У язичеські часи Новий рік відзначався на Русі 22 березня – у день весняного рівнодення, і пов’язано це було із землеробським циклом. Із прийняттям християнства на Русі візантійський календар почав потроху витісняти старий, і тепер уже Новий рік починався 1 вересня. Довгий час ще зберігався різнобій, і в деяких місцях Новий рік продовжували відзначати навесні. Тільки наприкінці XV століття на Русі офіційно визначили початок Нового року - 1 вересня.

     У 1699 р. за наказом Петра I Новий рік був перенесений на 1 січня за старим стилем, тобто на 14 січня за новим стилем. Традиція відзначати старий Новий рік у ніч із 13 на 14 січня виникла після 1918 року, коли було введено нове літочислення. Колись цей день припадав на 1 січня і називався днем Василя.

     14 січня - свято Василя Великого, день обрізання Господнього. Ісус Христос на восьмий день після свого Різдва прийняв обрізання відповідно до старозавітного закону для всіх немовлят чоловічої статі. Після виконання обряду дитині дали ім'я, провіщене архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії — Ісус.

     Василь Великий — архієпископ Кесарій Каппадокійський — народився в 330 році в Кесарії. Його родина була дуже відомою та щиро відданою християнській вірі. Одержавши блискучу освіту в Кесарії, Василь став на шлях аскетичного життя: був читцем у церкві, а потім роздав усе своє майно біднякам й започаткував обитель для ченців.

     Після смерті єпископа Кесарійського, в цей сан посвятили Василя. За часів розколу християнської церкви цей святий отець зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Він відмовив у сприянні імператору Валенту, не злякався навіть погроз смертною карою, тому здобув славу одного з найбльших і найвизначніших Отців Церкви.

    "Щедрий вечір"

     Напередодні Нового року (за старим стилем 13.01) в Україні відзначали Щедрий вечір. Цим самим завершувався період "Святих вечорів", який тривав з 6 до 12 січня, коли не годилося виконувати господарську роботу (окрім догляду за худобою). Протягом цього тижня люди влаштовували святкові застілля, ходили один до одного в гості й обов'язково співали колядки.

     У день 13 січня українці починали готуватися до нового циклу різдвяно-новорічних свят. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати.

     Щедру вечерю 13 січня готували переважно із скоромних страв: печеню, смажене м'ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. У деяких місцевостях України, як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки.

     Дівчата, як і на Андрія (13 грудня), збиралися в гурти й проводили різноманітні ворожіння (рахували внесені поліна чи прутики в заборі, якщо парне число то на одруження, кидали через хату чобіт, гасили в ополонці розпечену головешку дров і т.п.).

     Для дівчат день Василя був досить важливим, вважали, що ворожіння у цей день завжди збуваються і що б не вийшло — так і буде. На день Василя відбувалися й народні обряди свята.

     "Меланка"

      "Маланка" ("Меланка") — традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов'язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 13 січня. Ще у недалекому минулому обряд був поширений на значній території України.

     За давньою традицією роль головного обрядового персонажа - Маланки - грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували парубки. Лише подекуди меланкували й дівчата.

     Масковані учасники новорічної процесії розігрували кумедні сценки-інтермедії. Маланка зображувала господиню, що все робить недоладно: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати тощо. На початку ХХ століття ряжені розігрували справжні театралізовані сцени. Традиційними персонажами дійства були "Меланка", "Василь", "Жид", "Смерть", "Циган" та інші, в залежності від регіону. Давнішим різновидом "Меланки" є "Водіння Кози". Названий за головним персонажем — парубком, перевдягненим козою (вивернутий кожух і дерев'яний макет голови тварини). Центральним моментом ритуального дійства був танець Кози, її "вмирання" і "воскресіння", що символізували циклічний круговорот часу, прихід нового року

     "Щедрування"

     Щедрують ввечері 13 грудня. Щедрування — давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Щедрівка увібрала в себе національний колорит та менталітет нашого народу.

     Обрядових новорічних пісень — щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні.

