Жіночі історії війни. До Дня Перемоги над нацизмом. - 6 Травня 2016 - Бібліотека ДРПБК
П`ятниця, 09.12.2016, 19:20
Бiблiотека Днiпропетровського радіоприладобудівного коледжу
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Рекомендуємо

Форма входа

Хмарка тегів
Інтернет бібліотека вищого закладу освіти відкритий доступ ВИшивка ВНЗ Болонський процес ВУЗы Украины Bologna Process Бо-лонский процес Українська література Письменник education europe Болонский процес выставка день библиотекаря інформаційні технології акції бібліотека відпустка історія виставка Еллан-Блакитний Іноземна мова онлайн образование онлайн освіта англійська мова english английский язык освітні сервіси google физика відеолекції видеолекции facebook 200 років Тарас Шевченко Ліна Костенко Освіта Європа 2014 ДРПБК 2014/2015 навчальний рік підручники Графік 2014-2015 видача підручників скачати ЛІТЕРАТУРА Ювілей 120 років Бажан 3ds max AutoCAD Autodesk Fusion 360 Ultimate Inventor Professional Maya Revit автоматичне оформлення списку літер #Грибоедов220 журнал Chip Computer Bild Computerworld Linux Format Upgrade Windows IT Pro/RE #Пастернак125 125 лет 85 років бібліотека ДРПБК день вишиванки Ukrainian Embroidery видача книг 10 - 11 клас Гудзик роман Акція Бібліотека українського воїна 30-та річниця Чорнобильської катаст булгаков Валер'ян Підмогильний Франко160 Іван Франко письменники Франко ІванФранко 1 червня World Kissing Day 150 РОКІВ англійський письменник фотовиставка Будинок мистецтв onuka радіодиктант новини аудіокнига аудіокниги бойове мистецтво

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 548

Головна » 2016 » Травень » 6 » Жіночі історії війни. До Дня Перемоги над нацизмом.
13:17
Жіночі історії війни. До Дня Перемоги над нацизмом.

Скульптурна композиція "Жінці Великої Вітчизняної війни"Вас рокам із пам’яті не стерти

Ви пішли у ніжне забуття…

Ви епоху відвели від смерті,

Поколінням віддали життя.

Суттю доторкнулися святого,

До безсмертя, світлих устремлінь…

… Не просили милості у Бога –

Обеліском стали поколінь.

                                                                                              Г. Бідняк

Війна-справа не жіноча. Участь жінок у війні за останнє століття, причому не лише в якості медичного персоналу, але і зі зброєю в руках, стало реальністю. Особливо масовим це явище мало місце в період Другої світової війни. Вони були готові до подвигу, але не були готові до армії, і те, з чим їм довелося зіткнутися на війні, виявилося для них несподіванкою. Цивільній людині завжди важко перебудуватися "на військовий лад", жінці-особливо. Армійська дисципліна, солдатська форма на багато розмірів більша, чоловіче оточення, важкі фізичні навантаження-усе це стало нелегким випробуванням. Але це була саме та "буденна речова війни, про яку вони, коли просилися на фронт, не підозрювали". Потім був і сам фронт- із смертю і кров'ю, з щохвилинною небезпекою і "вічно переслідуючим, але приховуваним страхом".

У жодній армії світу в період Другої світової війни не служило стільки жінок, скільки у Червоній. 1945-го РСЧА нараховувала 13 млн. осіб, а загалом повоювати в ній за роки війни встигло 34 мільйони. 

 На відміну від праць, присвячених громадянській війні, у тих, які присвячені Великій Вітчизняній, дані  про втрати жіноцтва взагалі не наводяться.

Що стосується участі жінок у збройних силах, то навіть наявні статистичні данні суперечать загальній офіційній цифрі – 800 тисяч, 100  тисяч жінок,  які  воювали  на  фронті  були  з  радянської України. Якщо ж скласти цифри  з  інших джерел, о  загальна сума виходить  значно більшою.

