Федір Достоєвський — видатний російський мислитель-гуманіст, творчість якого пройнята почуттям любові до людини і невимовного болю за неї.

     У художньому розвитку людства важко на звати іншого письменника, якого б стільки читали; і немає в історії світової літератури іншого митця, творчість якого була б такою суперечливою, а біографія такою драматичною; не знала література й подібної спадщини, навколо якої відбувалися б такі гарячі дискусії, ідеологічні битви, які почалися ще за життя автора і тривають до сьогодні.

     За природою свого індивідуального таланту Достоєвський увійшов в історію літератури як художник трагедійний, безмежно чутливий до найтонших людських переживань. Своїми творами він ніби говорив сучасникам і майбутнім поколінням: у цьому жорсткому світі все так ганебно і страшно влаштовано, що людина змушена безмежно страждати. І до нього ніхто в світовій літературі не міг з такою силою зобразити цю безмірність людського страждання.

     Жив він у надзвичайно складний і жорстокий час, сповнений винятково драматичних подій. І сам був постаттю дуже складною і суперечливою. В листі до Фонвізіної (лютий, 1854) він писав: «Я скажу вам про себе, що я — дитя століття, дитя зневіри і сумніву до цього часу і навіть (я знаю це) до могили. Яких жахливих мук коштувала і коштує мені тепер ця жадоба вірити, яка тим сильніша в моїй душі, чим більше в мені доказів протилежних».

     Народився Федір Михайлович Достоєвський 11 листопада 1821 року в Москві. Його батько працював лікарем у Марийський лікарні для бідних, на території якої пройшли дитячі роки хлопчика. З дитинства він пізнав, а згодом і розділив життя і думи «бідних людей», що стане однією з провідних тем у творчості письменника. З надією вивести сина «в люди» батько проти його волі везе до Петербурга і влаштовує слухачем Головного інженерного училища. Згодом письменник скаже, що то «була помилка». Його вабила література.

     Свій творчий шлях він почав повістю «Бідні люди» (1846), що була схвально сприйнята М. Некрасовим і В. Бєлінським, яким сподобалось зображення в ній соціальної трагедії «маленької людини».

     Повість здобула авторові популярність. Успіх був надзвичайним, його запрошують у петербурзькі літературні салони. Відбулось знайомство з І. Тургенєвим та багатьма видатними на той час митцями і критиками. Але наступні його твори: «Двійник» (1846), «Хазяйка» (1847), «Білі ночі» (1848), «Неточка Незванова» (1849) — не були прийняті критикою.

     Розрив з В. Бєлінським зовсім не означав переходу Ф. Достоєвського на реакційні позиції. Намагаючись осмислити ідеї соціалістичного та комуністичного суспільства в Росії письменник зблизився з гуртком Петрашевського, На засіданні гуртка петрашевців Достоєвський читав відкритий лист В. Бєлінського до М. Гоголя, який було офіційно заборонено.

     Після арешту петрашевського гуртка 23 квітня 1849 року Достоєвському було висунуто звинувачення у розповсюдженні забороненого листа і винесено вирок до страти, але за кілька хвилин до страти її відмінили за високим розпорядженням. Ці десять страшних хвилин очікування смерті увійшли в творчість письменника як символ людських страждань.

     На письменника очікували нові випробування. В Різдвяну ніч його сильно побили та етапом відправили до Сибіру. Чотири роки каторги в Омську, далі — солдатчина в Семипалатинську.

     Наприкінці 1859 р. Федір Достоєвський повертається, до Петербурга, де виступає на літературних вечорах. Перебування на засланні призвело до докорінних змін у світогляді Ф. Достоєвського. Упродовж 1859-1865 років сформувалася нова система ідей на підставі осмислення уроків каторги та революційної ситуації в Росії. Цей період літературної творчості письменника називають «другим дебютом», до якого належать такі твори: «Записки з Мертвого дому» (1861-1862); «Зимові нотатки про літні враження» (1863); «Записки з підпілля» (1864).

     Можна сказати, що Достоєвський із 40-х років повернувся з Сибіру відразу в роки 60-ті. В Росії за цей час відбулися великі соціальні й політичні зміни. Ширився революційно-демократичний рух, очолюваний Чернишевським, Добролюбовим, Некрасовим. На ці роки припадає повернення з заслання Шевченка, який разом з російськими друзями виступає проти царського деспотизму, кріпосництва.

     Достоєвський відразу ж розпочав активну літературну та громадську діяльність. Разом з братом Михайлом він організував і видавав журнали «Время» (1861-1863) та «Епоха» (1864-1865), у яких друкувалися твори не лише Достоєвського, а й інших відомих письменників того часу. У журналі «Время» письменник виступає проти революційно-демократичного руху, пропагує ідею християнства, «покори» російського народу (ідеї революції йому чужі). Згодом свої ідеї письменник відстоює і в журналі «Епоха».

     У1862-1863pp. письменник, здійснюючи закордонні мандрівки,
цікавиться європейським життям, людьми, їх побутом та звичаями. Виходять у світ «Зимові нотатки про літні враження» (1863), «Записки з підпілля» (1864), які набагато випередили проблематику та образну систему наступних романів.

     До 1865 року у Ф. Достоєвського сформувалася нова система ідей, яка знайшла своє літературне втілення у романах, які ще називають «великим п'ятикнижжям»:

                                                «Злочин і кара» (1866), «Ідіот» (1868), «Біси» (1870-1872),

                                                «Підліток»(1874-1876), «Брати Карамазови» (1878-1880).

     Творчість — це життя Достоєвського. Він реалізує свій давній задум — роман «Злочин і кара», який із січня 1866 р. починає друкуватися в «Руском вестнике» і здобуває авторові світову славу. Борги та кредитори змусили письменника поїхати до Європи, де були написані визначні романи «Ідіот» і «Біси». Але поза батьківщиною Достоєвський не міг довго жити й працювати, і він повертається до Росії.

     З 1873 р. починає працювати над «Щоденником письменника». Спочатку твір друкують у журналі «Гражданин», а з 1876 р. він виходить самостійним виданням. Його художня форма унікальна. Поряд із публіцистичним, літературно-критичним матеріалом тут містяться «сюжети» з життя сучасної дійсності, а також художні твори, «щоденникова проза»: «Бобок», «Сон смішної людини», «Хлопчик з Христа на ялинці» та ін.      У 1875 р. виходить роман «Підліток», в якому відображені головні філософські, соціальні духовні пошуки письменника.

     До автора славетних романів прийшло загальне визнання: він був відомий у Росії й на Заході. Але здоров'я письменника погіршувалось, давалися взнаки каторга та тяжкі роки боротьби за життя і творчість. У 1879-1880 pp. Достоєвський працював над романом «Брати Карамазови», останнім твором, який залишився незавершеним. 9 лютого 1881 р. Достоєвський помер.