Томас МАНН – 140 років від дня народження (1875–1955) - 4 Червня 2015 - Бібліотека ДРПБК
Вівторок, 06.12.2016, 21:47
Бiблiотека Днiпропетровського радіоприладобудівного коледжу
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Рекомендуємо

Форма входа

Хмарка тегів
Інтернет бібліотека вищого закладу освіти відкритий доступ ВИшивка ВНЗ Болонський процес ВУЗы Украины Bologna Process Бо-лонский процес Українська література Письменник education europe Болонский процес выставка день библиотекаря інформаційні технології акції бібліотека відпустка історія виставка Еллан-Блакитний Іноземна мова онлайн образование онлайн освіта англійська мова english английский язык освітні сервіси google физика відеолекції видеолекции facebook 200 років Тарас Шевченко Ліна Костенко Освіта Європа 2014 ДРПБК 2014/2015 навчальний рік підручники Графік 2014-2015 видача підручників скачати ЛІТЕРАТУРА Ювілей 120 років Бажан 3ds max AutoCAD Autodesk Fusion 360 Ultimate Inventor Professional Maya Revit автоматичне оформлення списку літер #Грибоедов220 журнал Chip Computer Bild Computerworld Linux Format Upgrade Windows IT Pro/RE #Пастернак125 125 лет 85 років бібліотека ДРПБК день вишиванки Ukrainian Embroidery видача книг 10 - 11 клас Гудзик роман Акція Бібліотека українського воїна 30-та річниця Чорнобильської катаст булгаков Валер'ян Підмогильний Франко160 Іван Франко письменники Франко ІванФранко 1 червня World Kissing Day 150 РОКІВ англійський письменник фотовиставка Будинок мистецтв onuka радіодиктант новини аудіокнига аудіокниги бойове мистецтво

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 548

Головна » 2015 » Червень » 4 » Томас МАНН – 140 років від дня народження (1875–1955)
08:13
Томас МАНН – 140 років від дня народження (1875–1955)

 

        «Природа, що не знає зусиль, - це дикість.

        Дух, що не знає зусиль, - це відсутність коріння і сутності.

        Урочиста зустріч духу и природи,

        що пристрасно тягнуться одне до одного, - це людина».
                                                                                               Т. Манн

 

  ТОМАС МАНН – німецький письменник, лауреат Нобелівської премії, автор інтелектуально-філософських романів і витончених новел, літературний критик і публіцист. У своїй художній прозі поєднував традиції класичної літератури XIX ст. із здобутками модерністського мистецтва. Творчість Томаса Манна розвивалася під гаслом обстоювання гуманістичних засад західної культури.

Томас Манн народився 6 червня 1875 р. у Любеку. Це стародавнє німецьке місто славилося міцним купецтвом, яке задавало тон бюргерському укладу життя й визначало дух політичної незалежності. З родових купців походив і батько письменника, сенатор Томас Йоґанн Генріх Манн. Він був одним із найзамож-ніших і найавторитетніших громадян Любека. Від нього син успадкував прихильність до бюргерського способу життя, що ґрунтувався на «етиці суворої дисципліни й працьовитості» , повазі до усталеного порядку й дідівських звичаїв, життєстійкості та практичності, турботі про матеріальний фундамент буття.

Поняття «бюргерство» Т. Манн трактував специфічно. «В жодному разі, - зазначає український літературознавець К. Шахова, - це поняття для Манна не було ідентичним поняттю "буржуазія" в інтернаціональному його розумінні. Бюргерство в Німеччині межі ХІХ-ХХ ст. означало для письменника... соціальний прошарок, який створив багатство й культуру країни, її позитивну етику, виробив релігійні та моральні принципи нації, сини якої являли собою титанів духу, як Мартін Лютер і Альбрехт Дюрер, Ґоттґольд Ефраїм Лессінґ і Йоґанії Вольфґанґ Ґете, Фрідріх Міллер і Артур Шопенгауер».

Мистецькими ж рисами своєї вдачі Т. Манн, як він вважав, завдячував матері. Дочка німецького плантатора й бразилійки португальсько-креольського походження, красуня-сенаторша вирізнялася у бюргерському оточенні своєю екстравагантністю.

«Південний» темперамент, природний артистизм, схильність до мистецтв, потяг до речей небуденних, не узгоджених з вимогами «моралі поміркованості», зумовили її досить вільне ставлення до бюргерського способу життя. У характері сина ця материнська спадщина обернулася духом авантюризму, «циганства», одвічного хлоп'яцтва, що їх письменник вважав характерними ознаками творчо обдарованої людини.

