Субота, 18.11.2017, 02:46
Бiблiотека  коледжу радіоелектроніки
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Рекомендуємо

Форма входа

Хмарка тегів
Інтернет ВИшивка ВНЗ Болонський процес ВУЗы Украины Bologna Process Українська література Письменник education europe выставка день библиотекаря інформаційні технології акції виставка Еллан-Блакитний історія Іноземна мова онлайн образование онлайн освіта англійська мова english английский язык освітні сервіси google физика facebook Тарас Шевченко 200 років Ліна Костенко Освіта Європа 2014 ДРПБК 2014/2015 навчальний рік підручники Графік 2014-2015 скачати ЛІТЕРАТУРА Ювілей 120 років 3ds max AutoCAD Autodesk Fusion 360 Ultimate Inventor Professional Maya Revit автоматичне оформлення списку літер #Грибоедов220 журнал Chip Computer Bild Computerworld Linux Format Upgrade Windows IT Pro/RE #Пастернак125 125 лет бібліотека ДРПБК 85 років викладачам день вишиванки Ukrainian Embroidery 10 - 11 клас Гудзик роман Акція 30-та річниця Чорнобильської катаст Франко160 Іван Франко письменники Франко ІванФранко 1 червня World Kissing Day 150 РОКІВ англійський письменник фотовиставка onuka радіодиктант українська мова новини аудіокнига аудіокниги академічна доброчесність антиплагіат академічна чесність плагіат конкурс літературний календар Історія України рік Японії Фудошинкан Англійська Історик бібліограф бібліотека 55 років ДРПБК

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 557

Головна » 2014 » Червень » 20 » Павло Іванович Загребельний — корифей, який живе у згадках — 80 років від дня народження
13:49
Павло Іванович Загребельний — корифей, який живе у згадках — 80 років від дня народження

Тернопільському актору, режисеру, народному артисту України, педагогу, професору Павлу Загребельному 22 червня виповнилося б 80. Але, на жаль, минуло вже 17 років від того сумного дня, коли він впав на порозі своєї квартири, підкошений інфарктом. Світла пам'ять про цю людину залишається в душах усіх тих, хто його знав. Про цього корифея театральної сцени його сучасники згадують лише хороше. Його називають "геральдом сцени", "явищем у мистецтві", "характерним чоловіком", "своєрідним космосом".

Народився на горищі

Павло Загребельний народився 22 червня 1934 року в с. Рождественське Драбівського району Черкаської області.

"Павло Іванович розповідав мені якось, що народився він не в хаті. Був шостою, останньою дитиною у матері, якій минуло сорок. Соромлячись у своєму віці кликати повитуху, вона вилізла на горище і там народила сина. Оправилась, поклала немовля в запаску - і знесла до хати", - пише Галина Садовська у своїй статті "І душа його витала в театрі", що вийшла у "Вільному житті" від 20 березня 1998 року.

Батьки Павла Загребельного хотіли, щоб син став агрономом. Тому після школи він вступив у сільськогосподарський технікум у Золотоноші та здобув цю спеціальність. На роботу його направили у село Мшанець тоді Буданівського району Тернопільської області. Там він працював аж доки його не призвали до війська.

Служив на Кавказі, в авіаційних військах. У солдатській самодіяльності проявився його акторський талант.

Мав характерну зовнішність.

У 1957-61 роках Загребельний навчався на акторському факультеті Київського театрального інституту.

- Він був дуже характерний чоловік ззовні, - пригадує народний артист України, актор Тернопільського драмтеатру В'ячеслав Хім'як (59 р.). - Мав доволі широкі плечі, не менш широку душу, велику, сильно посаджену голову, характерний ніс і голос. Як не парадоксально, з такою нестандартною зовнішністю він потрапив на навчання у цей інститут, хоч тоді набирали таких студентів, які відображали б типову радянську людину.

У 1961 році Павло Загребельний за розподілом став актором Тернопільського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка.

- У 26 років Павло Іванович вступив до нас у Тернопіль як актор, - каже пан В'ячеслав. - Він мені завжди казав: "Хім'як, я тобі дуже заздрю, бо ти в 20 років почав служити в театрі, а я в 26".

Дружина завжди підтримувала. Ось, що написала у своїх спогадах заслужена артистка України, актриса драмтеатру Марія Гонта.

"Восени 1962 р для театру міська влада виділила комунальну квартиру, і наші сім'ї отримали там по кімнаті. Ми стали сусідами на кухні й партнерами на сцені. Пригадую, як готувалися до наших перших вистав - "Чебрець пахне сонцем" Олександра Коломійця, "Фортуна" Миколи Зарудного. Після репетицій у театрі ми приходили додому і на нашій спільній кухні довго ще програвали різні варіанти сцен. Вечорами, після роботи, коли діти вже спали, ми вчотирьох (я, мій чоловік - Микола Веніславський, Павло Загребельний, його дружина Людмила Павлівна) зачинялися на кухні й обговорювали до найменших деталей кожен спектакль, в якому були зайняті. Кухня для нас була своєрідною творчою лабораторією. А Людмила Павлівна - арбітром. Вона, хоча за професією і далека від акторської роботи, просякла любов'ю до театру і до творчості чоловіка. Своєю підтримкою Людмила Павлівна дуже багато допомагала Загребельному. Вдома йому були створені всі умови для творчої праці. "Тихо, тато працює", - це була її улюблена фраза, адресована дітям. Людмила Павлівна дивилася всі спектаклі, співпереживала з чоловіком його творчі радощі й невдачі. Була надійним другом і першим критиком."

Був чудовим партнером.

Працюючи актором, Павло Загребельний закінчив заочно режисерський факультет Київського театрального інституту. Із 1973 року став режисером, а з 1974 по 1987 рік - головним режисером Тернопільського драмтеатру.

 "Коли в 1974 році Ярослав Геляс пішов із нашого театру з посади головного режисера, то ні в кого з акторів не було іншої думки щодо того, хто має очолити колектив, - пригадує Марія Гонта. - Всі бачили на цій посаді тільки Загребельного. Всі були переконані, що тільки Павло Іванович може повести колектив, зберегти і продовжити традиції героїко-романтичного театру, які заклали О. Ріпко, В. Грипи та Я. Геляс.

Павло Іванович на сцені був чудовим партнером. Поряд із ним було дуже легко. Він міг узяти ініціативу на себе, але ніколи нікого не затьмарював, тонко підігравав партнерам. У кожній фразі був настільки логічним, що поряд із ним не можна було сфальшивити...

Павло Іванович, поки сам не зрозумів до кінця кожен образ, концепцію всього спектаклю, роботи не починав. Йому дано було бачити своїм внутрішнім зором те, що хотів втілити на сцені, донести до глядачів. Це було найціннішим у його праці.
Він був не випадковістю, а явищем у мистецтві. Україна багато втратила із смертю Павла Загребельного. Він ще багато міг зробити, сказати, зіграти. Бог дав йому великий розум, щедрий талант, але відміряв короткий вік. Я вдячна долі за те, що звела мене з такою людиною".

Диво Загребельного

У золотий фонд українського театру ввійшли такі ролі Павла Загребельного, як Лаврін Запорожець ("Незабутнє" за О. Довженком), Хома ("Не кидай мене в дорозі" Ю. Мушкетика), Островий ("Сині роси" М. Зарудного), Ангел ("Дикий Ангел" О. Коломійця), Дервіш ("Ніч місячного затемнення" М. Каріма) і багато інших.

Режисерському талантові Загребельного притаманні глибина філософських узагальнень, висока поетична образність, художня довершеність. Кращі його постановки стали помітним мистецьким явищем в Україні - "Голубі олені" О. Коломійця, "Без язика" О. Корнієнка за В. Короленком, "Тарас Бульба" за М. Гоголем та інші.

Його лебединою піснею як режисера став телевізійний варіант вистави "Ніч перед Різдвом" за Миколою Гоголем за участю акторів Тернопільського театру.
- У Павла Івановича були феноменальні ролі не лише в театрі, а й в кіно, - зазначив В'ячеслав Хім'як. - Він вмів триматися перед камерами. Це було дуже показово для актора, який працював у провінційному театрі.

Коли в драмтеатр прийшов Ярослав Геляс і ціла плеяда талановитих акторів, почалось диво Загребельного. Він поїхав у Москву, де зіграв Лавріна Запорожця в "Незабутньому" за Олександром Довженком і Крицевого в "Спасибі тобі, моє кохання" і повернувся знаменитим. Невдовзі він отримав звання заслуженого артиста України. А вже напередодні свого 50-річчя йому присвоїли звання народного.

Ніколи не відривався від землі

"Загребельного ніколи не треба було рекламувати, - каже В'ячеслав Хім'як. - Він приїжджав у місто, де вже всі знали, що Павло Іванович грає Тараса Бульбу.
Якось на його батьківщині стався кумедний випадок. Після вистави до мене у гримерну увірвалася купа родичів Загребельного, які його ніколи у вічі не бачили, і кажуть: "Паша, то ти отакий, а ми думали, що ти - інший!".
Найціннішим у Загребельного було те, що він ніколи не відривався від землі, від християнських чеснот і моралі. Він був тихим, нормальним патріотом. З ним було легко знайти спільну мову.

Він гарно проявив себе як режисер.

