Тарас Григорович Шевченко – 9 березня - 6 Березня 2015 - Бібліотека ДРПБК
П`ятниця, 09.12.2016, 21:17
Бiблiотека Днiпропетровського радіоприладобудівного коледжу
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Рекомендуємо

Форма входа

Хмарка тегів
Інтернет бібліотека вищого закладу освіти відкритий доступ ВИшивка ВНЗ Болонський процес ВУЗы Украины Bologna Process Бо-лонский процес Українська література Письменник education europe Болонский процес выставка день библиотекаря інформаційні технології акції бібліотека відпустка історія виставка Еллан-Блакитний Іноземна мова онлайн образование онлайн освіта англійська мова english английский язык освітні сервіси google физика відеолекції видеолекции facebook 200 років Тарас Шевченко Ліна Костенко Освіта Європа 2014 ДРПБК 2014/2015 навчальний рік підручники Графік 2014-2015 видача підручників скачати ЛІТЕРАТУРА Ювілей 120 років Бажан 3ds max AutoCAD Autodesk Fusion 360 Ultimate Inventor Professional Maya Revit автоматичне оформлення списку літер #Грибоедов220 журнал Chip Computer Bild Computerworld Linux Format Upgrade Windows IT Pro/RE #Пастернак125 125 лет 85 років бібліотека ДРПБК день вишиванки Ukrainian Embroidery видача книг 10 - 11 клас Гудзик роман Акція Бібліотека українського воїна 30-та річниця Чорнобильської катаст булгаков Валер'ян Підмогильний Франко160 Іван Франко письменники Франко ІванФранко 1 червня World Kissing Day 150 РОКІВ англійський письменник фотовиставка Будинок мистецтв onuka радіодиктант новини аудіокнига аудіокниги бойове мистецтво

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 548

Головна » 2015 » Березень » 6 » Тарас Григорович Шевченко – 9 березня
09:44
Тарас Григорович Шевченко – 9 березня

        Тарас Григорович Шевченко (відомий також як Кобзар) — геніальний український поет, письменник, художник, графік, громадський діяч. Член Кирило-Мефодіївського братства.

Т. Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. у с. Моринці Київської губернії, в родині незаможного селянина-кріпака. Рано втративши матір, а згодом і батька, він з дитинства зазнав поневірянь. Працюючи і навчаючись у дяків, юний Тарас познайомився з творами української літератури. Особливо відчуваючи великий потяг до малювання, уже тоді робив перші спроби навчання у маляра. Коли Шевченкові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика                     П. Енгельгардта в маєтку Вільшані.

З осені 1828 — до початку 1831 рр. Т. Шевченко побував зі своїм паном у Вільні, де, можливо, відвідував лекції малювання у професора місцевого університету Й. Рустемаса. У Вільні Т. Шевченко був очевидцем революційних подій і міг читати патріотичні прокламації повстанців. З цього періоду зберігся його малюнок "Погруддя жінки", що свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши до Петербурга в 1831 р., П. Енгельгардт узяв із собою  Т. Шевченка. Щоб мати дворового маляра, той віддав його в науку на 4 роки до живописця В. Ширяєва. Ночами, у вільний від навчання час, Т. Шевченко ходив до Літнього саду змальовувати статуї, тоді ж уперше почав писати вірші.

Влітку 1836 р. Тарас познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього з Є. Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, які разом із К. Брюлловим та В. Жуковським навесні 1838 р. викупили молодого художника і поета з кріпацтва. Перед Шевченком відчинилися двері в широкий світ науки й мистецтва. Як студент Академії мистецтв, Шевченко став улюбленим учнем Брюллова. Будучи неперевершеним портретистом, він опанував також мистецтво гравюри й виявив особливі здібності як графік та ілюстратор. Водночас Т. Шевченко наполегливо підвищував свою освіту, жадібно читав твори класиків світової літератури й захоплювався історією та філософією.

Під враженням вістки про смерть автора "Енеїди" Шевченко написав вірш "На вічну пам'ять Котляревському", який разом із чотирма іншими поезіями побачив світ в альманасі Є. Гребінки "Ластівка" (1841 р.). Першу збірку своїх поетичних творів Т. Шевченко видав у 1840 р. під назвою "Кобзар". До неї ввійшло 8 поезій: "Думи мої", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". Окремими виданнями вийшли поеми "Гайдамаки" (1841р.) та "Гамалія" (1844 р.).

