День слов'янської писемності і культури встановлений в Україні «…на підтримку ініціативи органів державної влади, Національної академії наук України, громадських і релігійних організацій та враховуючи історичне та просвітницьке значення спадщини слов'янських первоучителів у здобутку національної культури…» згідно з Указом Президента України «Про День слов'янської писемності і культури» від 17 вересня 2004 р. № 1096/2004. Відзначається щорічно 24 травня в день вшанування пам'яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія.

Напевно, ніхто з нас не задумувався над тим, яке значення для кожного народу має писемність, а разом з нею і культура. Адже писемність і культура – поняття взаємопов’язані і невід’ємні. Вони є не лише необхідністю для людини, а й показником народності. Сучасна українська абетка взяла початок з слов’янської писемності, творцями якої були святі Кирило і Мефодій.

Слов’янська писемність була створена в IX столітті, близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодній справі освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

Святкування пам'яті святих братів ще в старі часи мало місце у всіх слов'янських народів, але потім, під впливом різних історичних і політичних обставин, було забуте. На початку XІX століття, разом із відродженням слов'янських народностей, відновилася й пам'ять про слов'янських первоучителів. Ще у 1863 році на Русі було прийнято відзначати святих Кирила й Мефодія 11 травня (24 травня за новим стилем). Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову і книжкову справу. У середньовічній Європі слов'янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже.

Мова й писемність є факторами, що утворюють культуру. Якщо у людей відібрати право або можливість говорити рідною мовою, то це буде найважчим ударом по їхній рідній культурі. Якщо в людини відібрати книги рідною мовою, то вона втратить найважливіші скарби своєї культури.

Початок писемності — особлива віха в історії кожного народу, в історії його культури. У глибині тисячоріч і сторіч зазвичай губляться імена творців писемності того або іншого народу або язикової сім'ї. Але слов'янська писемність має зовсім дивне походження. Завдяки цілому ряду історичних свідчень нам відомо про початок слов'янської писемності та про її творців — святих рівноапостольних братів Кирила й Мефодія.

Сучасниками й учнями первоучителів слов'ян було складено їхні житія церковнослов'янською мовою. Ці життєписи пройшли багатовікову перевірку на вірогідність і визнаються найважливішими джерелами з історії слов'янської писемності й культури.

Батьківщиною братів Константина (так звали святого Кирила до прийняття їм чернецтва) і Мефодія була Македонська область Візантії, а саме головне місто області — Фессалоніки, або слов’янською Солунь. Батько майбутніх просвітителів слов'янських народів належав до вищих щаблів візантійського суспільства. Мефодій був старшим, а Константин молодшим із семи його синів. Рік народження кожного із братів точно невідомий. Дослідники відносять рік народження Мефодія до другого десятиліття IX століття.

Константин дуже рано навчився читати й дивував усіх своєю здатністю до вивчення інших мов. Він отримав гарну освіту при імператорському дворі в Константинополі під керівництвом кращих у Візантії наставників.

Житійна література, що зберегла для нас дорогоцінні відомості про життя й наукову діяльність солунських братів, закріпила за Константином ім'я Філософ (тобто «той, хто любить мудрість»). Зайнявши після закінчення курсу наук кафедру філософії в Мангаврській вищій школі Константинополя, де колись навчався сам, Константин Філософ виконував обов'язки патріаршого бібліотекаря. І, продовжуючи своє навчання, все більш піднімався від книжкової мудрості до найвищої Премудрості, готуючись до великої місії — просвітленню слов'янських народів.

Епохальне значення для всього слов'янського світу мало посольство Константина в Моравію в 863 році. Моравський князь Ростислав просив Візантійського імператора Михайла III направити до нього проповідників, що володіють слов'янською мовою: «Земля наша хрещена, але немає в нас учителя, який би наставив і навчив нас, і пояснив святі книги. Адже не знаємо ми ані грецької мови, ані латинської; одні вчать нас так, а інші інакше, від цього не знаємо ми ні написання букв, ні їх значення. І пошліть нам учителів, які б могли розповісти про книжкові слова й про зміст їх».

«Навчати без азбуки й без книг — це все одно, що писати бесіду на воді», — відповідав Константин Філософ імператорові Михайлу, коли той запропонував йому відправитися із просвітницькою місією до моравських християн. Константин Філософ склав слов'янам азбуку й разом із братом переклав перші тексти з Євангелія й Псалтиря. Таким чином, 863 рік в історії слов'янської культури відзначений як рік створення слов'янської азбуки, що ознаменувала початок слов'янської освіти.

Перекладацька робота Константина Філософа почалася з Євангелія від Іоанна. Першими словами, написаними слов'янськими буквами, були початкові слова великоднього євангельського читання: «На початку було Слово» (Ін. 1:1).

