П`ятниця, 29.03.2024, 11:48
Бiблiотека  коледжу радіоелектроніки
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Рекомендуємо

Форма входа

Хмарка тегів
Інтернет ВИшивка ВНЗ Болонський процес ВУЗы Украины Bologna Process Українська література Письменник education europe выставка день библиотекаря інформаційні технології акції виставка Еллан-Блакитний історія Іноземна мова онлайн образование онлайн освіта англійська мова english английский язык освітні сервіси google физика facebook Тарас Шевченко 200 років Ліна Костенко Освіта Європа 2014 ДРПБК 2014/2015 навчальний рік підручники Графік 2014-2015 скачати ЛІТЕРАТУРА Ювілей 120 років 3ds max AutoCAD Autodesk Fusion 360 Ultimate Inventor Professional Maya Revit автоматичне оформлення списку літер #Грибоедов220 журнал Chip Computer Bild Computerworld Linux Format Upgrade Windows IT Pro/RE #Пастернак125 125 лет бібліотека ДРПБК 85 років викладачам день вишиванки Ukrainian Embroidery 10 - 11 клас Гудзик роман Акція 30-та річниця Чорнобильської катаст Франко160 Іван Франко письменники Франко ІванФранко 1 червня World Kissing Day 150 РОКІВ англійський письменник фотовиставка onuka радіодиктант українська мова новини аудіокнига аудіокниги академічна доброчесність антиплагіат академічна чесність плагіат конкурс літературний календар Історія України рік Японії Фудошинкан Англійська Історик бібліограф бібліотека 55 років ДРПБК

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 571

Головна » 2016 » Травень » 13 » «Валер'ян Підмогильний. Людська душа велика з дніпровських берегів»
09:35
«Валер'ян Підмогильний. Людська душа велика з дніпровських берегів»

Літературна подорож «Валер'ян Підмогильний. Людська душа велика з дніпровських берегів»( альбом див. тут ) відбулася 11 травня у відділі читальних залів для студентів групи 28 Дніпропетровського радіоприладобудівного коледжу, в рамках проекту «Відкриваємо Україну разом з відомими та успішними!»

Під час проведення мультимедійної презентації були здійснені цікаві літературно-біографічні мандри по сторінках видань Валер'яна Петровича, що містять фонди ДОУНБ і проілюстровано велич творчої та людської особистості, яка народилася і навчалася на Катеринославщині, саме тут відчула «голос» волелюбного творчого покликання і ніколи йому не зрадила.

Ім’я видатного українського письменника Валер’яна Петровича Підмогильного стало широко відомим лише на початку 90-х років ХХ століття. Хоча саме Січеслав (нині Дніпропетровськ, але саме так називав письменник рідне місто) першим вітав дебют молодого початківця у 1919 році. А, спокутуючи провину забуття, першим презентував його широкій громадськості наприкінці 1989 року.

Народився талановитий митець 2 лютого 1901 року у селі Чаплі (нині житловий масив у складі міста Дніпропетровськ. Зараз кожен небайдужий може побачити лише місце, де стояла хата родини Підмогильних. Нині тут нова вулиця (в останню війну Чаплі горіли) і саме помешкання не збереглося.

Навпроти Чаплів – історичне село Старі Кодаки. Саме на цьому місці колись була польська фортеця Кодак, зруйнована козаками. Малий часто-густо переправлявся на човні через  Дніпро. Вже подорослішавши, він цікавився минулим, навіть звів знайомство з Дмитром Івановичем Яворницьким.

Чималий вплив на Підмогильного мала особистість "народного академіка". Своїм же духовним наставником у відчутті слова Підмогильний завжди вважав Михайла Коцюбинського.

Але – те буде ще коли... А з 1910 року Валер’ян починає навчання в 1-му катеринославському реальному училищі (нині – це один з корпусів ДНУ ім. О. Гончара, розташований на центральному проспекті міста). У 1918 році Підмогильний вступив до математичного відділення Катеринославського університету, згодом перевівся на правний, але через матеріальну скруту змушений був залишити навчання. У 1919-1920 рр. – працював у відділі народної освіти секретарем секції художньої пропаганди і, водночас, викладав фізику в школі, вчителював у місті Павлоград.