Вірші Т. Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його головним чином у тому, що він пише "мужицькою мовою".

Влітку 1842 р., використавши сюжет поеми "Катерина", Т. Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним з найпопулярніших творів українського живопису. Тарас Шевченко тричі приїздив в Україну. В 1843 р. побував у Києві, де познайомився з М. Максимовичем та            П. Кулішем, а на Полтавщині відвідав Є. Гребінку та родину Рєпніних. Тоді ж побачився із закріпаченою ріднею. Під впливом побаченого і пережитого в Україні Т. Шевченко написав вірш "Розрита могила", в якому висловив гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. Під час цієї першої подорожі Т. Шевченко задумав видати серію малюнків "Живописна Україна". Цей задум він почав здійснювати після повернення до Санкт-Петербурга у лютому 1844 р. Перші   6 офортів циклу вийшли друком у листопаді того ж року під назвою "Чигиринський Кобзар". Тоді ж побачив світ передрук першого видання "Кобзаря" з додатком поеми "Гайдамаки". В 1844 р. Т. Шевченко написав і гостро політичну поему "Сон" ("У всякого своя доля"), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської імперії.

Після закінчення Академії мистецтв Т. Шевченко навесні 1845 р. вдруге повернувся в Україну, де його зустріли як великого національного поета. Ставши співробітником Київської археографічної комісії, митець багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки.

Восени 1845 р. Т. Шевченко написав такі твори, як "Іван Гус" ("Єретик"), "Сліпий", "Великий льох", "Наймичка", "Кавказ", "І мертвим, і живим…", "Холодний Яр", "Давидові псалми". Важко захворівши, наприкінці 1845 р. написав вірш "Заповіт", у якому проголосив заклик до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу. Через яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Т. Шевченка не могли бути надруковані, а тому розповсюджувались серед громадськості в рукописному вигляді. Сам поет переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву "Три літа" (1843—1845 рр.).

Навесні 1846 р. Т. Шевченко прибув до Києва і в квітні того ж року став членом Кирило-Мефодіївського братства — таємної політичної організації, заснованої з ініціативи М. Костомарова. Не без впливу Шевченка було укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців.

27 листопада 1846 р. Тарас Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21 лютого 1847 р. У березні цього ж року, після доносу, почалися арешти членів Кирило-Мефодіївського братства.

Т. Шевченка, заарештувавши 5 квітня 1847 р., відправили під конвоєм до Санкт-Петербурга й ув'язнилиМарія (ілюстрація до поеми О. С. Пушкіна "Полтава"). 1840 р. Художник Т. Шевченко в казематі так званого Третього відділу. Під час допитів поет виявив неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл "В казематі". Серед в'язничних мурів, чекаючи кари, поет зміг написати таку перлину лірики, як вірш "Садок вишневий коло хати…". Безмежну любов до України поет висловив у вірші "Мені однаково".

Тараса Шевченка, в якого під час обшуку знайшли альбом поезій "Три літа", покарали набагато тяжче, ніж інших притягнених до слідства братчиків: заслали солдатом до Оренбурга. На вироку російський імператор Микола І власноручно дописав: "Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати". В Орській фортеці всупереч суворій забороні Шевченко продовжував крадькома малювати і писати вірші, які йому вдалося сховати й зберегти в чотирьох "захалявних книжечках" (1847, 1848, 1849, 1850 рр.). За той час поет написав поеми "Княжна", "Варнак", "Іржавець", "Чернець", "Москалева криниця" та багато інших поезій. Т. Шевченко цікавився життям місцевих казахів, які кочували в околицях фортеці, вивчав їх пісні й легенди та малював сценки з їхнього побуту.

