Подолавши степи, кураїни
                  І тримаючи міцно перо,
                 Йде останній козак України
                Пілігрим Яворницький Дмитро.
                                                 Стефанія Гаряча

            (1855 – 1940)

Яворницький Дмитро Іванович – історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник.

Дмитро Іванович Яворницький... Це ім'я овіяне легендами. З ним пов'язані малоймовірні, на перший погляд, пригоди при розшуках залишків козацької старовини. Кропіткий збирач народних переказів і спогадів, він сам став героєм багатьох з них. Його зналиі  щиро поважали чимало людей. Дружбою з ним пишались. Яскраві публічні виступи на історичну тематику, цікаві, часом інтригуючі, публіцистичні та наукові твори – все це приваблювало до нього. Чуйність, відвертість і доброзичливість були характерними рисами українського дослідника.

Протягом довгого життя у Дмитра Івановича було немало і недругів, заздрісників, переслідувачів-урядовців. Деякі з них потім досить вдало використали популярність і славу вченого в своїх корисливих інтересах. Але, незважаючи на перешкоди, вже в кінці ХІХ ст. зійшла його зірка, коли вчений набув широкої відомості в Україні – на любій серцю батьківщині, де за палку пристрасть до історії Запорозької Січі люди нарекли Дмитра Івановича «запорозьким батьком».

Характеризуючи багатогранну діяльність Д.І. Яворницького, видатний український поет М.Т. Рильський влучно відзначив: «Це був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк, що пробував свої сили й у віршуванні. Але в центрі його уваги була історія Запорожжя, в яке він був по-юнацькому закоханий». На думку             М. Рильського, «запорозький характерник» (так по-доброму він називав Яворницького) – це «одна з найсвоєрідніших постатей і один із найцільніших характерів».

Дмитро Іванович Яворницький народився 6 листопада 1855 р. в с. Сонцівка (нині с. Борисівка) на Харківщині в родині дяка. Походив з козацького роду. Любов до історії зародилася у майбутнього вченого в ранньому дитинстві під впливом батька, який часто читав сину літературні твори на історичну тематику, зокрема, М.В. Гоголя, поезії Т.Г. Шевченка. З переказів, легенд, українських народних пісень і дум, почутих від бабусі, Дмитрик довідувався про побут, звичаї й ратні подвиги запорозьких козаків та їхніх ватажків. Ці перші враження виявились незабутніми.

Згодом Д. Яворницький навчався в повітовому училищі та Харківській духовній семінарії. У 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Будучи студентом, молодий дослідник почав збирати і вивчати спеціальну літературу, опрацьовувати джерела з історії запорозьких козаків. У 1881 р. він з успіхом закінчив університет і одержав можливість залишитись у ньому для підготовки до викладацької роботи. Але  жагуче бажання                          Д. Яворницького досліджувати запорозьку давнину не обминули складні наслідки. Перші ж публікації Дмитра Івановича викликали різке невдоволення консервативно налаштованих істориків і безпосереднього керівництва. У зв'язку з цим його було проголошено «сепаратистом» і позбавлено права викладати в університеті. В ті часи, загалом, переслідували прогресивних учених і письменників, забороняли українську мову.

У 1885 р. Дмитро Іванович був змушений залишити Харків і переїхати до Петербурга, щоб читати там у гімназії лекції з історії. Фізичні й розумові перевантаження, нестатки, сімейні ускладнення призвели до того, що в 28 років він майже посивів…

У Петербурзі царські органи влади продовжували переслідувати молодого вченого за роботу з вивчення й пропаганди історії українського народу. Незважаючи на це, Д. Яворницький кожного літа виїжджав на Запорожжя і проводив там археологічні розкопки. У 1892 р. дослідника визнали політично неблагонадійним і вислали до Ташкента без права займатися викладацькою діяльністю.

Лише в 1897 р., після довгих поневірянь, Д. Яворницькому, нарешті, знову вдалося зайнятися наукою. На цей раз він одержав посаду приват-доцента в Московському університеті на кафедрі історії Росії. Тут Дмитро Іванович читав лекції з історії українського козацтва, розповідав про археологічні експедиції на Запорожжі.

1902 року Дмитро Іванович очолює Катеринославський історико-географічний музей – і на цей посаді вчений беззмінно перебував до 1933 року. Саме тут він створив унікальну колекцію з 75 тисяч одиниць.

1905 року з ініціятиви Дмитра Яворницького ХІІІ Російський археологічний з’їзд відбувся у місті Катеринославі. У зв’язку з цим історик узяв у Москві відрядження на цілий рік, аби копати козацькі кургани на Січеславщині й створити на їх основі цілісну експозицію у музеї імені Поля. До фінансування робіт вчений залучив широке коло місцевих меценатів. Довго довелося умовляти поміщиків, аби дозволили копати на їхній землі. Усього було розкопано 150 могил.

1906 року Яворницький став редактором новоствореної катеринославської газети „Русская правда”, проте швидко порвав з реакційно настроєними видавцями. У Катеринославі Д. Яворницький займається фольклорними, філологічними студіями, белетристикою. 1906 року там побачили світ зібрані ним „Малоросійські народні пісні”, 1907-11 рр. його повісті та новели. Тоді ж він редаґував тижневик „Дніпрові хвилі”.