Писати Підмогильний почав ще в учнівські роки, друкував свої оповідання в шкільному часописі. Але першим літературним його дебютом стали оповідання "Гайдамака" і "Ваня", що вийшли друком у літературно-педагогічному збірнику "Січ" (1919 р.).

На початку 1920-го на сторінках газети "Боротьба" з’явились новели "Перед наступом" та "Повстанці". Того ж року в Катеринославі вийшла книга молодого автора "Твори. Том І".

Підмогильний був сином селянина, який управляв поміщицьким невеличким маєтком. Поміщик мав своїх дітей. І ясна річ, що, як кожна культурна людина, він запрошував до своїх дітей вчителів. Зокрема, вчителів французької мови насамперед, бо це була мова, як кажуть, культурної Європи. А малий Валер’янчик крутився біля цих дітей і вивчив у дитинстві французьку мову досконало. Тобто Підмогильний не закінчував гімназію, не кінчав університет. Він закінчив тільки реальне училище, грошей на навчання не було. Як на наші мірки, то це щось середнє між техніком і ПТУ. Звісно, що тільки виняткові здібності Підмогильного зробили його тим, ким він став. До того ж, геніальність Підмогильного проявлялася і в його провіденціальному дарі, тобто він передбачив те, чого інші не очікували.

...з усіх сторінок спогадів людей, які знали Валер’яна Петровича, постає образ майстра оригінальної прози, перекладача з французької; митця-філософа, одного з перших в Європі провісників екзистенціалізму – "філософії буття".      

Підмогильний випередив багатьох письменників європейської літератури, зокрема, й французьких. Адже французький екзистенціалізм набирає сили десь уже наприкінці 30-х і в 40-х роках. ...А щоб у цьому упевнитися треба прочитати його філософські твори. Це зрештою, фактично, те саме, що і «Міф про Сізіфа», описаний Камю.


 Підмогильний був генієм. Коли людина у безвиході: вона має вибір, або безславно загинути, або чинити опір

Валер’ян Підмогильний був не лише дуже освіченим, бо знав і європейську філософію, і європейську літературу, Підмогильний був генієм. Його реакція на громадянську війну в Україні якраз така, як у французьких митців на Другу світову війну. Геній реагує на межову ситуацію, коли людина у безвиході: вона має вибір, або безславно загинути, або чинити опір (й однак загинути), проте заявити про свою присутність у світі. Так-от, Підмогильний такий у перших оповіданнях. Не забувайте, що це був період громадянської війни в Україні, чи, як тепер пишуть, період визвольних змагань.

...Він намагався виходити не із вигадки, а з реальності, яка його оточувала. Оповідання «Гайдамака» пропонує нам конфлікт, який вперше взагалі заявлений в українській літературі.

Двоє хлопців у 18-му році приходять добровільно до армії, фактично навіть ще й армії немає – приходять до вільного козацтва. Але один прийшов для того, щоб здобути зброю, а саме пістолет, який можна вигідно продати і на цьому заробити, а другий прийшов боронити Україну. І той, що хотів заробити, стає, фактично, вбивцею, бо погоджується розстріляти свого побратима. А той вперто стоїть на тому, що буде «до загину» боронити Україну.

Комісар йому каже: «Вы ж еще молодой человек. У вас еще жизнь впереди. Это все фантазии, которые в вашей головке, откажитесь!». Він не відмовляється, його ставлять над яром і його товариш стріляє. Однак, виявилося, що цей розстріл був фальшивий – стріляли холостими зарядами. І хлопець розгублений, він не знає, як далі жити. Оце кінець цієї картини.
 Чим це відрізняється від творів екзистенціалізму, написаних у 30-х або 40-х роках?! Та ж тема й способи вирішення. У Підмогильного ще було кілька таких оповідань, але їх просто перестали друкувати в радянський Україні. І він передає всі ці свої твори за кордон до журналу «Нова Україна», який редагував Володимир Винниченко.

  Підмогильний   стає «не радянським письменником». Йому погрожували, але поки не зачіпали.