Деяке полегшення становища Т. Шевченка сталося навесні 1848 р. унаслідок його зарахування до складу Аральської експедиції. Перебування на о. Кос-Арал було дуже продуктивним для його творчості. Крім численних малюнків, сепій та акварелей, митець написав поеми "Царі", "Титарівна", "Марина", "Сотник" та понад 70 поезій, у яких відбиті важкі переживання, спричинені неволею і самотністю. В Оренбурзі Т. Шевченко зблизився з засланцями-поляками — учасниками повстання 1830—1831 рр., заприязнився з польським істориком Бр. Залеським, з яким пізніше листувався.

У квітні 1850 р. Т. Шевченка було вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак.

Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті. Та, незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження, Т. Шевченко таємно продовжував малярську й літературну діяльність. Лише під час так званої  Каратауської експедиції, влітку 1851 р., він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем. Знайшовши неподалік форту добру глину й алебастр, Т. Шевченко почав ліпити скульптури. Серед виконаних ним скульптурних творів були й два барельєфи на новозавітні теми: "Христос у терновому вінку" і "Йоан Христитель". Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом ("Наймичка", "Варнак", "Княгиня", "Музыкант", "Художник", "Несчастный", "Близнецы" та ін.).

Лише через 2 роки після смерті російського імператора Миколи І клопотання друзів увінчалися успіхом — поета звільнено з заслання у 1857 р. Довідавшись про звільнення, Т. Шевченко цілком наново переробив написану ще в 1847 р. поему "Москалева криниця", а також почав вести російською мовою "Щоденник" ("Журнал", з 12 червня 1857 до 13 липня 1858 рр.) — цінне джерело до біографії Т. Шевченка, яке свідчить про високий рівень культури мислителя.

У серпні 1857 р. Т. Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку, бо в'їзд до Москви й Санкт-Петербурга йому було заборонено. Хоча у Нижньому Новгороді Т. Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не лише брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля", "Муза", "Слава", закінчив повість "Прогулка с удовольствием и не без морали", намалював понад 20 портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.

Навесні 1858 р. поет прибув до Санкт-Петербурга, де його тепло зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Т. Шевченко оселився в Академії мистецтв, де жив до самої смерті. І. Тургенєв і Марко Вовчок приїжджали туди, щоб поспілкуватися з українським поетом. Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Тарас Григорович влітку 1859 р. повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. Тут відвідав своїх рідних — у Кирилівці, та декого з давніх знайомих. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися. Т. Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Санкт-Петербурга. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями десятирічного заслання,           Т. Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася в нових його творах. Вважається, що поема "Марія" становить вершину творчості поета після заслання. Шість раніше написаних і в Росії заборонених поезій Т. Шевченка видано за кордоном (Лейпціг, 1859 р.). У друкарні П. Куліша побачило світ у 1860 р. нове видання "Кобзаря", яке, однак, охоплювало лише незначну частину поезій Т. Шевченка. Того ж року надруковано "Кобзар" й у перекладі російських поетів, а в січні 1861 р. випущено окремою книжкою Шевченків "Буквар" — посібник для навчання в недільних школах України, виданий коштом автора накладом 10 тис. примірників.

Будучи вже хворим, Тарас Григорович взяв участь у підготовці першого числа журналу "Основа", яке вийшло ще за життя поета. У передчутті близького кінця Т. Шевченко записав олівцем на офорті автопортрета 1860 р. свій останній вірш "Чи не покинуть нам, небого". П. Зайцев назвав цей твір незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед лицем фізичної смерті.

Першим коханням молодого Шевченка була дівчина, одноліток Тараса, — Оксана. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть повноліття. Але надії були марними — Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і тривала. Усе своє подальше життя Т. Шевченко буде з ніжністю згадувати дівчину, яку колись кохав.Наступною жінкою, яку він нагородив своїм коханням, була польська швачка Гендельгард.

У 1843 р. Т. Шевченко їде в Україну і там зустрічає Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш "Г. З."Наступними жінками, які зворушили серце Кобзаря, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася з'єднати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї. Останнім коханням поета була ще одна молода, 19-річна дівчина, — Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Санкт-Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас Григорович зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити в селі. Залишивши поета, вона вийшла заміж за перукаря Яковлєва. І лише в 1904 р., по смерті свого пяниці-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей у Санкт-Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Т. Шевченка.

