Єсенін Сергій Олександрович –120 років від дня народження ( 1895 – 1925) - 1 Жовтня 2015 - Бібліотека ДРПБК
П`ятниця, 09.12.2016, 19:20
Бiблiотека Днiпропетровського радіоприладобудівного коледжу
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Рекомендуємо

Форма входа

Хмарка тегів
Інтернет бібліотека вищого закладу освіти відкритий доступ ВИшивка ВНЗ Болонський процес ВУЗы Украины Bologna Process Бо-лонский процес Українська література Письменник education europe Болонский процес выставка день библиотекаря інформаційні технології акції бібліотека відпустка історія виставка Еллан-Блакитний Іноземна мова онлайн образование онлайн освіта англійська мова english английский язык освітні сервіси google физика відеолекції видеолекции facebook 200 років Тарас Шевченко Ліна Костенко Освіта Європа 2014 ДРПБК 2014/2015 навчальний рік підручники Графік 2014-2015 видача підручників скачати ЛІТЕРАТУРА Ювілей 120 років Бажан 3ds max AutoCAD Autodesk Fusion 360 Ultimate Inventor Professional Maya Revit автоматичне оформлення списку літер #Грибоедов220 журнал Chip Computer Bild Computerworld Linux Format Upgrade Windows IT Pro/RE #Пастернак125 125 лет 85 років бібліотека ДРПБК день вишиванки Ukrainian Embroidery видача книг 10 - 11 клас Гудзик роман Акція Бібліотека українського воїна 30-та річниця Чорнобильської катаст булгаков Валер'ян Підмогильний Франко160 Іван Франко письменники Франко ІванФранко 1 червня World Kissing Day 150 РОКІВ англійський письменник фотовиставка Будинок мистецтв onuka радіодиктант новини аудіокнига аудіокниги бойове мистецтво

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 548

Головна » 2015 » Жовтень » 1 » Єсенін Сергій Олександрович –120 років від дня народження ( 1895 – 1925)
07:55
Єсенін Сергій Олександрович –120 років від дня народження ( 1895 – 1925)

Російську поезію XX століття неможливо уявити без віршів Сергія Єсеніна. До вершин поезії поет піднявся з глибин народного життя. З юності в його серце запала Росія, її сумні та розлогі пісні, бунтарський разінський дух та кандальний сибірський брязкіт, церковний благовіст і сільська тиша, веселий дівочий сміх та горе матерів, що втратили своїх синів на війні. І пізніше все це знайшло своє відображення у віршах Єсеніна.

Сергій Олександрович Єсенін — російський поет, співець російської природи, людина бурхливої і сумної долі, автор задушевних і музичних віршів, багато з яких і тепер звучать як романси — "Отговорила роща золотая", "Не жалею, не зову, не плачу", "Письмо к женщине".

Сергій Олександрович Єсенін (рос. Сергей Александрович Есенин; народився 21 вересня (3 жовтня) 1895, Костянтинове, Рязанської області — помер 28 грудня 1925, Ленінград) — російський поет.

Життєпис

Народився у селі Костянтинові Рязанської області 3 жовтня 1895 року у селянській родині. Дитинство Сергія пройшло в діда та баби (по матері). Дідусь з бабусею дуже любили свого онука. Дід майбутнього поета, знавець церковних книг, мріяв бачити Сергія освіченою людиною. Бабуся поета змогла розкрити онукові красу народної поезії, знайомство з якою спонукало його до написання перших віршів.

1904 року хлопчика віддали в земську школу, де він навчався п'ять років замість чотирьох, тому що його залишали на один рік через погану поведінку. Виховання було переважно релігійним, що у значній мірі відбилося на ранній творчості поета. «Вірші — з 8 років. Навчався багато, але нічого не закінчив» — писав пізніше про себе. В школі написав чимало віршів, які надсилав у московські та петроградські журнали.

Сергій Єсенін дитячі й юнацькі роки провів серед рідної рязанської природи. Вірші почав писати рано під сприятливим впливом своєї бабусі, що зуміла передати онукові всю красу народної усної і пісенної мови. Поетичну палітру він освоював у живому спілкуванні з природою і "народом-язикотворцем", для якого барвиста образність була не прийомом, а самою сутністю мислення; світ бачився йому як "омут розовых туманов", "осеннее золото лип", "дярный мак заката". Тема зворушливо-прекрасної російської природи назавжди ввійшла в поезію С. Єсеніна.