За декілька років музей так розрісся, що збудованого 1905 року приміщення вже забракло. 1910 року Яворницький порушив клопотання про будівництво другого корпусу. За проектом, „який би відповідав останнім зразкам музейної будівельної техніки і архітектурного стилю”, він власним коштом поїхав до Єгипту й Палестини, обрав за зразок Каїрський музей. Побудувати ж експозицію вчений заплянував за зразком Стокґольмського музею.

1914 року Дмитро Іванович домігся від катеринославського ґубернатора дозволу на святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Урочистості відбулися 25 лютого в Англійському клубі.

Від 1924 року зосередився вже виключно на роботі музею. Він організовує й очолює археологічні обстеження в районі будівництва Дніпрельстану, і саме завдяки цій роботі Яворницького ми маємо врятованими ті крихти безцінних історичних багатств нашого народу, що пішли під воду в наслідок цієї заздалегідь заплянованої царатом і здійсненої більшовиками акції.

До експедиції Яворницький особисто дібрав десять досвідчених археологів. За 1927-29 роки ними було зареєстровано 36 936 речей із розкопок, записано сотню щоденників, зроблено тисячу знімків. 1928 року Яворницький видав розкішно ілюстрований альбом „Дніпрові пороги” з 86 світлинами та історико-географічним нарисом, а 1929 року – збірку документів „До історії степової України”, що охоплює триста першоджерел від початку XVII до середини XIX ст. у тридцяті роки Яворницькому не вдалося опублікувати вже практично нічого, крім невеликих заміток про І. Репіна й Тараса Шевченка. На початку того десятиріччя його було звинувачено в ідеалізації козацтва й буржуазному націоналізмі та звільнено з роботи. Безробітний академік останні роки прожив у скруті. Помер він 8 серпня 1940 року.

Тридцять років Дмитро Яворницький очолював Катеринославський історико-краєзнавчий музей, який став його дітищем. Передав до музею власну колекцію козацьких старожитностей (зброю, одяг, предмети побуту, художні полотна тощо).

Тепер Дніпропетровський обласний історичний музей носить ім'я видатного українського вченого, академіка Д.І. Яворницького.

В будинку, де в 1905-1940 рр. жив вчений, відкрито меморіальну кімнату-музей і встановлено меморіальну дошку, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 5 (біля парку ім. Шевченка). 

Протягом життя Д.І. Яворницький написав близько двохсот праць. Найголовнішими з них є «Історія запорозьких козаків» (1892-1897), «Вольності запорозьких козаків» (1898), «Іван Дмитрович Сірко – славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків» (1894) та інші. Зібравши численний фольклорний, етнографічний і лексикографічний матеріал, він підготував і опублікував розвідки: «Запорожжя в залишках старовини та переказах народу» (1888), «Малоросійські народні пісні, зібрані в 1878-1905 рр.» (1906). Багато працював як лексикограф, тобто вивчав слова і складав словники. Зібрав близько 60 тисяч слів, не зафіксованих раніше.

Дмитро Іванович був відомий також як письменник. У 1907 р. побачив світ написаний ним роман «За чужий гріх», а в 1910 р. – збірка поезій «Вечірні зорі».

У 1929 р. за видатні заслуги в історичній науці Дмитра Івановича Яворницького обрали дійсним членом Академії наук УРСР.

Дмитро Яворницький є яскравим прикладом самовідданого служіння історичній науці, беззастережної відданості рідній минувшині. Це був діяльний історик: патріот, який не на словах, а на ділі зробив усе від нього залежне для відродження історичної пам’яті про Запорізьке козацтво, науковець, який проявив себе практично в усіх напрямках козакознавства. Він залишив величезну наукову спадщину.

До останніх днів вчений дотримувався свого життєвого кредо: «Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого ні нагороди, ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б’ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини...»

 Твори письменника:

Яворницький Д. І. Вольності запорозьких козаків / Д. І. Яворницький ; пер. із рос. Т. Завгородньої ; передм. В. Мороза. – Дніпропетровськ : Січ, 2002. – 359 с.

Яворницький Д. І. До історії степової України : док. вид. / Д. І. Яворницький ; пер. з рос. Г. Ніколенка та ін. – Дніпропетровськ : Січ, 2004. – 443 с.

Яворницький Д. І. За чужий гріх : роман, повість, малюнки з життя / Д. І. Яворницький ; передм. Н. Василенка. – Дніпропетровськ : Січ, 2006. – 600 с. : іл.

Яворницький Д. І. Із української старовини : наук.-худож. кн. / Д. І. Яворницький ; пер. з рос. Ю. Іванченка. – Київ : Веселка, 2001. – 176 с.

Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків : у 3 т. / Д. І. Яворницький ; АН України, Археограф. коміс., Ін-т історії України ; комент. Г. Я. Сергієнка. – Київ : Наукова думка, 1993. – 557 с. : іл.

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету