Разом із міжнародною спільнотою 27 січня Україна вшановує день пам’яті жертв Голокосту

     Слово «голокост» походить з грецької мови (грец. Oλόκαυστον) і складається з двох частин: (holos), що означає «випалений», або «спалений повністю» та (kaustos) – «жертвоприношення». Спершу слово голокост мало релігійний підтекст, згодом вживалося впродовж сторіч на означення катастроф та великого лиха, переважно пов'язаних з пожежами. Однак, однозначно – це події, пов’язані з великими людськими втратами, його використовували для позначення геноциду вірменів турками в 1909 році, під час опису великих пожеж в Міннесоті (США) у 1918 році. Уже в середині ХХ ст. слово «голокост» вживалося в пресі щодо хвилі терору проти єврейського населення Європи, розпочатого Адольфом Гітлером. У 50-х рр. ХХ ст. це слово стало загальновживаним по відношенню до політики винищення нацистами під час Другої Світової Війни євреїв та інших народів Європи. В такому сенсі сучасне слово «Голокост», на відміну від іншого його значення, пишеться з великої літери.

     27 січня 2012 року в Україні вперше на державному рівні відзначався Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту (Постанова ВРУ №8605 від 5 липня 2011 р.).

     Нагадаємо, що рішення щодо призначення 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту прийняте 2005 року Генеральною Асамблеєю ООН згідно резолюції 60/7. Цю дату було обрано тому, що в цей день 1945 року найбільший нацистський табір смерті в Освенцимі-Біркенау в Польщі був звільнений Радянською Армією.

     Тож 27 січня Україна разом зі всією світовою спільнотою вшановуватиме пам’ять мільйонів євреїв, а також військовополонених, політичних дисидентів і представників національних меншин, таких як роми, синті, людей з обмеженими можливостями, які систематично знищувались нацистами і їх послідовниками. Цього дня ми не лише згадуємо жертв війни та Голокосту, але й маємо вшанувати героїв опору нацизму, виховувати молодь на прикладах взаємоповаги між народами, духовного подвигу заради врятування життя людей.

     Україна стала першою державою на пострадянському просторі, яка включила теми "Голокост" та "Бабин Яр", як обов’язкові для вивчення у навчально-виховний процес.

     Друга Світова Війна була трагедією для українських євреїв

     На превеликий жаль, Голокост не обійшов стороною Україну. Друга Світова Війна була трагедією для українських євреїв. За даними, наведеними в засобах масової інформації, на окупованих ворогом територіях колишнього Радянського Союзу було знищено 2.5 мільйони євреїв.

     Нацистський смерч понад три роки душив Україну. Вбивства євреїв розпочалися восени 1941 року, спочатку в центральній, а потім і в Західній Україні. Спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. Серед них – півтора мільйона єврейських жінок, дітей і немічних старих. Із теренів України зметено цілі містечка – штетли зі своєрідною культурою, святими книгами, молитовною силою.

     Тільки в Києві 35000 євреїв було розстріляно в Бабиному Яру.

     Бабин Яр став могилою не лише десятків тисяч євреїв, а й українських патріотів, військовополонених, циган та інших громадян. Фашистські карателі знищували тут за національною належністю євреїв і ромів – жінок, старих і дітей, за ідеологічною – комуністів і комсомольців, а також тих, хто чимось не догодив владі „ вищої раси”.

     Усього за роки нацистської окупації Києва (1941-1943 рр.), за різними джерелами, було вининищено близько 100000 осіб.

     Згідно з розпорядженням окупаційної влади кожен, хто переховував військовополонених, надавав медичну допомогу пораненим червоноармійцям, переховував оточенців, євреїв, чи допомагав партизанам – підлягав розстрілу.

     Не зважаючи на покарання смертю за допомогу євреям, багато українців допомагали їм сховатися та пережити лиху годину. І такі приклади непоодинокі.

     Праведники світу

    За рішенням Кнесету в Ізраїлі в 1953 році, коли на честь вшанування пам`яті жертв і героїв Голокосту був заснований Меморіальний центр «Яд Вашем», людей, які були готові на самопожертву заради спасіння інших, стали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, тим людям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їх імена увічнюють в «Яд Вашем» на Горі Пам`яті в Єрусалимі.

     На підставі Закону Держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання "Праведник народів світу" отримали 23788 чоловік (за даними «Яд Вашем» на 01.01.2011), вихідці з 45 країн світу; серед них – християни і мусульмани, віруючі і атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Єдине, що їх об’єднувало, це людяність і мужність, прагнення в жорстоких умовах фашистського терору зберегти найкращі моральні якості людини. Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради рятування інших, є у Польщі – 6266, Голландії – 5108, Франції – 3331 та Україні – 2363 особи.

