20 лютого Україна відзначила День Героїв Небесної сотні.

;11 лютого 2015 року Президент України підписав Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної сотні» – на підтримку ініціатив громадськості, з метою увічнення великої людської, громадянської й національної відваги, самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року).

;Їх назвали Небесною сотнею – українців, котрі загинули в Києві на майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Загинули за честь, за волю, за право бути українцем, за свою Батьківщину.

Завідувач бібліотеки Кудрявцева Ольга Вікторівна звернулась до  студентів, викладачів, та співробітників коледжу з радіорозповіддю  про події, які сталися з 18 по 20 лютого і змусили здригнутись всіх українців і  світову громадськість. Бо всі вони прагнули змінити на краще наше життя і віддано вірили в те, що  досягнуть своєї мети. Герої віддали заради неї найдорожче – життя.

3 роки тому, велике братство безстрашних людей заплатило найвищу ціну за свободу нашої з вами держави. Під час Революції Гідності понад сотня людей загинули від куль, побиття або відійшли у вічність пізніше від отриманих на Майдані поранень. Їх назвали Героями Небесної сотні.

Пам'ятний День Героїв Небесної Сотні встановлено указом Президента України Петра Порошенка «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». Їхні імена та назву “імені Героїв Небесної сотні” надали вулицям у Києві та на батьківщині героїв. Президентом України було ініційовано й затверджений Верховною Радою України заснування Ордену Героїв Небесної Сотні. Також створено “Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції гідності”.

Тоді, страшною зимою 2014, вони не знали, що беззбройними вступають в один з перших боїв за незалежність. Війна, яка триватиме не один рік, забере на небеса ще не одну сотню героїв.

Тоді країна не відала, який же лютий і підступний ворог нам протистоїть. І що постріли снайперів на Майдані були фактично першими пострілами агресора в душу нашої держави. Тоді ніхто і гадки не мав, що кращим дочкам і синам України ще не раз доведеться приймати нерівний бій.

На Майдан вони прийшли кожен своїм шляхом з з усієї України, з усіх кінців нашої соборної держави. Вони були різні за віком, освітою, життєвим досвідом. Але всі разом вони репрезентували ціле українське суспільство, в його єдності і різноманітності.

Що спонукало їх вийти? Для кожного з тих, хто тоді вийшов на Майдан, це насамперед була боротьба з несправедливістю. Коли нарешті з’являється шанс на якесь краще майбутнє — перед тобою відкриваються перспективи, європейський вектор розвитку, і раптом в один момент тобі кажуть: «Ні. Не так. Розвертаємося на 90 градусів і рухаємось в інший бік». Тож головним рушійним мотивом,   було насамперед оце відчуття несправедливості.

Ми прийшли сюди перемогти або померти», — заприсяглися вони на барикаді. За  перемогу ними заплачено велику ціну — щонайменше сто життів.  Саме вони зуміли рішуче стати до боротьби із злом у 2014 році, заплативши за перемогу надвисоку ціну — власне життя. То чи може бути забутою кров героїв, пролита на вулицях Києва? Можлива лише одна відповідь — ні!

Згадаймо ж  тих, хто були майже ровесниками і нашими земляками. Хто, не зважаючи на молоді роки, пішов у бій із несправедливістю — і все заради України.

Вони загинули за честь, за волю, за право бути народом, за право бути господарями у власному домі, визначати свою долю і нести за неї відповідальність. 

Небесна сотня білих журавлів,

Душа, яких летить під небесами,

Ніхто із Вас вмирати не хотів,

Хай вічна пам'ять лишиться за вами...

Горить свіча і пам'яті сльоза,

Додолу з неї краплями стікає,

Земля ридає, плачуть небеса,

Героїв Україна пам'ятає...

  І сьогодні наш обов’язок – не тільки не забути про світлий подвиг тих, хто дивиться на нас з небес, а й продовжити їх справу: зробити нашу державу вільної та заможною.

Студенти, викладачі та працівники коледжу вшанували пам’ять

полеглих Героїв Небесної Сотні,

всіх захисників України хвилиною мовчання.

22 лютого виповнюється 3 роки з дня загибелі Сергія Нігояна, громадянина України вірменського походження, учасника Революції Гідності, одного з охоронців Євромайдану, Героя України, Героя Небесної Сотні.

Український композитор Валентин Сильвестров присвятив Сергієві Нігояну свій диптих «…І вам слава, сині гори» та «Со святими упокой…».

Музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук прокоментував смерть Нігояна так:

Колишній посол України у Вірменії, перекладач Олександр Іванович Божко висловився про Сергія Нігояна:

• фільмографія (0на каналі ):
  • Сергей Нигоян / Sergey Nigoyan
    Сергій Нігоян- Твій біль беру на себе. Sergiy Nigoyan- Ցավտ տանեմ
  • Небесная сотня! “Первая смерть” Вавилон 13
  • 76 – Сергій Нігоян. Наш Шевченко.

Телеканал «1+1» створив документальний фільм «Жіночі обличчя революції», однією із сюжетних ліній якого є розповідь студентки Діани Гебре — «дівчини, яка закохалася в простого хлопця, а втратила героя».

У Києві на стіні будинку по вул. Михайлівській, 24-26, поруч зі сквером Небесної сотні, художник з Лісабона Алешандре Фарту створив велике графіті з портретом Сергія Нігояна.