 В  ті роки  тільки медичних  сестер було підготовлено 300  тисяч, понад 900  тисяч  сандружинниць,  у  військах  протиповітряної  оборони служили 300  тисяч  жінок.  За  роки  війни  було  підготовлено 222  тисячі жінок «бійців-спеціалістів»:  мінометниць,  станкових  і  ручних кулеметниць,  автоматниць,  снайперів,  зв’язківців,  фахівців  дорожньо-  експлуатаційних служб. Навіть якщо скласти ці цифри,  то вийде 722 тисячі.  Це  без  врахування  жінок  в  авіації,  на  флоті,  у  бронетанкових військах, артилерії, піхоті, навіть в кавалерії.

Десятки тисяч жінок служили військовими лікарями, розвідницями, водіями, штабістами, кухарями та ін. Тобто реальна чисельність жінок, які носили воєнну форму - ніяк не менша 2-3  мільйонів.  До  того  були  сотні  тисяч  жінок  в  ополченні,  в партизанських  загонах,  в  підпіллі.  Масово  використовувалася  жіноча праця  на  військових  підприємствах,  що  прирівнювалося  до  військового обов’язку. 12  мільйонів,  переважно  жінки,  будували  протитанкові  рови, окопи, бліндажі.

Доки сотні тисяч радянських жінок служили в армії, мільйони працювали в тилу. На їхні плечі лягло постачання харчів та решти необхідного армії. На селі у 1941 р. працювало понад 19 млн. жінок, їхні чоловіки, брати й батьки пішли на фронт. В армію забрали трактори і коней, тож жінки самі впрягалися у плуги й орали землю. Жіночими руками вироблялося чимало зброї і боєприпасів: доля жінок в оборонній промисловості  1942-го досягла 60%. А легка й харчова промисловість взагалі трималися на їхніх плечах… 
Джерело

Галаган, Валентина Яковлевна. Ратный подвиг женщин в годы Великой Отечественной войны [Текст] / В. Я. Галаган. - К. : Вища школа, 1986. - 303 с.

Коваленко Д. Паскевич Катерина Амвросїївна: Спогади/Д, Коваленко//История нам не поставит двойки. – Київ.: «АДЕФ-Україна», 2011. – с. 72-73. -Спогади учасниці війни.

Липский, В. С. Крутые версты [Текст] : документальная повесть о З. М. Туснолобовой-Марченко : пер. с бел. / В. С. Липский. - М. : Политиздат, 1981. - 128 с. : ил

Маркова, Галина Ивановна. Взлет [Текст] : о Герое Советского Союза М. М. Расковой / Г. И. Маркова. - Москва : Политиздат, 1986. - 112 с. –

Тимофеева-Егорова, Анна Александровна. Держись сестренка!... [Текст] / А. А. Тимофеева-Егорова. - М. : Воениздат, 1983. - 176 с. - (Военные мемуары).- Воспоминания военной летчицы о войне.

В тылу и на фронте. Женщины-коммунистки в годы Великой Отечественной войны [Текст] : научно-популярная литература / ред., сост. Л. И. Стишова. - Москва : Политиздат, 1984. - 319 с. : 4 вкл. л., фото

Данченков, Федор Семенович. Особое поручение [Текст] / Ф. С. Данченков ; лит. запись Б. Н. Хандрос. - Киев : Политиздат Украины, 1988. - 254 с - Боевой путь 1-й Клетнянской партизанской бригады.

Лукьянов, Юрий Александрович. Рубежи стойкости и мужества [Текст] : [Ист. памятники Ленинграда] / Ю. А. Лукьянов. - 2-е изд., перераб. и доп. - Л. : Лениздат , 1985. - 158 с.- Героизм защитников Ленинграда.

Бессмертные подвиги [Текст] : посвящается героям Великой Отеч. войны, презревшим смерть ради Победы над врагами Родины: [сборник / сост. А. П. Коваленко, А. А. Сгибнев]. - М. : Воениздат, 1980. - 351 с

Великая Отечественная война, 1941-1945 [Текст] : слов.-справ. / [Н. Г. Андроников [и др.]; под общ. ред. М. М. Кирьяна. - Изд. 2-е, доп. - Москва : Политиздат, 1988. - 559 с

Воробьев, Евгений. Москва. Близко к сердцу. Страницы героической защиты города 1941-1942/Е. Воробьев. – 2-е изд, доп. – М.: Политиздат, 1989. – 336 с.

