Напередодні Нового року (за старим стилем 13.01) в Україні відзначали Щедрий вечір. Цим самим завершувався період "Святих вечорів”, який тривав з 6 до 12 січня, коли не годилося виконувати господарську роботу (окрім догляду за худобою).

     Протягом цього тижня люди влаштовували святкові застілля, ходили один до одного в гості й обов’язково співали колядки.У день 13 січня українці починали готуватися до нового циклу різдвяно-новорічних свят. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність,а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви ічистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі). Побачити щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13.01, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році.

     Щедру вечерю 13.01 готували переважно із скоромних страв: печеню, смажене м’ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. В деяких місцевостях України, як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Обов’язковим було приготування млинців. В ході чого господині примовляли: "Щоб усе так росло в Новому році, як млинці на дріжжах та, щоб сонце добре гріло ниви, як вогонь пече млинці”.

     Із настанням сутінок, вся родина одягає чисте вбрання, застеляє скатерки й рушники, обкурюють хату травою або ладоном і, прочитавши молитву, розпочинають Щедру кутю. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його небуло видно й приказував: ”Аби й надалі ви мене так не бачили” (тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров’я близьких і рідних та бажали Царства небесного померлим (бо ще блукали тут душі покійних, які ставали охоронцями нив і полів, щоб сприяти урожаю та приплоду).

     Того ж вечора господар, взявши сокиру, перевесла й кутю, обходив домашніх тварин, пасіку й сад, благословляючи своє господарство (обухом сокири тричі вдаряв по деревах і погрожував їх зрубати, якщо не будуть плодоносити).

     Дівчата, як і на Андрія (13 грудня), збиралися в гурти й проводили різноманітні гадання й ворожіння (рахували внесені поліна чи прутики в заборі, якщо парне число то на одруження, кидали через хату чобіт, гасили в ополонці розпечену головешку дров і т.п.).

     Цікавий обряд зафіксували на Гуцульщині, де Новорічна ніч вважається святом печі, яка цілий рік "працює”, а в ніч на 14.01 вона йде до танцю і "віддається”. І щоб печі було зручно її начисто вимащували, ніхто на неї не сідає і не лягає, а також кладуть зерна "на весільний каравай” і для коня, щоб могла поїхатидо міста.

     Досвідчені господарі примічали погоду: морозно і сніжно – на здоров’я людей і худоби, на урожай хліба, а тепло й без снігу – навпаки. Зоряне небо – добре будуть нестись кури, вродять гриби йгорох. Густий іній – добрі зернові й мед і т.п.

     В ніч під Новий рік господар або господиня в його шапці йдуть до відкритого водоймища, тричі окунають хліб та набирають в посудину води. Вдома прикладають до голови всіх домочадців той хліб "на здоров’я і велич”, а у воду вкидають срібні монети й вранці нею вмиваються "на багатство”.

     Цей день (13.01) також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії – знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса.) Етнологи твердять, що Маланка найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам’яного віку (неоліту). Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів ("старжу”) та звіроподібних ("диганію”). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок. Очолювали містерію Маланки лідери – "калфи”, а кульмінацією булаборотьба "ведмедів” – найсильніших хлопців кожного кутка села.

     "Маланкою” був, як правило, переодягнений дівчиною хлопець. Зазначені персонажі, а серед них були ще й "звізда”, "коза”, "дід”, "циган”, музики, міхоноша (все нежонаті парубки) творили т.з. "живий вертеп” і обходили з щедрівками кожну оселю, бажаючи господарям всіляких гараздів: ”Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я”.

     Щедрівки, на відміну від колядок були переважно світськими піснеспівами.