 Після громадянської війни настає голодомор 20-21 років. І у Підмогильного з’являється низка оповідань про це, причому з усіма страшними наслідками голоду – людоїдством чи, як в офіційних документах писали, з канібалізмом. І це було помічено не тільки радянськими дослідниками, а й дослідниками емігрантськими. 

Тема голоду знаходить втілення у циклі оповідань "Проблема хліба" (1921-1923), а оповідання "Син" (1923) визнане одним із найкращих в українській літературі.

Повернувшись до Києва, письменник вчителював, працював редактором "Книгоспілки", в редакції видання "Життя і революція".

1925 року Підмогильний став одним з ініціаторів створення літературної організації "Ланка", до якої увійшли також Григорій Косинка, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Борис Тенета, Тодось Осьмачка.        

У 1928 році Наркомпрос "визнав за потрібне" відрядити за кордон представників різних галузей українського мистецтва. Було створено спеціальну комісію, яка ретельно відбирала (після прискіпливої перевірки, звичайно) кандидатів на закордонну подорож. Перевірки тривали аж півроку. І – о радість! – на сторінках газети "Пролетарська правда" 2 жовтня 1928 року з’явилось повідомлення: "За відрядження НКО київські письменники – М.Терещенко, Ів. Ле, В. Підмогильний і Г.Косинка мають виїхати за кордон. Мета подорожі – одвідати й зібрати літературний матеріял у Німеччині й Франції".

Валер’ян Підмогильний нічого про свою закордонну подорож не писав. Це могли згодом також  поставити йому на карб        

Зі своїм убивцею – Йосифом Сталіним письменник зустрівся у лютому 1929 року. Зустріч відбулась у Кремлі.

Звісно, зустріч була не віч-на-віч, а в складі чималої, понад сорок душ делегації українських письменників – учасників тижня української літератури в Москві. 

Сталін погано орієнтувався в українській літературі (до речі, це стосувалося й інших літератур – окрім, хіба що, грузинської), але дуже гарно розумівся в людській психології. Втім, це не рятувало його від багатьох "ляпів", які виправляли письменники. А якому керівникові сподобається вислуховувати зауваження від підлеглих? Зважаючи ж на запальний та мстивий характер колишнього учня духовного училища.

Сталін дуже добре запам’ятав своїх "національно агресивних" опонентів. І невдовзі його слова, що ті й ті особи потребують "перевиховання й профілактики" були взяті на озброєння численними кремлівськими підлабузниками. Та й не тільки кремлівськими. Як швидко рухаються кола по воді, так же швидко було розіслано численні вказівки стосовно вжиття відповідних заходів із "виховання й покарання" "замаскованих ворогів народу".

Між 1930 – 1934 роками Підмогильний  написав лише два твори: оповідання "З життя будинку" та повість, яку не встиг завершити через арешт. На користь цього говорять також деякі свідчення. Віктор Петров, наприклад, згадував як на початку 1930-х років Підмогильний з розпачем казав йому: "Я не знаю, що писати!". 

Унікальність Валер’яна Підмогильного гостро проявилася і в його останньому творі «Повість без назви». Він почав писати цю повість десь у 32-му. Збереглися якісь чернетки в архівах, їх можна перечитати, вони дуже цікаві. У 40-му році Підмогильний розуміє, що жити йому лишилося небагато, і він вирішив цей твір завершити саме тоді, коли вже відбулися арешти серед його друзів, коли вже був заарештований Косинка, Фальківський. А їх же арештували ще до вбивства Кірова. Так-от, у цьому творі, започаткованому ще 2 роки тому, є сюжет, коли гине у боротьбі «полум’яний більшовик» – Сергій Загірний. Але ж Кірова убили 1 грудня у Ленінграді, як Підмогильному прийшов у голову такий сюжет? 

Підмогильний так і не виїхав з України. Його заарештували 8 грудня, невдовзі після вбивства Сергія Кірова, що стало формальним приводом для початку нової хвилі репресій, а розстріляли менш ніж за три роки – на початку листопада 1937 року.

Щодо долі самого Підмогильного, то вона була визначена наперед. Його розстріляли разом із соловецьким етапом 3 листопада 1937 року.