Про джерела своєї творчості поет написав у "Автобиографии": незгладиме враження залишили "слепцы, странствующие по селам", які співали "духовные стихи о прекрасном рае, о Лазаре, о Миколе и о женихе, светлом госте из града неведомого". Патріархально-релігійні мотиви, відлуння переказів глибокої старовини дивним передзвоном відгукнулися в поезії С. Єсеніна (зб. "Радуница", 1916).

Потім і сам приїхав до Москви (1912), де став членом Суриковського музично-літературного гуртка, що об’єднував письменників-початківців з робітників і селян. У стінах народного університету Шанявського він одержував основи гуманітарної освіти, слухав лекції про західноєвропейську літературу, про російських письменників, на університетських поетичних вечорах читав свої вірші, за оцінкою О. Блока, "свіжі, чисті, голосні":

Гой ты, Русь, моя родная,

Хаты — в ризах образа...

Не видать конца и края –

Только синь сосет глаза.

                       ("Гой ты, Русь, моя родная", 1914).

Хоча Москва була охоплена революційним рухом, молодий поет не захоплювався робітничим життям і не поклав його в основу своєї творчості. Він тягнувся до зображання патріархального минулого Русі, зокрема села.

Переїхавши до Петербурга (1915), С. Єсенін знайомиться з багатьма поетами "срібної доби" (О. Блоком, Г. Івановим, З. Гіппіус, Д. Мережковським та ін.). Першим поетом, з яким зустрівся молодий Єсенін в Петербурзі 1915 року, був Блок. "Стихи свежие, чистые, голосистые, многословные", - такий відгук дав О. Блок на вірші Єсеніна після їх першої зустрічі. За кілька тижнів перебування в столиці про нього заговорили як про диво. Молодий поет став знаменитим, популярним у літературних салонах, багато працює й активно друкується в столичних журналах. Його величали "народним златоцвітом" за дивну здатність усе "перетворювати в золото поезії". Тоді ж було відзначено, що для поезії Єсеніна "нема нічого дорожчого за почуття Батьківщини".

Сам поет підкреслював: "Обратите внимание, что у меня почти совсем нет любовных мотивов... Моя лирика жива одной большой любовью, любовью к Родине. Чувство Родины — основное в моем творчестве".

Темі Батьківщини присвячені кращі твори поета: "Край ты мой заброшеный", "Край любимый! Сердцу снятся...", "Русь". Рідний край бачиться поету то веселим із жвавою косовицею, з "громкой песней на лугу"; то нарядною і світлою "страной березового ситца"; то лагідною стороною, де "приютились к вербам сиротливо / Избы деревень". Поет із щемливою ніжністю згадує життя російського села з його"хилыми хижинами", "бороздами милыми", "несметными думами" народу.

Край любимый! Сердцу снятся

Скирды солнца в водах лонных.

Я хотел бы затеряться

В зеленях твоих стозвонных.

                        (" Край любимый! Сердцу снятся", 1914).

 Особливості поетики С. Єсеніна виявляються в генетичному спорідненні його лірики з російським фольклором: там, у глибинах народної свідомості, він знаходив джерело живого поетичного образу. В основі його поетики – жива метафора, що наділяє рисами народного характеру світ навколишньої природи: "плачут глухари", "дремлет ряд плакучих ив", "месяц рогом облако бодает", "проплясал, проплакал дождь весенний". І, навпаки, у кожнім прояві народного життя присутня природа, стихія буття. Уся система образів заснована на почутті єдності людини і природи. Поетичний словник Єсеніна збагачений споконвічними народними словами й зворотами, авторськими неологізмами.

Ліричний герой Єсеніна — молодий поет, "вечно странструющий странник", в душі якого уживаються дві Росії — "земна" і "небесна", що крокує в майбутнє і загубилася в патріархальному минулому. Трагічна роздвоєність його душі відлунює щемливими нотками у віршах, сумно-пісенною інтонацією його любовних звірнень своєму краю. Мотив залишеної рідної домівки – провідний у ліриці Єсеніна:

 Да! Тепер решено. Без возврата

Я покинул родные поля.