Крім Томаса, у родині Маннів було ще четверо дітей. Старший брат Генріх також був письменником, широковідомим за межами рідної країни. Можна навіть сказати, що спочатку слава Генріха, який писав здебільшого белетристичні твори, дещо перевершувала славу його молодшого брата, твори якого здебільшого були розраховані на читача-інтелектуала. Втім, згодом саме Томасу судилося увійти до сузір'я найвидатніших класиків XX ст.

Дитинство Томаса було щасливим і безтурботним. Хлопчик зростав у атмосфері батьківської любові, шумних розваг сестер і братів, плекання сімейних традицій. Домашнє виховання залишало йому достатньо вільного часу, аби віддаватися власним фантазіям. Однак раювання дитячих та юнацьких років було затьмарене шкільною муштрою, з якою чутливий хлопчик стикнувся спершу у прогімназії доктора Буссеніуса, а потім і у гімназії «Катареніум». Сумних вражень від вчителів, що нав'язували жорстоку дисципліну й націлювали на прагматичне ставлення до знань, не могла розвіяти навіть радісна нагода долучитися - як автору і співредактору - до видання гімназійного часопису «Весняна буря». Проте у своїх шкільних невдачах уже дорослий Манн звинувачував не лише консервативну систему освіти кайзерівської Німеччини, а й власну мистецьку натуру з притаманною їй меланхолійною мрійливістю та зосередженістю на внутрішньому житті.

Тому й дійшов висновку, що має насамперед покладатися на самоосвіту та самовиховання. Так воно й склалося. Манн не закінчив гімназії. І не лише через відразу до здебільшого не цікавої для нього шкільної науки, розрахованої на звичайних дітей бюргерів. Річ у тім, що в останні роки його перебування у гімназії сімейне життя Маннів зазнало серйозних змін. Помер батько, а після його смерті пішли «з молотка» успадкована фірма й будинок, зведений, здавалося, на століття; мати з молодшими дітьми переїхала до Мюнхена, що на той час був одним із найзначніших культурних центрів Німеччини. Туди ж, покинувши гімназію на останньому році навчання, перебрався й Томас, який відтепер вирішив подальшу освіту здобувати самостійно, обираючи зі світової книжкової скарбниці лише те, що пасувало його схильностям і зацікавленням, розвивало його письменницьку майстерність.

Спершу Манн влаштувався на службу у страховій компанії звичайним клерком. Утім, за конторкою у бюро він потайки писав свій перший художній твір. Під назвою «Падіння» ця новела була надрукована у лейпцизькому журналі «Ді Ґезель-шафт» і одразу ж помічена літературними критиками. Приємно вражений її успіхом, автор-початківець рішуче відмовився надалі марнувати час у бюро. Відтепер його професією мала стати література. Відчуваючи потребу поглибити свою освіту, Манн почав відвідувати лекції в Мюнхенському університеті.

Важливу роль у мистецькому житті Т. Манна відіграла подорож до Італії, куди він 1896 р. вирушив разом зі старшим братом. Італія постала перед уродженцями європейської півночі екзотичною красунею, що тішила око розкішними південними краєвидами. Однак найважливішим було те, що саме в Італії він навчився дисципліні творчої праці. Саме тут склався «розклад» робочого дня письменника, якого він дотримувався протягом усього свого життя: до обіду - робота над рукописом, по обіді - читання й збір матеріалів для роботи над твором.

Плодами років, проведених Т. Майном в Італії (1896-1898), стали збірка новел «Трістан» (1903) та перші розділи роману «Будденброки». 1901 р. цей великий твір, що не поступався епопейним полотнам XIX ст., вийшов друком у престижному видавництві «Фішер». Переповівши історію розквіту та загибелі родини заможних купців Будденброків, двадцятишес-тирічний автор заявив про себе як цілком зрілий майстер (саме за цей роман, щоправда, із запізненням майже на тридцять років, він одержав Нобелівську премію).

Рукопис «Будденброків» існував в одному примірнику. Тому, відправляючи поштою до видавця стос густо списаних аркушів, автор вирішив його застрахувати, зазначивши на пакунку поруч із написом «рукопис» його цінність, що дорівнювала приблизно тисячі марок. Помітивши цю цифру, поштовий чиновник мовчки посміхнувся.

Вже визнаним письменником Т. Манн познайомився з майбутньою своєю дружиною Катею Принґсгайм. Вона була дочкою відомого у Мюнхені професора математики, який захоплювався колекціонуванням творів мистецтва. Дівчина не відразу прийняла освідчення, адже розуміла, як непросто бути дружиною знаменитого письменника.