     Початок Голокосту

     Першою жертвою державного антисемітизму стала єврейська громада Німеччини, що налічувала понад півмільйона людей. Рішення єврейського питання в цій країні передбачало кілька етапів. Перший з них (1933-1939) складався в примусі євреїв до еміграції за допомогою законодавчих заходів, а також економічних і фізичних акцій проти них.

     1 квітня 1933 був організований по всій країні «бойкот єврейських магазинів і товарів». Через 10 днів був оприлюднений декрет, який привласнив євреям статус «неарійців». Євреї виганяли з держустанов, шкіл і університетів, медичних закладів, засобів масової інформації, армії і судових установ. Нацистська пропаганда створювала з них образ «внутрішнього і зовнішнього ворога», винного у всіх бідах країни. 10 травня 1933 відбулося масове спалення книг, написаних «неарійцями».

     Прийняті у вересні 1935 року закони "Про громадян рейху", "Захист німецької честі і німецької крові", юридично оформили позбавлення євреїв Німеччини всіх цивільних і політичних прав. Власників підприємств і фірм, примусово зобов'язували передати їх "арійцями". Чоловікам і жінкам вписувалося в паспорт "Ізраїль" або "Сара" (згодом букву "J", від німецького Jude - єврей). Після приєднання Австрії було створено спеціальне бюро для здійснення "добровільної еміграції євреїв" на чолі з начальником "єврейського відділу" Управління імперської безпеки К. Ейхманом ...

     У листопаді 1938 року світ був вражений подіями т.зв. "Кришталевої ночі". У ніч з 9 на 10 листопада були спалені або зруйновані всі 1400 синагог Німеччини, розграбовані єврейські будинки, магазини, школи. 91 єврей був убитий, кілька тисяч поранено, десятки тисяч відправлені в концтабори.

     Напередодні Другої світової війни Німеччину покинуло понад 300 тисяч євреїв. Більш інтенсивним темпам еміграції перешкоджали високий ступінь асиміляції німецьких євреїв, неможливість масового виїзду в інші держави, а також у підмандатну Палестину через відмови британської влади їх прийняти.

     Поневіряння єврейського населення в Європі розпочалось після захоплення Польщі, де під контролем нацистів виявилося більше двох мільйонів громадян цієї нації. Були створені спеціальні єврейські квартали (гетто) у містах. Найбільшим в Європі було Варшавське гетто, створене в кінці 1940 року. Тут 500 тисяч євреїв – третина населення міста – були розміщені на вулицях, що складали не більше 4,5% території Варшави. Недолік продовольства, хвороби та епідемії, непосильна праця вели до величезної смертності.

     Систематичне знищення мирного єврейського населення було розпочато нацистами (вперше в Європі) відразу ж після окупації Німеччиною західної частини СРСР. І євреї Україні були першими на цьому шляху. У винищуванні євреїв брали участь 4 айнзацгрупи СС (А, В, С і D), додані відповідних груп військ вермахту, поліцейські батальйони СС і тилових частин вермахту, місцеві колабораціоністи, союзники нацистської Німеччини.

     Комбінати винищення людей …

     Знищення євреїв проводилося в сільській місцевості та в містах, часто на очах місцевих жителів. Вже до початку 1942 року німцями і місцевими поліцаями було знищено 1,27 млн. чоловік! Було створено кілька сотень гетто, найбільші з яких у Мінську, Каунасі і Вільнюсі. Вони ізолювалися від решти населення колючим дротом. Періодичні розстріли в'язнів гетто свідчили, що нацисти розглядали гетто, як проміжний етап в "остаточному вирішенні" єврейського питання. Понад півтора мільйона євреїв, що проживали на території СРСР на початок війни, загинули від рук нацистів та їх пособників з місцевого населення.

     Такі темпи і методи знищення вже не влаштовували нацистів. На проведеній 20 січня 1942 конференції в передмісті Берліна Ванзеє, підготовленої Гейдріхом і Ейхманом, був прийнятий план "остаточного вирішення єврейського питання" зі знищення євреїв 33-х країн Європи, для чого на території Польщі створювалося шість таборів смерті (у Хелмно, Собіборі, Майданеку, Треблінці, Белжець і Освенцімі). Головним з них став Освенцим, де загинуло 1,1 млн. євреїв з 27 країн. У жовтні 1941 року недалеко від Освенціма був побудований ще один табір – Біркенау. Таким чином був створений свого роду комбінат із винищення людей.

     У Біркенау було споруджено чотири крематорію, кожен зі своєю газовою камерою. І кожна така пара (газова камера і кремаційні піч) здатна була знищити близько тисячі життів в день! Що й відбувалося з жорстокою методичністю, починаючи з літа 1942 року аж до осені 1944 року. Особливо інтенсивно "працювали" машини смерті в 1943-1944 роках, коли винищення євреїв в Освенцімі прийняло масовий характер.