Створення слов'янської писемності не було тільки винаходом абетки з усіма знаками, характерними для письмового вираження мовлення, і творенням термінів. Була пророблена також колосальна робота зі створення нового інструментарію слов'янської писемності. Книги, які перекладали із грецької й писали слов'янською мовою Кирилі Мефодій, містили зразки цілої низки літературних жанрів. Наприклад, біблійні тексти включали історичний і біографічний жанри, монологи й діалоги, а також зразки вишуканої поезії. Слов'янські тексти, перекладені первоучителями були богослужбовими, здебільшого призначеними для проголошення на розпів або для хорового виконання й служили тим самим розвитку музичної культури слов'ян.

Перші переклади патристичних текстів слов'янською мовою містили в собі твори філософського характеру. Перші ж церковно-канонічні слов'янські збірники містили переклади пам'яток візантійського законодавства, тобто поклали початок правовій літературі слов'ян.

Можливо, хтось до Кирила й Мефодія й робив спроби створення слов'янської писемності, але на цей рахунок існують тільки гіпотези. А численні історичні джерела свідчать саме про Кирила й Мефодія як про творців слов'янської азбуки, писемності й книжності.

Православна місія Кирила й Мефодія стала також вирішальним фактором для формування єдиного культурного простору слов'янських народів. В XIX столітті відомий російський археограф архімандрит Леонід (Кавелін) у книгосховищі Хілендарського (сербського) монастиря на Афоні знайшов і опублікував рукопис «Слово вчителя нашого Костянтина Філософа». У ньому Константин Філософ звертається до всіх слов'янських народів: «Тем же услышите словени вси… Слышите, словенск народ весь… Се же все мы, братие словени, замышляюще, глаголем светподобающ…».

До кого було звернене слово просвітителів Кирила й Мефодія? До всіх народів слов'янського світу, який в IX столітті в мовному відношенні був не настільки розділеним, як у наступні сторіччя. Від Балтійського моря на півночі до Егейського моря й Адріатики на півдні, від Лаби (Ельби) і Альп на заході й до Волги на сході розселялися слов'янські племена, імена яких доніс наш «початковий літопис»: морави, чехи, хорвати, серби, хорутане, поляне, древляни, мазовшани, поморяни, дреговичі, полочани, бужани, волиняни, новгородці, дуліби, тиверці, радимичі, в’ятичи. Усі вони говорили на «языке словеньском» і всі отримали від своїх першовчителів освіту й рідну літературу.

Костянтин Філософ, прийнявши незадовго до своєї кончини чернецтво з іменем Кирил, помер 869 року. Мефодій пережив свого молодшого брата на             16 років. Перед смертю Кирил заповів братові: «Ми з тобою, як два воли, вели одну борозну. Я знеміг, але ти не думай залишити працю вчителювання й знову віддалитися на гору (у монастир)». Святий Мефодій виконав наказ свого брата й до кінця земного життя трудився над перекладом Біблії, богослужбових книг і церковно-правових збірників. Помер Мефодій 885 року, залишивши після себе багато спадкоємців, що знають і люблять церковнослов'янські книги.

Найбільша заслуга Кирила й Мефодія перед слов'янським світом полягала ще й у тому, що вони всюди намагалися залишати своїх учнів — продовжувачів справи просвітлення слов'янських народів. Їхні учні продовжили православну місію в Моравії й Панонії, а через наступну ланку спадкоємців кирило-мефодіївські книжкові традиції досягли південної Польщі, Словенії, Хорватії й Болгарії.

Кирило-мефодіївська православна місіонерська традиція, на відміну від західно-католицької, характеризувалася тим, що усна проповідь Євангелія, церковна служба й шкільне навчання — усе це відбувалося рідною мовою тих народів, яким послідовники Кирила й Мефодія несли православ'я й православну культуру. Особливо важливе значення мало введення слов'янської мови в богослужіння, тому що в ту пору богослужбова мова була одночасно й мовою літератури.

Значення діяльності Кирила і Мефодія полягало в створенні слов'янської азбуки, розробці першої слов'янської літературно-письмової мови, формуванні основ створення текстів на слов'янській літературно-письмовій мові. Кирило-мефодіївські традиції були найважливішим фундаментом літературно-письмових мов південних слов'ян, а також слов'ян Великоморавської держави. Крім того, вони вплинули на формування літературно-письмової мови й текстів на ній в Давній Русі, а також її нащадках — білоруської, російської й української мов. Так чи інакше, кирило-мефодіївські традиції знайшли відбиття в польській, серболужицькій, полабській мовах. Таким чином, діяльність Кирила й Мефодія має спільнослов'янське значення. У всіх слов’ян, незважаючи на сторіччя, що минули, до цього дня живе пам’ять про великих рівноапостольних просвітителів. Священна пам’ять святих Кирила й Мефодія служить з’єднувальною ланкою для всіх слов’янських народів.

Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур. Тому 24 травня – це день, який об’єднує всі слов’янські народи і дає змогу кожному поринути в історію та виховати в собі часточку патріотизму.

За матеріалами Інтернету

За матеріалами Інтернету