Уж не будут листвою крылатой

Надо мною звенеть тополя.

                       ("Да! Тепер решено. Без возврата", 1922).

Характерними рисами ліричного героя є  його наближеність до автора (вірші — лірична автобіографія); природність і сповідальна відкритість душевного світу ("вірші — лист від Єсеніна" (Ю. Тинянов); відчуття кровного зв'язку з усім живим на землі ("понятен мне земли глагол"); вдячне прийняття світу з його споконвічним законом коловерті життя і смерті ("Я пришел на эту землю, / Чтоб скорей ее покинуть"); відкритість Всесвіту ("Все встречаю, все приемлю"); туга про незнайдені в житті заповітні ідеали.

Популярність Єсеніна зростала, особливо після появи його першої збірки поезії «Голуб» у 1916 році.

Жовтневу революцію поет зустрів з піднесенням. У статті «Про себе» він писав: «У рою революції був цілком на боці Жовтня, але приймав усе по-своєму, з селянським ухилом».

Революційні зміни підсилили роздвоєність лірики С. Єсеніна, поглибили трагічний підтекст його любові до батьківщини. Він вітає нову "стальную Русь" ("Отдам всю душу Октябрю и маю") і одночасно тужить про "Русь уходящую" ("Остался в прошлом я одной ногою"). Сприйнявши революцію з "селянським нахилом", Єсенін бачив майбутнє села мужицьким "раєм", "где нет податей за пашни, где избы новые, кипарисовым тесом крытые", — так пояснює він свої ідеали в статті "Ключи Марии" (1918).

Я люблю родину.

Я очень люблю родину!

Хоть есть в ней грусти ивовая ржавь.

                     ("Исповедь хулигана", 1920).

У післяреволюційні роки С. Єсенін шукає шляхи відновлення мистецтва, сміливо експериментує в складі групи поетів-імажиністів, куди входили                   О. Марієнгоф і В. Шершеневич. Заперечуючи "тему, зміст мистецтва", вони вважали основою поезії "самоцінний" образ, що було співзвучно поетиці С. Єсеніна. Однак відсутність "почуття батьківщини" у поезії імажиністів незабаром привело Єсеніна до розриву з цією течією авангардизму (ст. "Быт и искусство", 1921).

Значною подією в житті С. Єсеніна стала поїздка до Європи й Америки (з травня 1922 року по серпень 1923 року), де поет гостріше відчув духовну сутність російського народу, випробувань, що випали на його долю. Там, у "царстві міщанства", йому не вистачало "душі" народу, тепла отчого краю.

У своїй автобіографії він писав: «Об'їздив усю Європу і Північну Америку. Задоволений більш за все тим, що повернувся у радянську Росію…». Змінилися його погляди на рідну країну. Адже повернувшись, побачив багато нового. І у своїй творчості став частіше звертатися до тематики соціалістичних перетворень. Твори С. Єсєніна проникали й у журнали Західної України.

Незважаючи на перепади настрою, смуток і розчарування, Єсенін в останні роки життя багато пише, їздить країною — відвідує Грузію, Азербайджан (1924–1925). Його лірика стає трагічнішою і складнішою, назви говорять про пророче передбачення поетом тернистого і тяжкого шляху нової Русі в "маленьких поемах": "Возвращение на Родину", "Русь советская", "Русь бесприютная", "Письмо к женщине". Душа його розривається від надій, що не збулися, від розчарування й відчаю. Але навіть крізь трагічну розв'язку його особистої долі звучить безсмертний голос поета, що прославляє свою батьківщину:

 Я буду воспевать

Всем существом в поэте

Шестую часть земли

С названьем кратким "Русь"

                     ("Русь советская", 1924).

Думав улітку поїхати в Італію, до Максима Горького. Але цей задум залишився нездійсненним. С. Єсенін прожив всього 30 років. Були в його житті і протиріччя, і помилки. В останні роки він хотів змінити життя на краще, порвати з богемою, повністю віддатися творчості. Та не судилося. В ніч з 27 на 28 грудня 1925 року в ленінградському готелі "Англітер" обірвалося життя С. Єсеніна. Та його вірші, за словами поета М. Тихонова, не можуть постаріти, бо в них тече "вічно молода кров вічно живої поезії".

