Введення в Храм Пресвятої Діви Марії.
Робота Тіціана, 1534-1538
Вве́дення у храм Пресвято́ї Ді́ви Марії́ — велике християнське богородичне свято. Святкується 21 листопада за юліанським календарем, 4 грудня — за григорріанським.
Історія свята Євангеліє нічого не згадує про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва й Успіння Божої Матері, засноване на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах (невизнаних офіційною церквою), передусім на протоєвангелії Якова і псевдоєвангелії Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії». Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі.
Урочистим і гарним був той похід. Іоаким і Анна скликали в Назарет своїх родичів, запросили багато дівчат. Одягнені у найкраще вбрання, із свічками в руках, дорослі дівчата поволі йшли попереду та співали побожних пісень. З ними йшла трирічна дівчинка Марія, а за Нею вже батьки, родичі та багато людей. Первосвященикові Захарію було дано знати від Духа Святого, що до храму має прийти майбутня Матір Божа, і він разом з священиками в пишному вбранні вже чекав Діву на паперті, до якої вели п’ятнадцять сходинок. На кожній із цих сходинок співали один псалом.
На першу сходинку батьки поставили маленьку Марію, а далі Вона пішла вже сама прямо до первосвященика Захарія. Архієрей взяв Богом обрану Отроковицю за руку і, натхненний від Духа Святого, провів її до найголовнішої частини храму, в так зване Святеє Святих, куди в стародавні часи вносили з духовною радістю кивот Божий. Туди за законом дозволялося входити тільки одному архієрею один раз на рік, при тому з жертовною кров’ю, яку він приносив за себе і за людські провини (Євр. IX, 7). Дивувалися всі, хто там був, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели дивувалися, як Діва увійшла в Святеє Святих.
Діва Марія залишилась при храмі, де згодом під опікою первосвященика й священиків одержала досить високу освіту й гарне побожне виховання і навчилась різним ручним роботам. Пресвята Діва Марія прожила при храмі Єрусалимському майже дванадцять років. Настав час, коли Марія мала залишити храм і, як інші дівчата, вийти заміж. Вона пояснила первосвященику і священикам, що від зачаття Свого посвячена батьками єдиному Богу і Сама дала обітницю зберегти Себе непорочною, а тому не може вийти заміж.
Отже, для нетлінного збереження непорочності Свята Діва в 15 років за порадою і згодою священного Собору була заручена зі своїм родичем праведним старцем Йосифом, який дав обітницю оберігати дівочу честь Марії, вважаючи себе тільки мнимим її чоловіком. Марія переселилась із храму в Назарет, у будинок праведного Йосифа.
На згадку про Введення Пресвятої Богородиці у храм Єрусалимський - Церквою започаткований цей празник.
Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні посвяття. Про нього маємо згадки від V ст., але аж через кількасот років, поки він став загально поширеним по цілому Сході. З проповідей на цей день Константинопольських патріархів, Германа (715—730) і Тарасія (784—806), випливає, що празник Введення був установлений у VIII столітті. Синайське Євангеліє з VIII століття, котре подарував до синайського монастиря імператор Феодосій III (715—717), між дванадцятьма празниками згадує і празник Введення. Цей празник мають і грецькі богослужбові книги з IX століття. Із ІХ ст. його починає святкувати вся східна Церква. Синайський Канонар (збірник церковних законів) з IX-X ст. подає празник Введення під такою назвою: «Празник Пресвятої Богородиці, коли була приведена в храм Божий, маючи три роки». Типікон Великої Константинопольської Церкви (IX—X ст.), хоча не подає ані апостола, ані євангелія на цей празник, але день 4 грудня поданий як: «Собор Святої Богородиці, коли була передана своїми батьками і приведена у храм Господній від трьох літ». Евергетицький Типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і посвяттям. Службу на цей празник склали Григорій Нікомидійський (IX ст.), Василій Паґаріот і Сергій Святогорець.
На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж наприкінці XIV ст., а в половині XV ст. поширився по цілій Європі. Західна Церква святкує празник Введення також 21 листопада.
Празники в честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників – це показати нам велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, Її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її вшанування і наслідування.
Все життя Богородиці було спрямоване на Пресвяту Людську Природу Ісуса, істинного Храму Божого. Свято Введення говорить нам, що Богородиця належала лише Богові, що всі її душа й тіло були цілковито посвячені таємниці спасіння, яка є таємницею сходження нашого Творця до своїх творінь.
Свята Марія зрощувала навколо себе Божу любов, роблячи це непомітно, своїми щоденними сповненими любові малими справами.
Богородичне свято Третя Пречиста — 4 грудня є суттєвою сторінкою святкового календаря українського народу, Возносячи молитви Господу, завжди зверталися і до Пріснодіви Марії — благодатної заступниці та охоронниці людей, Богородиці, яка стала об’єднуючим началом між Богом і родом людським.
Введення у храм Пресвятої Богородиці, або Третя Пречиста, припадало на Пилипівський піст, Пилипівку — 4 грудня. Тому готували пісні страви, такі ж, як і на інші храмові свята. Після осені ще були майже недоторканими запаси сушених і солоних грибів, квасолі, гороху, сочевиці. Вживали багато так званого варива: квашеної капусти, солоних огірків, яблук, кавунів, слив. Варили борщ з грибами і квасолею; готували голубці з грибами, вареники з маком, капустою, картоплею, гречкою; смажили млинці-налисники з пісною начинкою. Пекли пироги з квасолею, горохом, маком, горіхами, калиною, капустою, картоплею та ін.
|