Переконуючи кохану, Т. Манн писав у листі до неї: «Ви знаєте, що як особистість, як людина я не міг розвиватися подібно до багатьох молодих людей, що талант інколи поводить себе як вампір - висмоктує кров, поглинає; Ви знаєте, яким холодним, збіднілим, суто виконавчим, суто репрезентативним* життям я жив багато років; знаєте, що багато років, і років важливих, я взагалі не цінував себе як людину й волів, аби мене сприймали лише як митця... І Ви розумієте, що таке життя не може бути легким, веселим... Вилікувати мене від репрезентативної штучності, від браку простодушної довіри до особисто людської частини мого «я» може лише одне - щастя; тільки Ви, моя розумнице, моє серденько, кохана моя королево!.. Чого я прошу у Вас, на що сподіваюся, чого від Вас очікую - це довіри, це безсумнівної готовності бути на моєму боці навіть усупереч світові, навіть усупереч мені самому, це щось схоже на віру, коротше - це любов... Станьте моїм ствердженням, моїм виправданням, моїм завершенням, моєю визволителькою, моєю - дружиною!»

А після заручин із Катею щасливий наречений так пояснював братові Генріху зміни у своєму житті:

«Щастя - це щось зовсім-зовсім інше, ніж його уявляють ті, хто його не знає. Воно, безумовно, не вносить у життя спокій, задоволеність і безтурботність, і я рішуче заперечую його здатність забезпечувати веселощі та полегшення. Я знав це. Я ніколи не вважав щастя чимось веселим і легким, а завжди чимось так само серйозним, важким і статечним, як саме життя. Я його не "виграв", воно мені не "випало" -я його взяв на себе, скоряючись певному почуттю обов'язку, певній моралі...»

Шлюб, як і сподівався Т. Манн, насправді виявився щасливим. Разом із Катею, яка була поруч в усіх випробуваннях долі, поділяла радощі його творчої праці й життєві знегоди, письменник прожив півстоліття. Разом із нею він побудував справжню «бюргерську» родину, в якій народилося й виросло шестеро дітей, з-поміж котрих були й творчо обдаровані натури (донька Еріка стала акторкою, син Клаус слідом за батьком обрав своїм ремеслом літературу).

Роки Першої світової війни відзначилися світоглядною й творчою кризою в житті письменника. Він відклав новий роман, над яким почав працювати 1913 р. (через одинадцять років цей твір побачить світ під назвою «Чарівна гора»), і, захопившись політичним життям своєї країни, зосередився на публіцистиці. Позиція, яку він обстоював у статтях того часу, зводилася до підтримки участі Німеччини у Першій світовій війні. Ця позиція спиралася на певні націоналістичні настрої. Пізніше письменник відверто називав свої тодішні погляди хибними та й взагалі оцінював той період свого життя як один із найважчих. Згодом, у 20-х роках, на тлі бурхливого розвитку фашистських настроїв у Німеччині маннівська позиція співчуття войовничому германізму змінилася на однозначну опозицію до нього.

Про духовне одужання письменника свідчило його повернення до художньої творчості. Він завершує «Чарівну гору» -свій перший інтелектуально-філософський роман, що мав гучний успіх. З часом письменник береться за новий твір - роман про біблійного Йосифа Прекрасного («Йосиф та його брати»). Робота над ним тривала довгих сімнадцять років. За цей час задум книжки під пером письменника розрісся у величезну тетралогію. Паралельно, у паузах, які Т. Манн вважав відпочинком від виснажливої праці над книгою-велетнем, писалися новели, літературно-критичні статті, навіть ще один роман, «Лотта у Ваймарі» (1939), який на тлі інших маннівських епопей виглядає майже мініатюрним. Закінчивши «Йосифа», того ж таки 1943 р. письменник розпочинає роботу над романом «Доктор Фаустус». Безперечно, період від закінчення Першої світової війни до закінчення Другої був для Т. Манна часом найзначніших творчих досягнень. Слава його стрімко зростала. Численними накладами видавалися й перевидавалися його книжки, що знаходили чимало прихильників не лише у Німеччині, а й за її кордонами. На батьківщині його заслуги були відзначені наданням звання почесного доктора Боннського університету й почесного громадянина рідного міста Любека. Знаком міжнародного визнання письменника стало нагородження його Нобелівською премією у 1929 р. Проте починаючи з другої половини 20-х років суспільно-політична атмосфера у Німеччині згущувалася: під натиском новітніх «василісків» (за виразом Т. Манна) на чолі із Гітлером важко було не лише творити, а й дихати. За родиною письменника було встановлено таємний нагляд. Життя митця перебувало під загрозою. У фатальному для країни 1933 p., коли було здійснено гітлерівський переворот, Т. Манн став емігрантом. Притулок він знайшов спочатку у Швейцарії, пізніше - у США. По закінченні Другої світової війни митець знову повернувся до Швейцарії.