10 березня 1861 р. Шевченко помер. На кошти друзів 13 березня його поховано спочатку на Смоленському кладовищі в Санкт-Петербурзі. Після того, як п'ятдесят вісім днів знаходився прах Т. Г. Шевченка в Санкт-Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

8 травня 1861 р. домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезена до Москви. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Севськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари. У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Т. Шевченка в Києві. Та Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя той мріяв про "тихе пристанище і спокій коло Канева".

20 травня 1861 р. на пароплаві "Кременчук" з Києва прах Шевченка прибув до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуження в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

"Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому" — згадував Григорій Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний хрест, який був встановлений на могилі.

Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить той факт, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат в Україні був "Кобзар". Вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Т. Шевченка об'єднали українській народ, особливо жителів Лівобережної України. За ставленням людини до творчості Тараса Шевченка відразу стає зрозуміло, наскільки вона знайома і як ставиться до життя українського народу XIX ст.

Т. Шевченко — явище незвичайне як своєю обдарованістю, так і місцем у літературі, мистецтві та культурі. Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Т. Шевченка до творчих висот визначив в образній формі      І. Франко: "Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим". Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи поета на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

Творчість Т. Шевченка — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів ("Кобзар"), драму "Назар Стодоля" і два уривки з інших п'єс,         9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки          історично-археологічного характеру ("Археологічні нотатки"), 4 статті та понад   250 листів. З мистецької спадщини Т. Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі до його мистецької спадщини безпідставно приписувано йому чимало творів живопису і графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори).

Уже за першого періоду літературної діяльності (1837—1843 рр.) Т. Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність.

До ранньої творчості Шевченка належать балади "Причинна" (1837 р.), "Тополя" (1839 р.) й "Утоплена" (1841 р.), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до "Кобзаря" (1840 р.) був вірш "Думи мої, думи мої", в якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Т. Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Із цим віршем тематично споріднена поезія "Перебендя", в якій відобразилися думки молодого Т. Шевченка про місце поета в суспільстві. Особливе місце серед ранніх творів Т. Шевченка посідає соціально-побутова поема "Катерина" — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Т. Шевченка, як "Тарасова ніч" (1838 р.), "Іван Підкова" (1839 р.), "Гайдамаки" (1841 р.), "Гамалія" (1842 р.). У поемах "Іван Підкова" і "Гамалія" Т. Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми "Тарасова ніч" і "Гайдамаки" змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема "Гайдамаки" є вершиною революційного романтизму Т. Шевченка.

Драма "Назар Стодоля", створена на межі першого і другого періоду творчості Т. Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у ХVІІ ст. біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. Етнографічно-побутові картини увиразнюють історичний колорит. Сценічні якості драми забезпечили їй великий успіх, і вона досі входить до репертуару українських труп. На тему Шевченкової п'єси Костянтин Данькевич написав однойменну оперу (1960р.).

По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Т. Шевченка періоду "Трьох літ" (1843—1845 рр.). Провівши 8 місяців в Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання і свій обов'язок перед Батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Т. Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах "Розрита могила" (1843 р.), "Чигрине, Чигрине" (1844 р.) і "Сон" (1844 р.). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі "Сон" ("У всякого своя доля") автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема "Сон" вважається одним з найвизначніших взірців світової сатири. Вона має чимало спільних типологічних рис з поемами "Дзяди" А. Міцкевича, "Німеччина. Зимова казка" Г. Гайне та частиною "Божественної комедії" Данте "Пекло". Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Т. Шевченка "Великий льох", "Кавказ", "І мертвим, і живим…" та вірші "Холодний Яр" (усі — 1845 р.).

У поемі-містерії "Великий льох", що складається з трьох частин ("Три душі", "Три ворони", "Три лірники") й епілогу ("Стоїть в селі Суботові"), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації. У своїх творах Т. Шевченко негативно оцінював Переяславську угоду, яка спричинила до возз'єднання України з Росією та остаточної втрати останніх рис української державності. У творі "Кавказ", що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної медитації та героїчної оди, Т. Шевченко із сарказмом виступив проти імперської політики царської Росії і закликав пригноблені народи до революційної боротьби. Ця поема  Т. Шевченка мала значний вплив на розвиток самосвідомості не лише в Україні. Шевченкове послання "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…" — вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно-політичного і національно-культурного життя в Україні, що мав служити дороговказом на шляху національного, соціального і культурного відродження українського  народу. У поезії "Холодний Яр" Т. Шевченко відкинув негативний погляд історика                  А. Скальковського на гайдамацький рух і, назвавши російського імператора  Миколу І "лютим Нероном", гостро картав ту частину українського панства, яка покірно плазувала перед російським царатом.

