норма рідко застосовується судами, оскільки для засудження на підставі цього положення треба довести умисність дій правопорушника, а це не завжди просто зробити. Крім того, дія статті 161 поширюється лише на громадян України, але не на апатридів та іноземців. У 2007 році МОН України визнало факт дискримінації іноземних студентів у ВНЗ і закликало до толерантного ставлення студентів один до одного.

     Треба зазначити, що проблема ксенофобії впродовж останніх років почала використовуватися окремими політичними силами як ефективний механізм підвищення електорального рейтингу під час передвиборчих перегонів. Окремі політики у своїх публічних виступах роблять заяви, що поляризують український соціум, поділяючи його на ,,своїх та чужих”. Прикладом цього можуть бути непоодинокі заяви лідера та прихильників партії „Свобода” О. Тягнибока, а також остання заява міського голови м. Ужгорода відносно лідера „Фронту змін” А. Яценюка, яка носить виразно ксенофобний характер.

     Законодавчо-правова база протидії ксенофобії та расизму

     Захист прав національних меншин в Україні забезпечується Конституцією України (ст. 11, 24, 26, 35, 37) та іншим національним законодавством. Наприклад, подібні положення містяться в Законах „Про національні меншини в Україні” (ст. 18) та „Про місцеве самоврядування в Україні” (стаття 3), „Про правовий статус іноземців”( ст. 2, 17).

     Попри те, що у національному законодавстві є ряд положень, які мають протидіяти розпалюванню расизму, етнічної та релігійної ворожнечі і правоохоронці, й експерти вказують на недосконалість законодавчої бази.

     Україна взяла на себе міжнародні правові зобов’язання, зокрема, є учасницею декількох договорів з прав людини, які мають безпосереднє відношення до протидії расовій дискримінації. Зокрема, міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП), Європейська конвенція по захисту прав людини та основних свобод (ЄКПЛ), Міжнародний пакт про економічні, культурні та соціальні права (МПЕКСП), Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, негуманних або таких, що порушують права людини видів поводження та покарання („Конвенція проти катувань”), а також Конвенція по ліквідації усіх форм дискримінації проти жінок. Україна також є державою-учасницею договору ООН, спрямованого на викорінення та заборону дискримінації, Міжнародної конвенції по ліквідації всіх форм расової дискримінації (Конвенція по расовій дискримінації).

     Як член Ради Європи та ОБСЄ Україна ратифікувала значну частину міжнародних документів, прийнятих європейською спільнотою з метою захисту уразливих категорій населення (мігранти, етнічні меншини) від проявів расизму та ксенофобії. Серед них: Декларація ЮНЕСКО про раси та расові забобони (1978 р.), Декларація ЮНЕСКО принципів терпимості (1995 р.), Європейська соціальна хартія (1996 р.), ратифікована Україною у 2006 році. З метою запобігання поширенню ксенофобії, расистської та антисемітської інформації через комп’ютерні системи у квітні 2005 року Україна підписала Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, що стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характеру, вчинених через комп’ютерні системи.

     Запобігання дискримінації як складової расизму та ксенофобії передбачено положеннями Європейської конвенції про громадянство (1997 р.), ратифікованої Україною лише у грудні 2007 року.

     Що стосується антирасистського законодавства, слід зазначити, що статті, безпосередньо пов'язані з расистськими злочинами, зокрема Статті 161 та 67 Кримінального Кодексу дуже рідко застосовуються. В результаті цього расистський характер злочинів залишається невизнаним. Інша проблема полягає в тому, що ці статті не дають достатньо чіткого визначення ані злочину на ґрунті расизму, ані расистських мотивів. Нині здійснюються перші спроби створення правової бази протидії та запобігання ксенофобії, яка б відповідала світовим стандартам. Від початку 2008 року у Верховній Раді України було зареєстровано кілька альтернативних законопроектів*, які покликані уточнити формулювання та посилити відповідальність за злочини на ґрунті ненависті.

     Проте жоден з них не був прийнятий в силу своєї недосконалості. Відсутність до недавнього часу чіткої державної позиції відносно визнання факту існування ксенофобських та расистських настроїв, що переростають в організовані форми насильницьких дій, слабка інтеграція іноземців у місцеві громади, суспільні стереотипи на кшталт можливого захоплення робочих місць і наступний ріст конкуренції на ринку праці, загальне падіння рівня культури, пасивна роль ЗМІ в процесі формування громадської думки відносно іноземних громадян, що перебувають на території України є основними причинами ксенофобських настроїв у сучасній Україні.