Єгоричев Є.І., Нежейко В.П. Ніхто не забутий! Ніщо не забуте!: Навч. Посіб./Є.І. Єгоричев, В.П. Нежейко. – Дніпропетровськ, Дніпропетровський радіоприладобудівний колледж, Ветеранська  організація і адміністрація колежду, 2005.-с. 114.

Приклади жіночих історій Другої світової:

Бабінчук Марія (1924–1950/51, псевдо – Калина). Член Організації українських націоналістів, підпільниця.

 

З 1941 року Марія Бабінчук вступила до ОУН, організувала сітку юнацтва в рідному селі. Працювала у шпиталі м. Станіславова, допомагала медикаментами Українській народній самообороні. Перед поверненням більшовиків Марія пішла в підпілля. 28 серпня 1944 року брала участь у боях біля сіл Богрівки і Яблуньки Богородчанського району. За шестирічний підпільний шлях вона виконала багато завдань; набула спеціальність радистки, добре володіла зброєю. У підпіллі вийшла заміж за надрайонного провідника ОУН Надвірнянщини Вацебу Григорія Васильовича. 28 серпня 1950-го у важких умовах у них народилася донечка, яку назвали Мотрею. Батьки змушені були віддати маля на виховання чужим людям. Дитину на четвертий день після народження батько відніс в село Яблуницю Косівського району. Виховала її Гафія Маланюк, яка не побоялася в ті жорстокі часи взяти повстанську дитину та зберегла листи-заповіти матері і батька.

 

“Кохана дитино! Прийшовши на четвертому тижні Твого життя, сидячи на стриху в сіні, при світлі крізь щілини, хочу залишити Тобі від мами кілька рядків дрібного рукопису. Кохана Мотренько, коли підростеш і добрі люди дотримають для Тебе цього листа, то прочитай його уважно і зрозумій мамині наболілі серце і душу. Мотренько! В яких тяжких умовах я Тебе носила... то описати годі. Коли ти виростеш і будеш читати історію нашої боротьби з найжорстокішим ворогом українського народу, ти не в одній статті знайдеш подібне. Тоді подумай, що і Твоя матуся разом з Тобою так ішла...”

 

Баташева Геня (1924–1999). Єврейка, що врятувалася під час розстрілів у Бабиному Яру, після війни працювала бухгалтером.

 

На час початку розстрілів у Бабиному Яру Гені Баташевій було 17 років. Усіх її рідних розстріляли, а вона, разом із іншою 14-річною єврейською дівчинкою Марією Пальті, переконала німців, що вони не єврейки. Дівчата місяць переховувалися у подруги Гені – Ольги Лущеєвої. Згодом підпільники з групи Володимира Кудряшова переправили їх до лінії фронту. У тилу дівчата працювали на різних, часом складних, роботах. Після закінчення війни батько Гені Баташевої повернувся з фронту до Києва, згодом сюди ж приїхала й сама Геня. Вона стала одним із небагатьох свідків злочинів нацистів - розстрілів у Бабиному Яру, героїнею фільмів “Бабин Яр – уроки історії” (1981), “Шолом, мир вам!” (1990), “Дорога довжиною в півстоліття” (1991). У середині 1990-х Геня Яківна Баташева виїхала до Ізраїлю.

 

Вітер Олена (1904–1988, відома під іменем ігумені Йосифи). Настоятелька греко­католицького монастиря, який відносився до ордену студитів, член Організації українських націоналістів.

 

Заарештована НКВД в 1941 році і засуджена до смертної кари. Була однією з небагатьох, що пережили масовї ростіріл в’язнів у тюрмі на Лонцького у Львові. В роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі Польман, Натан Левін та ін. Ігуменя і монахині не лише доглядали за дітьми, годували їх та одягали, а також навчали християнським молитвам і звичаям. 12 жовтня 1945 року сестра Йосифа арештована радянськими “органами”. У 1955 році вона змогла вийти на волю, їй заборонили селитися у Львові. До самої смерті Олена Вітер проживала у м. Скалат Львівської області. 11 лютого 1976-го Яд Вашем присвоїв Олені Вітер (першій серед українців) почесне звання “Праведник народів світу”.

 

Гулей Анастасія (1925). Бранка нацистських концтаборів Аушвіц та Берген-Бельзен, голова Української організації борців антифашистського опору, нині мешкає у Києві.