     Подібне неможливо забути

     Табір смерті Освенцим сьогодні став Державним музеєм Аушвіц-Біркенау. Він створений для того, щоб світ пам'ятав про звірства нацистів. Це був найбільший комплекс, де здійснювалося масове знищення людей. Сьогодні Аушвіц – місце поломництва, куди щорічно приїжджає до півмільйона людей. В основному це поляки, американці, німці, але більша частина з них – євреї.

     Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто, яке розпочалося 19 квітня 1943 року. До його річниці щорічно відзначається День пам'яті євреїв – жертв нацизму та героїв Опору. Повстання тривало кілька тижнів, майже всі його учасники загинули зі зброєю в руках. Успішним було повстання і втеча кількох сотень в'язнів з табору смерті Собібор на чолі з радянським військовополоненим, євреєм А. Печерським. Збройний опір і пагони в'язнів існували і в Мінському, Каунаському, Білостоцькому і Віленському гетто.

     Єврейські партизанські загони і групи загальною чисельністю близько 30 тисяч людей боролися проти фашистських зайд в лісах Білорусії, Литви та України. Півмільйона радянських євреїв воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни.

     Виступаючи 14 листопада 1941 року по радіо, прем'єр-міністр Англії Уїнстон Черчілль сказав: "... Ніхто не постраждав жорстокіше, ніж єврей, на тіло і душу якого обрушилося невимовне зло гітлерівського порочного режиму. Єврей прийняв на себе перший удар нацистського наступу на принципи свободи і людської гідності. Він ніс і несе на собі тягар, який може виявитися непосильним. Однак ... він не втратив волі до опору. Безсумнівно, в День Перемоги страждання єврея і його роль у цій боротьбі не будуть забуті". А в липні 1944 року, у доповіді про Аушвіц, Черчілль заявив: "... Немає сумнівів, що це найжахливіший злочин, коли-або вчинений в історії цього світу, і його було скоєно наукової машиною номінально цивілізованих людей ..., однією з провідних націй Європи. Ясно, що всі пов'язані з цим злочином, ... здійснюючи бійню, повинні бути відправлені на смерть ".

     У 2005 році вийшов на екран фільм "Приреченість" (Fateless), знятий зусиллями німецьких, угорських і британських кінематографістів. "Це одне із самих значних творів про Голокост. Він вражає читачів в усьому світі і змушує їх здригнутися", – писала швейцарська газета "Neue Zurcher Zeitung".

     У жовтні 2006 року в Україні відбулася прем'єра фільму Сергія Буковського «Назви своє ім'я», в якому були використані фрагменти з інтерв'ю з тими, хто пережив Голокост, зібрані Фондом Стівена Спілберга в Україні десять років тому.

     Пам'ять серця

     У пам'ять шести мільйонів євреїв – жертв нацизму, споруджені меморіали і музеї в багатьох країнах світу. Серед них, окрім Яд-Вашема в Єрусалимі, Центр документації і меморіал в Парижі, будинок-музей Ганни Франк в Амстердамі, Меморіальний музей Холокосту у Вашингтоні, Меморіал Голокосту в Берліні, Меморіал пам'яті 1,5 млн. єврейських дітей – жертв Холокосту – у Хіросімі, і в багатьох інших місцях світу.

     Символом безневинно убієнних жертв Голокосту в Україні став Бабин Яр у Києві. Тисячі братніх могил жертв масових розстрілів мирного населення в Україні нагадують нам про звірства, вчинені проти єврейського народу.

     Цифра 6 мільйонів винищених євреїв - символічна. Звичайно ж не рівно шість мільйонів. Це – знак, порядок величини. Вона була прийнята на Нюрнберзькому процесі на підставі адекватних документів.

     На сьогодні поруч з нами ще живі свідки цієї страшної історії Голокосту. Але час стрімкий і прості смертні не вічні.

     Неприпустимо, щоб сім`ям коли-небудь знову довелося пережити злодіяння, подібні тим, які творилися під час Голокосту. Лише спільними зусиллями можна запобігти геноциду і покласти край безкарності. Розповідаючи новим поколінням про цей жахливий епізод у нашій історії, ми допомагаємо відстоювати людську гідність для всіх.

     Та світ і нині, і в близькому та далекому майбутньому має пам’ятати історії цих людей. Аби більше ніколи не допустити подібного, об’єднатися в рішучому прагненні запобігти геноциду та іншим тяжким злочинам.

     На сучасному етапі розвитку світового суспільства одним з пріоритетних завдань є потреба гуманістичного ровитку світового суспільства, в тому числі усвідомлення усіх жахіть проявів голокосту.