У грудні 1845 р. Т. Шевченко написав цикл віршів під назвою "Давидові псалми" — перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Уміло зашифрованою формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи старозавітним текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. У вірші "Три літа", що дав назву альбомній збірці автографів поета, Т. Шевченко змальовує процес свого "прозрівання" і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості. Характерним для нового періоду творчості Т. Шевченка є також вірш "Минають дні, минають ночі". У ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл "Три літа" завершується "Заповітом", одним з найдосконаліших зразків світової політичної лірики.

Серед творів періоду "Трьох літ" на історичні теми особливе місце посідає поема "Іван Гус" ("Єретик"), написана восени 1845 р. з поетичною присвятою         П. Шафарикові. Поєднуючи історичний сюжет (засудження і спалення чеського реформатора Гуса в Констанці 1415 р.) з дійсністю свого часу, Т. Шевченко створив поему, яка була сприйнята читачами як алюзія на адресу російського царату. В історично-побутовій поемі "Сліпий" ("Невольник") Т. Шевченко гнівно осудив російську імператрицю Катерину ІІ за зруйнування Запорозької Січі та закріпачення українського селянства. До збірки "Три літа" включено також соціально-побутові поеми "Сова" (1844 р.) і "Наймичка" (1845 р.). У поемі "Сова" змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. До зображення нового аспекту морально-психологічної драми матері-покритки звернувся Т. Шевченко в поемі "Наймичка". Ця тема хвилювала поета протягом усієї творчої діяльності. До неї він звертався в ранній поемі "Катерина", а згодом — у поемах "Відьма" (1847 р.), "Марина" (1848 р.) та інших. Тему трагічної долі покритки Т. Шевченко розробляв також у відмінних одна від одної баладах "Лілея" та "Русалка" (обидві — 1846 р.).

Цикл "В казематі", написаний навесні 1847 р. в умовах ув'язнення і допитів у Санкт-Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості              Т. Шевченка, період арешту й заслання (1847—1857 рр.). Чекаючи в тюрмі вироку, поет вболіває не за себе, за свою долю; його хвилює доля "окраденої" й замученої царським пануванням України. З надзвичайною силою виявлено любов до України, зокрема, в поезіях "Мені однаково", "В неволі тяжко" та "Чи ми ще зійдемося знову", що завершується словами:

Свою Україну любіть.

Любіть її… во врем'я люте,

В остатню, тяжкую мінуту

За неї Господа моліть!

Поет почав свою творчість на засланні поезією "Думи мої, думи мої" (1847 р.), що відкривається тими самими словами, що й заспів до "Кобзаря" (1840 р.). Цим Т. Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом. Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика.

До ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Т. Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші "Мені тринадцятий минало", "А. О. Козачковському", "І виріс я на чужині", "Хіба самому написать", "І золотої й дорогої", "Лічу в неволі дні і ночі" та ін.

Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади ("Сонце заходить, гори чорніють", "І небо невмите, і заспані хвилі" та ін.). Автобіографічні мотиви трапляються і в таких поезіях громадсько-політичного звучання, як "Сон" ("Гори мої високії") та "Якби ви знали, паничі". Багатством мотивів відзначається побутова лірика часів заслання. Тут звучать мотиви дівочих пісень і бадьорих юнацьких жартів, материнства і жіночого безталання, шукання долі й нарікання на неї, смутку, розлуки й самотності. Поет часто вдається до жанру народної пісні й пісенної образності, але побутово-соціальний аспект зображення у багатьох випадках переростає в політичні узагальнення. Поетичний стиль цих творів відзначається простотою вислову, конкретною образністю й метафоричністю. Зображуваний у них світ персоніфікований (вітер шепоче, доля блукає, думи сплять, лихо сміється). Процес опрацювання фольклорного матеріалу вдосконалюється, збагачується новими формами й методами. Фолькльорні мотиви й образи набирають у поета ознак нової мистецької якості. Деякі вірші Т. Шевченка ще за його життя перейшли в народно-пісенний репертуар і стали жити самостійним життям, підлягаючи законам фольклорних творів.