 

Перед війною Анастасія Гулей закінчила 9 класів. Під час окупації. була примусово вивезена на роботу в Німеччину, двічі втікала, за що була у 1943 році відправлена до концтабору Аушвіц, потім – Берген-Бельзена. Нині, займається активною громадською діяльністю, написала кілька книжок про українських жертв нацизму.

 

Доліна Марія (1922–2010). Льотчиця, Герой Радянського Союзу.

 

Марія Доліна прикликана до Червоної армії у 1941 році. На її рахунку з 1941 по 1945-й – понад 200 бойових вильотів. За всю вiйну втратила лише одну бойову машину, а рейд, коли до цiлi тягнула на одному моторi i скинула-таки на неї бомби, увiйшов до iсторiї як взiрець ведення повiтряного бою. Долiна брала участь у 15-ти повiтряних боях, її екiпаж знищив 3 ворожих лiтаки. 15 разiв вона водила на виконання бойового завдання дев'ятки, 35 разiв – ланку, 22 рази була заступником ведучого групи, 10 разiв – ведучою. Загалом налітала 1700 годин. Останнiй бойовий вилiт - 8 травня 1945 року.

 

Завалій Євдокія (1924–2010). Єдина жінка – командир взводу морської піхоти в роки німецько-радянської війни 1941–1945 років, гвардії полковник.

 

Коли розпочалася німецько-радянська війна Євдокії було всього 17. 25 липня 1941 року розпочалися бої за її рідне місто Новий Буг. Під бомбардуванням дівчина перев’язувала поранених бійців і командирів. Коли ж 96-й кавалерійський полк, що захищав місто, став відступати, Євдокія вмовила командира, щоб забрав її з собою. Служила спочатку санітаркою. Під час переправи через Дніпро, в районі Хортиці, отримала поранення і була відправлена до Краснодара в шпиталь. Медики хотіли комісувати дівчину, але та відмовилася. Після лікування її направили в запасний полк, а згодом – сама попросилася на передову, служила в 6-й десантній бригаді. Після того, як Євдокія взяла в полон німецького офіцера, її направили у відділення розвідки, командиром якого згодом стала. В одному з боїв командир взводу, в якому служила Євдокія, був убитий і вона підняла бійців в атаку. В бою отримала поранення. На чолі взводу Євдокія Завалій брала участь у боях за Севастополь, Сапун-гору (за що була нагороджена орденом Вітчизняної війни I ступеня), Балаклаву, Керч та ін. Під час Будапештської наступальної операції Завалій зі своїм взводом, пробравшись завдяки кисневим подушкам через каналізацію, захопила бункер німецького командування. Серед полонених виявився німецький генерал. За цю операцію Євдокію нагородили орденом Червоного Прапора. Після закінчення війни дівчину хотіли направити на навчання у військове училище, але позначилися 4 поранення і 2 контузії, отримані в боях. У 1947 році Євдокія Завалій демобілізувалася, жила в Києві, працювала директором гастроному.

 

Клемм Євгенія (1898–1952/3). Викладач історії Одеського педінституту, жінка-військовополонена у концтаборі Равенсбрюк.

 

Під час оборони Севастополя потрапила в полон. Перебувала у Славутському, Рівненському таборах військовополонених. Цю групу жінок перевезли в Зоест, звідки хотіли направити на військові заводи Третього райху. Євгенія Клемм була ініціаторкою й організаторкою протесту. Підготувала листа німецькою мовою, в якому йшлося про порушення німцями Гаазької конвенції щодо військовополонених. За цей протест усіх жінок направили до концтабору Равенсбрюк. Після війни Євгенія Клемм повернулася в рідну Одесу, у 1952 (чи 1953) році повісилася, не витримавши переслідувань радянського режиму.

 

Лисенко Євдокія (1889–1963). Мати-героїня, що виростила 16 дітей.