Єсенін та Україна

Одна зі сторінок у творчості С. Єсеніна пов'язана з його цікавістю до української літератури, а саме творів Тараса Шевченка. 1922 року поет відвідав Харків, згодом шевченківські місця і навіть переклав на російську мову кілька шевченкових віршів. Нижче наведено його вільний переклад російською мовою уривка з поеми «Княжна»:

Село! В душе моей покой,
Село в Украйне дорогой.
И полный сказок й чудес.
Кругом села зеленый лес
Цветут сады, белеют хаты,
А на горе стоят палаты.
И перед крашеным окном
В зеленых листьях тополя,
А там все лес и все поля,
И степь, и горы за Днепром,
И в небе темно-голубом
Сам Бог витает над селом.

Поетичний стиль

Віра в світло, в красу життя, в людину, гуманістичний пафос — головне в творчості Єсеніна. В «Анні Снєгіній» — найбільшому творі останніх років свого життя, поет написав:

                                    Я думаю:

                                    Яка чарівна

                                    Земля

                                    І на землі людина.

Однак, в житті Єсеніна були періоди тяжких потрясінь, глибоких душевних криз, коли життєві перепитії здавались йому безвихідними. Тоді він писав про «чорную жуть», яка бродить по пагорбам і охоплює своєю тінню все життя, про «каменные руки», що здавлюють шию села, про голос, який перетворюється в передсмертний хрип. Але навіть в найпохмуріших віршах мрія про щастя не залишає поета. Це і створює гостроту трагічних контрастів. Єсенін ніколи не поетизує жах та бруд, ніколи не милується поганим, але завжди його болісно переживає. «Краса тліні», «смертельне манить» — подібні модерністські штампи були досить чужими світосприйняттю Єсеніна. Ранні вірші Сергія Єсеніна багаті на звуки, запахи, фарби. Дзвенить дівочий сміх, «зі дзвонами» плачуть глухарі, лунає «дрімуча пісня» рибаків, грає тальянка. Спас пахне яблуками та медом, ялинки ллють запах ладану. Навкруги — м'яка зелень полів, яскраво-червоне світло зорі, кадить черемховий дим. У його героїнь блакитні або прикрашені шиттям хустини, а герой — в білій свиті і яскраво-червоному поясі. Палають зорі, гаї вкриває синій морок, морок може бути і червоним, на воді — жовті відблиски місяця. Блакитне, синє, червоне, зелене, золотисте — іскриться та переливається у віршах поета. Милуючись особливостями селянського життя, картинами природи, Єсенін намагається не просто донести до читача свою радість від їхнього споглядання, а й передати, заразити його відчуттям краси життя. Світлий і радісний колорит здається пануючим в поезії Єсеніна. Однак, і в найвеселіших віршах приховується біль. А це, в свою чергу, загострює сприйняття краси життя, найвищої цінності людського щастя. Єсенін часто зображує картини розлук, похоронів, панахид. Часто його героям доля не дає бути разом. Варіації подібних мотивів різноманітні. Але у всіх цих віршах навіть смерть зображується не як реальна загибель, а як поетична метафора бажань, що не здійснились, жалю про можливе, але втрачене чи недоступне щастя. Єсенін шукає те, що дасть йому можливість «і в щастя ближнього повірити». Цим він оцінює життя. І цим самим наповнює вірші високим гуманістичним сенсом. Ще одна важлива риса поезії Єсеніна — повне злиття з народним життям. Рідна земля дала йому найбільше — народний погляд на життя, наділила народною мудрістю, тими уявленнями про добро і зло, правду та кривду, щастя та нещастя, які вироблялись народом впродовж віків. Йому не потрібно було шукати ключ до душі народу — він сам був одним з її носіїв.

 

 

 

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету

Переглядів: 383 | Додав: fedor | Рейтинг: 0.0/0
Пошук на сайті

Пошук схем
РадиоЛоцман - поисковая машина схем в www

Facebook

Свято дня
Календар України

Погода

Архів записів

Друзі сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2016 Створити безкоштовний сайт на uCoz