     Статистичний та соціологічний вимір ксенофобії та расизму в Україні

      За даними Інституту соціології НАН України у 2008 році 10,1 % опитаних (1801чол.) боялися напливу біженців, переселенців і приїжджих, а 18,5 % – міжнаціональних конфліктів. У порівнянні з 2002 роком рівень дистанціювання між етносами у 2008 році знизився за виключенням дистанціювання від циган. На запитання „Чи допустили б Ви представників нижчеперелічених національностей в Україну” відповіді розподілились так:

Національність    2008 рік/%     2002 рік/%
Чеченці               48,9                52
Цигани                42,6                37
Афганці               33,5                43
Араби                  28,3                38
Азербайджанці      23,3               28
Негри                   22,4               25
Китайці                20,4                21
Кримські татари    18,2                21
Турки                  18,2                24
Грузини               16,6                17
Американці          16,1                16

     Статистичні дані МВС України свідчать про неухильну тенденцію до зростання злочинів проти іноземців. З 2002 по 2008 рік кількість злочинів збільшилася з 604 до 1054 (у тому числі проти вихідців із СНД). Якщо брати до уваги показник злочинів, скоєних лише до іноземців з Європи, Азії та Африки, то ця цифра становитиме 429 випадків, із яких 231 розкрито, 13 – тяжкі. Переважну кількість становлять злочини проти власності. Найнапруженіша обстановка спостерігається в Криму, м. Києві, Одеській, Львівській, Донецькій та Харківській областях. За перше півріччя 2008 року по Україні кількість противоправних посягань, унаслідок яких постраждали громадяни іноземних держав, становить 437, загинуло 45 осіб. Згідно з даними моніторингу Групи ,,Ініціатива з питань збереження етнічної різноманітності”, в 2007 році в Україні було вчинено 60 расистських нападів, у яких загинуло шість потерпілих. Станом на 8 березня 2008 року було вчинено 29 расистських нападів, з них – два вбивства. У березні 2008 року заступник міністра внутрішніх справ заявив, що у 2007 році в Україні було вчинено 1000 злочинів проти іноземців, включаючи 22 вбивства, а також п'ять вбивств станом на березень 2008 року.

     Проте наведені цифри, на жаль, не відображають істинної кількості злочинів, вчинених виключно з мотивів расової та релігійної ворожнечі. Хоча рівень розкриття злочинів, що вчиняються стосовно іноземних громадян, становить 84 % проти 59,1 % у середньому по державі, проте протягом 2005-2007 років було порушено лише 7 кримінальних справ за ст. 161 КК України (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії). Вочевидь, що ця цифра не відображає реальної картини, оскільки за оцінками незалежних експертів, кількість злочинів, вчинених на ґрунті расизму та ксенофобії, є не меншою, ніж 190 на рік. Частіше потерпілі не повідомляють про злочини, вчинені на ґрунті ненависті тому, що вони побоюються дискримінації чи насильства з боку міліції, не вірять у те, що їхні заяви будуть розглянуті, перебувають у країні нелегально, не знають своїх законних прав, а до того ж, і не володіють мовою на рівні який би дозволяв викласти їх скарги, а міліція не має адекватних можливостей для перекладу.

     Зазвичай це насильницькі злочини, вчинювані організованими групами молодих людей, які належать до груп скінхедів та неофашистів і спрямовані, перш за все, проти іноземних студентів, шукачів притулку, біженців та іммігрантів, бізнесменів, дипломатів, а також проти членів їх сімей. На українському просторі найбільш активними та агресивними вважаються ультраправі групи з числа так званого руху «Біла Влада-Скінхед Спектрум» (White Power – Skinhead Spektrum), українська філія світової екстремістської мережі «Кров і Честь» (Blood & Honour), воєнізована неонацистська секта «Світова Церква Творця Рутенія» (World Church of the Creator Ruthenia, WCOTC). Їх об’єднує загальна ідеологія расизму та націоналізму, яка діє на принципах установлення переваги над особами інших рас та національностей. Найбільш чисельні групи скінхедів були зафіксовані у містах Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові та Автономній Республіці Крим.