Поет і на засланні продовжував викривати в своїх творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених царизмом народів. Свою політичну актуальність донині зберіг заклик Шевченка у вірші "Полякам" ("Ще як були ми козаками", 1847 р.) до згоди й братерства українського і польського народів як рівного з рівним.

У невеликій поемі "У Бога за дверима лежала сокира" (1848 р.) Т. Шевченко використав казахську легенду про святе дерево, щоб відтворити в алегоричних образах тяжку долю поневоленого казахського народу. Відгуком поета на революційні події в Західній Європі була сатира "Царі", одна з найзначніших політичних поезій Шевченка часів заслання (є дві редакції твору: 1848 і 1858 рр.). Вдало поєднуючи елементи зниженого бурлескного стилю з пародійним використанням урочисто-патетичної лексики, автор створив поему, яка містила в собі заклик до революційного повалення царату:

Бодай кати їх постинали,

Отих царів, катів людських!

Своєрідне продовження мотивів поеми "Царі" бачимо у вірші "Саул" (1860 р.).

На засланні Т. Шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета. Героїня поеми "Княжна" — це українська Беатріче Ченчі, трагічна жертва кровомісного злочину батька. Образ дочки, збезчещеної рідним батьком, траплявся вже в творах Шеллі, Стендаля, Дюма-батька і Словацького, але й у Шевченковій поемі "Відьма", першу редакцію якої поет написав ще перед арештом під назвою "Осика". Новий образ кріпачки-месниці Т. Шевченко дав у поемі "Марина" (1848р.). Героїня поеми, ставши жертвою панської сваволі, помстилася за зневагу. У невеликій поемі "Якби тобі довелося" (1849 р.) поет звеличує мужність хлопця-кріпака, який вступився за честь дівчини і вбив пана-ґвалтівника. Образ скривдженого кріпака, який стає народним месником, Т. Шевченко вивів у поемі "Варнак" (1848 р.). Деякі дослідники пов'язують цей образ з особою Устима Кармалюка. Поема написана у своєрідній формі сповіді героя, у ній відчувається деякий вплив байронізму. Морально-етичні проблеми Шевченко порушив також у поемах "Іржавець" (1847 р.), "Чернець" (1847 р.), "Москалева криниця" (1847 і 1857 р.), "Титарівна" (1848 р.), "Сотник" (1849 р.) і "Петрусь" (1850 р.). У цих творах історичні рефлексії поета перегукуються з його суб'єктивними настроями політичного засланця. Та найбільше турбувало і мучило Т. Шевченка страждання уярмленого рідного народу. Повісті, що їх Т. Шевченко написав на засланні російською мовою (до нас дійшло 9), не дорівнюють своєю мистецькою якістю його поетичним творам і за життя поета не друкувалися. Вони пов'язані з традиціями сатирично-викривальної прози М. Гоголя, але в них значне місце посідають позасюжетні елементи (екскурси в минуле, вставні епізоди, авторські рефлексії, спогади, коментарі). Щедре використання в їх мові українізмів надає цим творам українського національного колориту. Мемуарно-публіцистичний характер має і щоденник ("Журнал") Т. Шевченка, у якому день за днем майже протягом року зафіксовані основні події в житті поета, його враження, спостереження, роздуми, наміри і спогади. Щоденник Т. Шевченка має велике значення для вивчення біографії і творчості поета. Він також дуже цінний для характеристики революційних, суспільно-політичних, філософських та естетичних поглядів поета-мислителя і свідчить про його широку ерудицію.