     Для дівчат день Василя був досить важливим, тому вважали, що ворожіння у цей день завжди збуваються і що б не вийшло — так і буде. На день Василя відбувалися й народні обряди свята.

                           Щедрик, ведрик,
                           Дайте вареник,
                           Грудочку кашки,
                           Кільце ковбаски,
                           Решетце овса
                           І колядка вся!

 

     За гарне щедрування господарі обдаровували гурт стравами з "щедрого" столу. В давнину - пирогами зі свинини, оскільки вважалося, що Василь був заступником свинного господарства.

     "Сію, вію, посіваю - щастя, радості бажаю!"

      Засівання — це давньослов'янський новорічний звичай.

     Головна людина на Василя (14 січня) — перший посівальник. Перший посівальник — це перший "полазник", який приносить до оселі щастя.

     Відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано.

     Деякі господині не виносять із хати "посівального сміття" від Свят-вечора до Нового року — бережуть, щоб не винести разом зі сміттям і власне щастя й долю. А коли все ж таки виносили, то обережно спалювали в саду, спрямовуючи "чудодійний вогонь" на дерева, щоб добре родили. Існує також звичай через цей вогонь стрибати — це, мовляв, гарний урожай забезпечить і очистить від усього поганого, що в новий рік із собою брати не варто.

     Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа — посівати треба. Із самого ранку хлопці набирали в рукавички й кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім іти до чужих людей: "На здоров'я, на щастя, на Новий рік, щоб усе родило краще, ніж торік, — жито, пшениця, усяка пашниця... Дай, Боже!"

     Потім дитина йде посівати до найближчих родичів і найкращих друзів. Прослухавши посівальну пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми й солодощами.

     У перший день Нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом:

                        Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!
                        На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
                        Щоб уродило краще, ніж торік, -
                        Жито, пшениця і всяка пашниця,
                        Коноплі під стелю на велику куделю.
                        Будьте здорові з Новим роком та з Василем!
                       Дай, Боже!

 

      Батьки дякують дитині за побажання щастя, обдаровують її грішми:

               Ось тобі грош - будь завжди хорош!

 

     Прослухавши посівальну пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми й солодощами.

     Засівальників сприймали як самих бажаних гостей, запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало, або шоб свати сідали (так казали там де були незаміжні дівчата). Перший посівальник — приносить до оселі щастя.

     Новорічні легенди

     З новорічними вечором та ніччю українці здавна пов'язували чимало чудесних переказів і легенд. Вважалося, що в зоряну ніч місяць радиться із зірками та сонцем, а останнє розподіляє між зорями душі новонароджених дітей. Особливо слід було бути обережними поза домом, бо до третіх півнів духи води, лісу, гори та яру влаштовують гуляння і можуть зашкодити необачним подорожнім. Відьми в цю пору літають на місяць, щоб прогнати туди старий рік, а потерчата можуть переслідувати своїх бабок-пупорізок (тому останні мають при собі різочки).

     Перед світанком кажуть, можна побачити як світяться-горять зачаровані гроші та сховані скарби, а дух-Ладо й інші духи дому радяться перед "дорогою", бо вдосвіта вони відлетять на небо разом із димом спаленого Дідуха.

     Люди вважали, що на Новий рік до оселі приходить Доля людини і поселяється в якійсь тварині чи речі, а тому пильно стежили, щоб "злий" не зашкодив цій Долі. Тому й щедро викупляли те, що "пропало" та нічого нікому не давали чи позичали (окрім вертепу та посівальників). Всі намагалися бути радісними, веселими і добродушними. Уникали на Новорічне свято сварок і намагались помиритись із всіма сусідами - адже, як зустрінеш Новий рік, так і проживеш! Люди вважали, що на Новий рік до оселі приходить Доля людини і поселяється в якійсь тварині чи речі, а тому пильно стежили, щоб "злий" не зашкодив цій Долі. Тому й щедро викупляли те, що "пропало" та нічого нікому не давали чи позичали (окрім вертепу та посівальників). Всі намагалися бути радісними, веселими і добродушними. Уникали на Новорічне свято сварок і намагались помиритись з усіма сусідами - адже, як зустрінеш Новий рік, так і проживеш!