     На початку 2008 р. Інститутом Кеннана було проведено опитування 220 іммігрантів у трьох найбільших містах: Києві, Харкові та Одесі. Оптувалися представники найбільших громад в Україні: афганці, китайці, в’єтнамці, араби, турки, іранці, пакистанці, бангладешці, африканці та мешканці переважно кавказьких і середньоазійських країн, що входили колись до складу СРСР. Переважна більшість опитаних іммігрантів були трудові мігранти. Серед питань, поставлених перед респондентами були такі, що стосувалися особистої дискримінації іммігрантів в Україні. В результаті аналізу опитування з’ясувалося, що особиста дискримінація як причина того, чому іммігранти хотіли б полишити Україну, була вказана лише африканцями. На неї як на основну причину вказали 4 з 10 опитаних африканців і один представник середньоазійської країни. На запитання, що має поліпшити ставлення місцевого населення до іммігрантів, останні відзначили, що це мають бути зміни у ставленні міліції – 43 %, органів влади – 18 %, виховання толерантності у громадян та зміни у ставленні мас-медіа – 36 % та покарання за прояви расизму – 22 %. Це свідчить про те, що іммігранти розуміють внутрішню динаміку розвитку українського суспільства.

    Важливу роль у формуванні толерантного ставлення до національних меншин повинні відігравати ЗМІ. Проте, трапляється, що саме вони сприяють формуванню негативних етностереотипів. Наприклад, конфлікт на побутовому ґрунті між громадянами України української та вірменської національності в м. Марганці був поданий ЗМІ, як конфлікт на міжнаціональному ґрунті. У засобах масової інформації набуває сталості тенденція до оперування такими термінами як „кавказька мафія”, „злочини осіб циганської національності”, „азіатські злочинні угрупування”. Такі вислови є не тільки некоректними та неприпустимими, але й часто призводять до спекуляцій з боку радикально налаштованих прибічників неонацистського та націоналістичного кшталту.

     Акцентуючи увагу на проявах ксенофобських настроїв відносно іноземців, не слід забувати, що ксенофобія є гострою проблемою і для вразливих етнічних груп які постійно підпадають під вплив дифамації, дискримінації або навіть нападами на ґрунті ненависті. До таких в першу чергу відносяться роми. Хоч програма "Програми соціально-духовного відродження ромів України на період до 2006 року”, прийнята у 2003 році досягла певного успіху через підвищення обізнаності місцевих влад з проблемами, на які вони наражаються, Європейська комісія проти расизму та нетерпимості зазначає, що така програма не мала достатнього фінансування і члени цієї спільноти все ще потерпають від значної нерівноправності в таких сферах як освіта, працевлаштування та житло. В силу соціально-економічних, культурних та історичних причин більшість членів цієї етнічної групи належить до найбідніших прошарків населення. З ромами пов’язані стійкі негативні стереотипи. Досить часто ці стереотипи використовуються у ЗМІ, малюючи узагальнений портрет цілого народу в образі шахрая. Очевидно, що для коректного вирішення проблем, пов’язаних із соціалізацією ромів в Україні, необхідна комплексна, системна та довготривала програма, подібна до тих, які продемонстрували свою ефективність в інших країнах Східної Європи (наприклад, Угорщини та Румунії). Однак ксенофобія по відношенню до ромів, яка фіксується, в тому числі, з боку правоохоронних органів, також вимагає спеціального комплексу заходів протидії.

     Проблема ксенофобії актуальна для АР Крим, де поширеними є негативні етностереотипи по відношенню до кримських татар. В російськомовних кримських виданнях публікуються матеріали, які можна назвати не просто некоректними чи дифамаційними, але й такими, що прямо розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Ксенофобія по відношенню до кримсько-татарського населення підігрівається політичним, інформаційним та економічним (в першу чергу у питаннях, пов’язаних із землею) протистоянням, нерідко виливається у вигляді образ, актів вандалізму по відношенню до татарських закладів чи мусульманських кладовищ, або й навіть фізичних нападів.

      Державні заходи з попередження та протидії проявам ксенофобії

     Усвідомлюючи наслідки проявів расизму та ксенофобії в Україні, за дорученням Президента в структурі Міністерства внутрішніх справ створено відділ напрацювання та реалізації стратегії боротьби з етнічною злочинністю, у Службі безпеки – підрозділ із виявлення та припинення дій, спрямованих на розпалювання расової чи національної ворожнечі, а у Міністерстві закордонних справ запроваджено посаду Посла з особливих доручень із питань протидії расизму, ксенофобії та дискримінації. Починаючи з вересня 2007 року, у відповідь на вимоги з боку міжнародної спільноти, в Україні були створені нові департаменти, що займаються вирішенням проблеми расизму. При Державному комітеті у справах національностей та релігій створено Міжвідомчу робочу групу з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості, до складу якої увійшли фахівці з восьми відповідних центральних органів виконавчої влади та науковці. Основною метою її діяльності є розроблення системних підходів до запобігання будь-яким проявам нетерпимості або упередженого ставлення до осіб з огляду на їхню національну приналежність. В травні 2007 року Міністерство внутрішніх справ розробило План заходів по боротьбі з розповсюдженням у країні расизму та ксенофобії, яким визначено пріоритетні напрями діяльності з попередження та розкриття злочинів, що здійснюються на расовому ґрунті, протидії неонацистським і скінхедівським організаціям.