Десятирічне заслання вимучило Т. Шевченка фізично, але не зломило його морально. Після повернення поета на волю починається останній етап його творчості (1857—1861 рр.). Розпочинає його поема "Неофіти", написана в грудні 1857 р. у Нижньому Новгороді. За історичним сюжетом поеми (переслідування християн римським імператором Нероном) заховано актуальний сюжет жорстокої розправи російських царів з борцями за національне і соціальне визволення (аналогію Миколи І — Нерона Т. Шевченко використав ще до заслання у вірші "Холодний Яр"). Незакінчена поема "Юродивий" (1857 р.) — гостра політична сатира, спрямована проти російського самодержавства в особі російського імператора Миколи І та його сатрапів в Україні. Оглянувши пройдений доти життєвий шлях, Т. Шевченко написав ліричний триптих "Доля", "Муза", "Слава" (1858 р.). Тема циклу — самоусвідомлення поетом своєї творчості.

Повернувшись до Санкт-Петербурга, змужнілий і загартований поет у вірші "Подражаніє 11 псалму", афористично проголошує гасло всієї своєї творчості:

… Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Т. Шевченко й далі підпорядковував ідейне спрямування своєї політичної і особистої лірики меті пробудження національної і соціальної свідомості народних мас України. Використовуючи характеристичну для його творчості мистецьку форму "подражанія", поет прорікає у вірші "Осії глава XIV" (1859 р.) неминучість майбутньої революційної розправи над гнобителями України — російськими царями. Поема "Марія" (1859 р.) присвячена одній з основних тем шевченкової творчості — темі про страдницьке життя жінки-матері. Образ Марії в поемі             Т. Шевченка не має багато спільного з богословським образом Богородиці. Біблійний сюжет служить лише зовнішнім приводом для цілком самостійних висловлювань поета. У поемі Т. Шевченка мати виховала свого сина борцем за правду, віддала його людям для їх визволення, а сама "під тином", "у бур'яні умерла з голоду". І. Франко вважав цю поему "вершиною у створенні Шевченком ідеалу жінки-матері".

Наприкінці життя Т. Шевченко почав перекладати "Слово о полку Ігоревім" (1860 р.), та встиг перекласти лише два уривки — "Плач Ярославни" (2 редакції) і  "З передсвіта до вечора". Свій останній поетичний твір — вірш "Чи не покинуть нам — небого", Т. Шевченко закінчив за 10 днів до смерті. Написаний з мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості і відзначається неповторною ліричною своєрідністю.

У духовній історії України Т. Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його "Кобзар" започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його живописна і граверська творчість стала визначним явищем не лише українського, а й світового мистецтва. Поезія Т. Шевченка, при всьому зв'язку з усною народною творчістю, попередньою українською та європейською літературами, була явищем наскрізь оригінальним і новаторським. Літературознавець О. Білецький, редактор академічних видань творів Т. Шевченка, справедливо підкреслив у нього особливий тип художнього пізнання, не повторений ніким і не повторюючий нікого у всій історії світової літератури. Творчість великого поета внесла в українську літературу незнане багатство тем, жанрів і формальних особливостей. Вивівши українську літературу на шляхи, якими йшов розвиток великих європейських літератур, Т. Шевченко надав їй загальноєвропейського, а разом з тим і світового значення.

Поєднавши у своїх поетичних творах живу розмовну мову з словесно-виразовими засобами книжної мови, Т. Шевченко підніс українську літературну мову на новий, якісно вищий ступінь. У поетичних творах  Шевченкова українська мова набула незвичайного багатства барв та відтінків, а також можливостей передачі не тільки найтонших настроїв, почуттів і думок, а й глибоких філософських та політично-суспільних узагальнень. Широко користуючись лексикою різних галузей науки й мистецтва, Т. Шевченко заклав основи термінологізації української лексики, підносячи цим самим українську літературну мову до рівня найрозвиненіших мов світу.

Провідним мотивом творчості Т. Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно пов'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний заклик "… вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте" був зовсім новим словом не лише в українській літературі. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Т. Шевченка відіграла величезну роль.

 

 

 

За матеріалами Інтернету

Переглядів: 272 | Додав: fedor | Рейтинг: 0.0/0
Пошук на сайті

Пошук схем
РадиоЛоцман - поисковая машина схем в www

Facebook

Свято дня
Календар України

Погода

Архів записів

Друзі сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2016 Створити безкоштовний сайт на uCoz