 

У сiм'ї Євдокiї Данилiвни i Макара Нестеровича Лисенкiв народилося 11 синiв i 5 доньок. У 1933 році помер один із синів, у 1936-у – батько Макар Нестерович. Євдокiя Данилiвна залишилась одна з 15-ма дiтьми. Нiхто із них не закiнчив середньої школи чи вузу, бо жили дуже бiдно i  важко працювали. У роки вiйни мати провела на фронт усіх десятьох синів, і всi десятеро Макаровичiв повернулися живими додому в с. Бровахи Корсунь-Шевченківського району Черкаської області. 1946 року Євдокії Лисенко було присвоєно почесне звання “Мати-героїня”, 1984-го – вiдкрито пам'ятник. Нині у Бровахах біля підніжжя пам’ятника матері-героїні Євдокії Лисенко на обласному рівні відзначається День матері.

 

Теліга Олена (1906–1942). Українська поетеса, публіцистка, член Організації українських націоналістів.

 

У міжвоєнний період перебувала на еміграції. Після початку німецько-радянської війни разом із Уласом Самчуком перейшла кордон та опинилася в Києві. Тут очолила редколегію літературного додатку до газети “Українське слово” під назвою “Літаври”, де друкувалися українські патріотичні публікації. На початку 1942 року гестапо арештувало Олену Телігу разом із її чоловіком Михайлом, 21 лютого цього ж року їх розстріляли у Бабиному Яру. З 1993-го у Києві є вулиця Олени Теліги неподалік Бабиного Яру, місця страти української поетеси.

 

Фоя Людмила (1923–1950, псевдо – Оксана, Марко Перелесник). Учасниця ОУН та УПА, співробітниця підпільної преси під псевдонімом “Марко Перелесник”, письменниця.

 

На початку 1942 року Людмила Фоя – студентка Київського медичного університету, приєдналася до підпілля ОУН. У цей час німці посилюють боротьбу з українським підпіллям. Їй довелося залишити навчання в медінституті, щоб продовжити діяльність в підпіллі – зв'язковою. Працює в пропагандистській референтурі, організовує в Києві збір медикаментів для вояків УПА. 24 січня 1944 року Людмилу заарештувало НКВД. Після кількох місяців допитів, енкаведисти вирішують використати молоду дівчину в боротьбі з українським визвольним рухом. Агент “Апрєльская” мала завдання від імені “київського проводу” налагодити зв'язок із підпіллям ОУН на Волині. Спочатку, операція відбувалася успішно для чекістів – під їхнім контролем створюються озброєні боївки на Київщині, в Сумській та Дніпропетровській областях. Однак у травні 1945 року Людмила Фоя розпочинає власну війну. Потрапивши до відділу УПА, відразу зізнається, що її завербовано НКВД. Служба безпеки ОУН вирішує завдати удар у відповідь. До Києва агент “Апрєльская” повертається як подвійний агент, звітує про свою діяльність в підпіллі. Завдяки Людмилі Фої СБ ОУН вдається викрити та ліквідувати низку агентів НКВД. 6 серпня 1946 року її оголошено у всесоюзний розшук МҐБ та МВС. Тим часом, Людмила під псевдонімом “Перелесник” працює у структурах пропаганди, зокрема як літературний редактор журналу “Молодий революціонер”, видає художні новели про визвольну боротьбу. 19 липня 1950 року чекісти, прочісуючи ліс у Межирічському районі на Рівненщині, виявили групу повстанців. Зав’язався бій, який для Людмили Фої став останнім.

 

Хорошунова Ірина (1913–1993). Художниця, журналістка, авторка щоденника про життя у Києві під час нацистської окупації.

 

Пiд час окупацiї Києва Iрина Хорошунова була господаркою конспiративної квартири мiської пiдпiльної антинацистської групи пiд керiвництвом Миколи Матеюка. З жовтня 1941 року по вересень 1943-го працювала у Центральнiй бiблiотецi, вiдкритiй окупантами на базi бiблiотеки АН УРСР на бульварi Шевченка, 14. Разом з iншими спiвробiтниками намагалася врятувати книжковi фонди вiд остаточного пограбування та знищення. Із 25 червня 1941-го до квiтня 1944 року Iрина Хорошунова вела щоденник, в якому фіксувала свідчення про життя киян в окупованому мiстi як очевидець, а часто й учасник подій.

 

Храплива Анна – канадійка українського походження, що добровільно вступила на службу до Канадського жіночого армійського корпусу. Служила у Великій Британії – з листопада 1942 року, та в Британській зоні окупації Німеччини. Отримала звання підхорунжого в жіночій армії. Нагороджена Медаллю Британської імперії. Була чи не першою з українок, що удостоєна цієї високої відзнаки. Активістка Союзу українських канадських вояків у Лондоні.