Щороку українці їздять тепер на Соловки і Сандармох, щоб вшанувати пам’ять загиблих. І це абсолютно по-людськи, це справедливо. Дасть Бог, і я ще раз поїду. Але тут треба знати деякі деталі. Вони, можливо, страшніші ніж самий розстріл. А чому? Зараз побутує і в пресі, і по телебаченню, і в фільмах така думка, що їх розстріляли до 20-ліття радянської влади. Мовляв, радянська влада таким чином відзначила свій ювілей. Це вигадка, красива, поетична, але вигадка. Бо все набагато брутальніше.
 
Радянський Союз готувався до агресії: війни з Фінляндією. Він хотів захопити і Фінляндію, і частину Швеції. А відтак автоматично вся ця зона узбережжя Білого моря – соловецькі табори – перетворилися б на зону військових дій. І тому, треба було убезпечити себе від поширення небажаної інформації. І коли складався список насамперед оцього етапу соловецького (1111 душ), то там не було випадкових людей. Складав список комендант табору латиш Апетер.
 
Логіка простежується така. По-перше, якщо готується війна, то насамперед мають бути розстріляні всі учасники, які воювали із зброєю в руках проти радянської влади. Це білогвардійці, петлюрівці, повстанці – від українських і до басмачів. Ті, хто брали зброю і знали, як з нею поводитися, коли бачили червону зірку. Вони мали лягти в ту землю. По-друге, вся ідеологія мала зникнути, тобто – священики й віруючі. По-третє, володарі дум – філософи, письменники, все те що називається «інтелігенція». А от четверте – підлягали негайному і обов’язковому знищенню всі інформатори НКВД – «стукачі». Чому? А тому, що вони володіли інформацією, яка, не дай Бог, потрапила б у Європу. Вони таке б своїми паскудними язиками «розпатякали»! І тому, всі вони лежать в цій землі Сандармоху.
 
Мені про це розповіла жінка, яка досліджувала соловецький процес. Я спочатку ж не знав цієї справи, а потім, коли почав їздити і був декілька разів на Соловках, у мене весь час якийсь ступор починався. І я не розумів чому…

... до мене підійшов карел – місцевий інтелігент, журналіст. Він мене спитав: «Я понимаю вашу скорбь. Я разделяю эту скорбь. Понимаю, почему вы ездите в Сандармох. Но объясните мне, а за что тогда расстреляли наших бабушек и дедушек. Они, извините, не были украинцы, не были украинскими националистами. Но, тем не менее, их расстреляли».

Якщо з України забирали там отаманів, військовиків, поетів, філософів, перекладачів. То в Карелії ж нікого не було, там не було інтелігенції. Професія: бібліотекар, і на цьому рівні вже чистка була.
 Ми не маємо говорити що, ми до цього не причетні. Бо сталінська машина використовувала усіх для знищення усіх

Далі ще страшніше: він питає: «А вы не помните фамилии наркома, который провел чистки в Карелии». На жаль, прізвищу наркома я пам’ятав. Це був українець. Він акуратно всю карельську, так звану інтелігенцію на рівні «механік, бібліотекар», перестріляв. А у 36-му році його викликали в Москву і там розстріляли. Спочатку він у всьому зізнався, а потім, коли його вели на суд, сказав, що його під тиском питали. І його ще півроку тримали у тюрмі, а потім розстріляли. Та, на жаль, це, вибачайте, наш одноплемінник. І таким чином, ми не маємо говорити що, мовляв, ми до цього не причетні. Причетні ми, на превеликий жаль. Бо сталінська машина використовувала усіх для знищення усіх.
 
Але факт є у тому, що у Сандармосі справді загинули найкращі представники усіх національностей. (Розповідь Леоніда Череватенка записана влітку 2012 року)


 

Переглядів: 727 | Додав: O_K | Теги: Валер'ян Підмогильний, політичні репресії, Українська література | Рейтинг: 0.0/0
Пошук на сайті

Пошук схем
РадиоЛоцман - поисковая машина схем в www

Facebook

Свято дня
Календар України

Погода

Архів записів

Друзі сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2024 Створити безкоштовний сайт на uCoz