     Важливу роль у подоланні проблеми расизму та ксенофобії відіграють недержавні українські та міжнародні організації, такі як Міжнародна організація з міграції в Україні, Східно-Європейський Інститут розвитку, Конгрес національних громад України та інші. 21 травня 2009 р., у Всесвітній день культурного розмаїття в ім’я діалогу та розвитку, Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні від імені Ініціативи Розмаїття розпочало соціальну кампанію з підвищення обізнаності українського суспільства щодо культурного діалогу в Україні та створення позитивного іміджу мультикультурної громади. Метою проведення кампанії є формування позитивного ставлення українців до представників різних народів та суспільств, привернення уваги до позитивного внеску людей різних національностей в повсякденне життя. Кампанія також спрямована на розвінчання стереотипів і сприяння міжкультурному розумінню.

     Висновки та рекомендації:

     Аналіз проблеми показує, що на сьогодні в Україні, не дивлячись на те, що зроблені перші кроки у вирішенні проблеми протидії ксенофобії та расизму ще не достатньо відпрацьована ефективна система протистояння ненависті, агресії, ескалації екстремізму. Відбувається нарощування деструктивних процесів у суспільстві, існують підвалини для зіткнень на політичному, соціальному, національному та релігійному ґрунті. Тому профілактику розповсюдження екстремістських настроїв необхідно розглядати в загальному контексті забезпечення неухильного дотримання прав людини та безпеки громадян. Необхідно розробити систему соціальних, педагогічних, пропагандистських, нормативно-правових та інших заходів, спрямованих на запобігання виникненню настроїв ксенофобії, а також попередження дій, які можуть цьому сприяти. Задля цього необхідно:

     1. Розробити і запровадити єдину автоматизовану інформаційну систему обліку й ідентифікації біженців, осіб, які потребують захисту в Україні, та автоматизовані системи реєстру іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну.

     2. Створити міжвідомчий моніторинговий центр, який займався б збором, узагальненням та аналізом інформації про різні форми проявів ксенофобії.

     3. Систематично покращувати обізнаність працівників правоохоронних органів із міжнародними зобов’язаннями України з прав людини шляхом проведення семінарів та тренінгів із залученням провідних вітчизняних та закордонних фахівців у цій сфері. 

     4. З метою формування у населення гуманного та толерантного ставлення до мігрантів (особливо іммігрантів, біженців та осіб, які потребують захисту в Україні), за допомогою ЗМІ інформувати населення України про історію, культуру, традиції, мотивацію переселення та проблеми мігрантів, труднощі їхньої адаптації.

     5. Проводити ефективну просвітницьку кампанію серед іноземців, які проживають в Україні, зокрема: сприяти ознайомленню з українською історією, культурою, через відвідування провідних музеїв України та курсів з вивчення української мови.

     6. Розробити програму соціальної реклами, спрямованої на підвищення рівня толерантності, запобігання проявам ксенофобії, расизму та антисемітизму в Україні та забезпечити її розповсюдження не тільки у великих містах України, а й у районних центрах та селах.

     7. Організовувати лекції-тренінги з питань протидії ксенофобії, расизму та антисемітизму серед вчителів загальноосвітніх шкіл, викладачів ПТУ, в тому числі на курсах підвищення кваліфікації вчителів.

     8. Організовувати тренінги з питань формування толерантної моделі поведінки серед підростаючого покоління для працівників управлінь у справах сім’ї, молоді, а також для соціальних працівників.

     9. Залучати іноземних студентів, які отримують освіту в Україні до активної участі в студентському самоврядуванні.

     10. Розвивати співробітництво з міжнародними громадськими молодіжними організаціями, державними органами іноземних країн з метою вивчення досвіду, обміну інформацією щодо практики організації роботи з молоддю з протидії поширення правового екстремізму, застосування зарубіжного досвіду у сфері протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації.

 

                                                                                    Відділ соціокультурних та етнонаціональних досліджень (Л. Мазука)