 

Шулежко Олександра (1903–1994). Вихователька, дружина православного священика, репресованого у 1937 році.

 

Під час німецької окупації в Черкасах організувала притулок для 70 безхатніх дітей. Із них 25 були євреями, яким пощастило вижити у роки “остаточного вирішення єврейського питання”. Приймала у притулок усіх, без внятку, записуючи їх українцями, греками, татарами залежно від зовнішності. Німецька поліція часто навідувалася до притулку. Завдяки доброму знанню німецької мови Олександрі Максимівні вдалося переконати місцевого гебітскомісара у тому, що підозри поліцаїв безпідставні. Врятувала вихованців від вивезення до Німеччини. Після повернення радянської влади була засуджена за співпрацю з окупантами. 11 червня 1996 року Олександрі Максимівні Шулежко присвоєно почесного звання “Праведник народів світу”.

 

Інтернет-публікації про жіночі історії

 

1. Алексиевич С. У войны не женское лицо [Електронний ресурс] // Режим доступу:http://www.alexievich.info/booksRu.html

2. Війна з жіночим обличчям [Електронний ресурс] // Режим доступу: Http://www.zhinka-online.com.ua/ukrajinska-zhinka/zhinka-v-armiji/252-vi...

3. В’ятрович В. Історія з грифом “Секретно”. Бочка для Мотрі, або Історія однієї зради Електронний ресурс] // Режим доступу: http://tsn.ua/analitika/istoriya-z-grifom-sekretno-bochka-dlya-motri-abo...

4. В’ятрович В. Історія з грифом “Секретно”. Перша леді підпілля [Електронний ресурс] // Режим доступу:http://tsn.ua/analitika/istoriya-z-grifom-sekretno-persha-ledi-pidpillya...

5. В’ятрович В. Людмила Фоя – агент “Апрельская”, повстанець “Перелесник” [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://tsn.ua/analitika/lyudmila-foya-agent-apryelskaya-povstanec-perele...

6. Жінки-воїни від Другої світової до сьогодення: “Тихі зорі на дорогах війни їм лише снилися” [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://na.mil.gov.ua/30679-tixi-zori-na-dorogax-vijni-%D1%97m-lishe-snil...

7. Гавришко М. Заборонене кохання: фактичні дружини учасників підпілля ОУН та УПА 1940-1950-х рр. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://uamoderna.com/md/havryshko-de-facto-marriages-upa

8. На війні як на війні [Електронний ресурс] // Режим доступу: Http://www.zhinka-online.com.ua/ukrajinska-zhinka/zhinka-v-armiji/140-na...

9. Кобченко К. Нарівні з чоловіками у радянській армії воювали 800 тисяч жінок [Електронний ресурс] // Режим доступу:http://www.radiosvoboda.org/content/article/27002618.html

10. Панченко О. In memoriam.Ірина Козак- “Бистра”. Жінка-Легенда [Електронний ресурс] // Режим доступу:

http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/11/22/148743/

11. Петренко О., Пастушенко Т. Народження і смерть Анни Мюллер. Долі радянських жінок-військовополонених [Електронний ресурс] // Режим доступу:

http://historians.in.ua/index.php/en/zabuti-zertvy-viyny/1153-olena-petrenko-tania-pastushenko-narodzhennia-i-smert-anny-miuller-doli-radianskykh-zhinok-viiskovopolonenykh

12. Трохименко І. Лісова муза [Електронний ресурс] // Український тиждень. - 21.10.2012.- Режим доступу:http://tyzhden.ua/History/62087

13. Файзулін Я. У пошуках “своєї” України [Електронний ресурс] // Український тиждень. - 25.07.2011. - Режим доступу:

http://tyzhden.ua/History/27082

Переглядів: 127 | Додав: O_K | Теги: жінки у другій світовій війні, жінки і війна | Рейтинг: 0.0/0
Пошук на сайті

Пошук схем
РадиоЛоцман - поисковая машина схем в www

Facebook

Свято дня
Календар України

Погода

Архів записів

Друзі сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2016 Створити безкоштовний сайт на uCoz