"Тарас Бульба" - це була візитка. Ми її здавали у 1980 році. Під час прем'єри у Львові, коли в нас закрилася завіса після першої картини, зал встав і не давав продовжувати. Ми вже переставили декорації, а народ ще аплодував.
Загребельний переріс у цікавого режисера. На річницю його пам'яті ми грали 7 уривків із його вистав. Микола Петрушенко зазначив, що всі ці вистави такі різні, ніби їх ставила не одна людина.

До речі, Павло Іванович навіть оголошував військове положення в театрі, коли до прем'єри залишався місяць. Він любив повторювати: "Не прийти на репетицію - це ще можна зрозуміти, спізнитися на дві години - це теж можна зрозуміти, але спізнитися на 5 хвилин - це велике свинство".

У старші літа Загребельний був схожий на козака-осокора, з якого проростає молоде пагіння. Ми до цього часу виглядаємо такого режисера, який міг би запалити будь-кого."

Впорядкував особистий архів

В останні роки свого життя Загребельний відійшов від театру і знайшов себе у викладанні. З 1995 року він - професор Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти. Через рік, як професор кафедри педагогіки, опублікував проблематичні актуальні праці "Учитель повинен уміти говорити", "Мовленнєва підготовка практичних психологів" та інші.

- Загребельний - то своєрідний космос, - стверджує письменник і громадський діяч Богдан Мельничук (57 р.). - Останні роки його життя були тісно пов'язані з архівом. Відчуваючи близький кінець, він впорядкував свій особистий архів.
У житті Загребельного бувало й таке, що він мусив по дві години чекати в приймальні у театрі.

- Тоді Павло Іванович приходив до нас в архів, кидав каштаном у вікно, то ми знали, що йому потрібна психологічна розрядка, - пригадує пан Богдан. - Перший і останній наш конфлікт в архіві стався через шапку. Він помилково одягнув мою, а через п'ять хвилин повернувся і сказав: "Твоя шапка більша за мою, а я думав, що моя голова найбільша". Курйозний випадок стався з нами у тролейбусі. Ми із Загребельним їхали додому на "БАМ", а якась пишногруда, як снігур, жінка почала на нього насуватися. Ми відступали назад, доки могли, а потім Павло Іванович не витримав і тихенько, по-театральному, так, щоб почув весь тролейбус, сказав: "Жіночко, мені здається, що у вас хрипи в грудях". Вона одразу ж відскочила.

Ніколи не зазнавався

Також Богдан Мельничук відкрив цікавий штрих Загребельного, будучи редактором журналу "Тернопіль".

"У 1995 році я попросив його написати статтю для журналу. В тій статі у нього був спомин про дитинство, що мене глибоко вразив. Ось цей уривок: "Дорогою через поля іду до школи в сусіднє село. Чомусь завжди йду сам. На моїх очах ватага вовків нападає на кобилу з лошам, що паслися на примороженій озимині. Шалений двобій. Перемагають вовки. Досить чітко бачу недалеко від себе хижий оскал зубів і несамовитий блиск очей. Істерика зі мною була потім вдома..."
Ще одна деталь, яку я зрозумів із відходом Загребельного, у нього абсолютно не було ні тіні провінційних понтів. Того самого дня, коли він відійшов у кращі світи, Павло Іванович обійшов всіх своїх друзів. А потім, коли я приїхав додому в село, мені зателефонували і повідомили, що він впав на порозі своєї квартири."

"Усі його вистави - аншлагові"

"Скільки буду жити, стільки буду вдячна Павлові Івановичу Загребельному за те, що мене пам'ятають насамперед із його вистав. Найперше маю на увазі "Роксолану" за однойменним твором теж Загребельного, тільки Павла Архиповича, котра на нашій сцені йшла п'ять років, роль Айгуль "Країна Айгуль" за твором М. Каріма, Лушки "Піднята цілина", Рейцед "Політ над гніздом зозулі" К. Кізі та ін. Усі його вистави - аншлагові. І в кожній із них - важка, напружена робота, варіанти, пошуки і в результаті - успіх!

Для мене як актриси період роботи із Павлом Івановичем був дуже плідним - це був період доброї творчості. Через те я його ніколи не зможу забути. Іноді в душі думаєш: "Боже мій, ще багато людина могла зробити, ще багато могла поставити, знайти знову свою групу акторів і втілити щось таке, про що ми навіть і не підозрювали..." Але, на жаль, так сталося, що залишається тільки пам'ять, добра пам'ять..."
Спогад народної артистки України Люсі Давидко

Павло Іванович Загребельний помер 14 лютого 1997 року, Тернопіль.

 

 

 

За матеріалами Інтернету

Переглядів: 415 | Додав: fedor | Рейтинг: 0.0/0
Пошук на сайті

Пошук схем
РадиоЛоцман - поисковая машина схем в www

Facebook

Свято дня
Календар України

Погода

Архів записів

Друзі сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2017 Створити безкоштовний сайт на uCoz