Після 1933 р. у гітлерівській Німеччині розгорнулася кампанія ідейного переслідування письменника: він та члени його родини були позбавлені громадянства, його майно було конфісковане, його ім'я стало об'єктом істеричного цькування нацистської преси.

1936 p. Т. Манн отримав повідомлення декана Боннського університету про позбавлення його звання почесного доктора. У відповідь на це опальний митець написав листа, який набув форми відкритого протесту проти гітлерівського режиму.

«Я й гадки не мав, що вже у літньому віці на мою голову впадуть безчестя й прокльони, що мені доведеться стати емігрантом, позбавленим майна й оголошеним поза законом на батьківщині, що я буду відчувати глибоку потребу у політичному протесті. З того часу, як розпочалося моє духовне життя, я відчував, що мене єднає із моїм народом глибоке розуміння його глибинних властивостей, його духовних традицій. Я значно більше придатний для того, щоб бути виразником настроїв народу, ніж мучеником, для того, щоб принести у світ хоч трохи вищої радості, ніж для того, щоб розпалювати боротьбу й роздувати ненависть. Мало статися щось конче хибне, аби моє життя так спотворилося, стало таким протиприродним. Своїми слабкими силами я прагнув зупинити цю лиховісну брехню, однак своїми вчинками визначив власну долю, що тепер маю примирити зі своєю вдачею, якій, власне кажучи, все це є глибоко чужим...

Досить подумати про те, ким є ці люди, які волею випадку здобули жалюгідну й суто формальну владу позбавити мене німецької національності, аби зрозуміти, наскільки сміховинним є цей акт...

До чого ж вони довели Німеччину за неповних чотири роки! Вони сплюндрували, духовно й фізично спустошили її підготовкою до війни, якою вони загрожують усьому світові... й заважають йому виконувати його істинні завдання, великі й справжні завдання встановлення загального миру».

В еміграції Т. Манн закликав чинити опір силам, що перетворили його батьківщину на варварську, ворожу світові державу. Єдиним засобом подолання пошесті фашизму письменник вважав гуманізм, який за нових умов мав, на його думку, змінитися - позбутися слабкості, «одягнутися в броню».

Особистим внеском Т. Манна у боротьбу з гітлерівською Німеччиною за часів Другої світової війни став цикл радіопередач для німецьких слухачів. Від 1940 до 1945 р. письменник підготував близько 60 таких виступів. Як головний аргумент у них лунала думка про те, що гуманістична мораль є невід'ємною складовою німецької культури і що лише вона може захистити свідомість німців від страшних деформацій, спричинених тиском нацистської ідеології.

По закінченні Другої світової війни митець так і не наважився повернутися на батьківщину, розколоту на два ворожих табори - ФРН та НДР. Проте до останніх днів він відчував духовний зв'язок із нею. 1955 p., незадовго до смерті, він погодився взяти участь у шиллерівських читаннях, що відбувалися в обох частинах Німеччини. Це рішення не було лише даниною цивілізаторській місії митця, на якій неодноразово наголошував Т. Манн. Воно було актом ствердження єдності німецької культури та перемоги загальнолюдських моральних цінностей над ідеологічними кордонами.

Останнім проектом Т. Манна була ідея звернення до урядів усіх держав з приводу захисту людини, над якою нависла загроза зникнення внаслідок відкриття атомної бомби й наростання напруженості в атмосфері «холодної війни». Під цим епохальним документом, за задумом письменника, мали підписатися видатні діячі науки, мистецтва та культури. Втіленню цієї ідеї у життя завадила смерть письменника. Він помер 12 серпня 1955 р. у Цюриху.

 

 

 

За матеріалами Інтернету

Переглядів: 232 | Додав: fedor | Рейтинг: 0.0/0
Пошук на сайті

Пошук схем
РадиоЛоцман - поисковая машина схем в www

Facebook

Свято дня
Календар України

Погода

Архів записів

Друзі сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2016 Створити безкоштовний сайт на uCoz