Вівторок, 21.11.2017, 11:57
Бiблiотека  коледжу радіоелектроніки
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Рекомендуємо

Форма входа

Хмарка тегів
Інтернет ВИшивка ВНЗ Болонський процес ВУЗы Украины Bologna Process Українська література Письменник education europe выставка день библиотекаря інформаційні технології акції виставка Еллан-Блакитний історія Іноземна мова онлайн образование онлайн освіта англійська мова english английский язык освітні сервіси google физика facebook Тарас Шевченко 200 років Ліна Костенко Освіта Європа 2014 ДРПБК 2014/2015 навчальний рік підручники Графік 2014-2015 скачати ЛІТЕРАТУРА Ювілей 120 років 3ds max AutoCAD Autodesk Fusion 360 Ultimate Inventor Professional Maya Revit автоматичне оформлення списку літер #Грибоедов220 журнал Chip Computer Bild Computerworld Linux Format Upgrade Windows IT Pro/RE #Пастернак125 125 лет бібліотека ДРПБК 85 років викладачам день вишиванки Ukrainian Embroidery 10 - 11 клас Гудзик роман Акція 30-та річниця Чорнобильської катаст Франко160 Іван Франко письменники Франко ІванФранко 1 червня World Kissing Day 150 РОКІВ англійський письменник фотовиставка onuka радіодиктант українська мова новини аудіокнига аудіокниги академічна доброчесність антиплагіат академічна чесність плагіат конкурс літературний календар Історія України рік Японії Фудошинкан Англійська Історик бібліограф бібліотека 55 років ДРПБК

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 557

Головна » 2012 » Лютий » 6 » Чарльз Діккенс - 200-років від дня народження
15:27
Чарльз Діккенс - 200-років від дня народження
 
     Чарлз Діккенс — письменник вікторіанської епохи, який не тільки відобразив її у своїх творах і порушив проблеми, котрі хви­лювали англійське суспільство, а й намагався їх розв'язувати. Його активна літературна й громадська діяльність сприяла вели­ким змінам — ліквідації боргових тюрем, реформ у галузі освіти і судочинства, збільшенню кількості доброчинних організацій і відродженню меценацтва. Його любов до бідних і скривджених була справжньою, а не фальшивою, для нього вони були такими ж повноправними членами суспільства, як і заможні, їм він дару­вав усю силу свого таланту, усю свою любов, відкривши їм поезію їхнього буденного життя, і став символом Англії прозаїчної.
     Народився Чарлз Діккенс 7 лютого 1812 року в сім'ї дрібного чиновника морського казначейства Джона Діккенса. Спочатку батьки Чарлза жили порівняно благополучно, проте через деякий час почали з'являтися проблеми. Причиною негараздів було те, що батько письменника занадто легковажно ставився до сімейно­го добробуту, дуже захоплювався театром і вином, часто позичав гроші, не маючи змоги найближчим часом їх повернути. Крім того, він нехтував вихованням сина, який це назавжди запам'я­тав. Бракувало Чарлзові також материнської ласки та уваги. Мати просто не мала для нього часу, бо намагалася дати раду усім своїм дітям (а їх було восьмеро).
     Отже, книжки й саме життя були найголовнішими його ви­хователями, початкову освіту Чарлз здобув у Чатемській школі, де тоді вчителював випускник Оксфорда Вільям Джілс; він і при­щепив хлопчикові любов до англійської літератури й до читання взагалі.
     Ідилія юних літ тривала недовго: батько геть заплутався у боргах, і сім'я подалася до Лондона. Ситуація погіршувалася. Коли батько Чарлза потрапив-таки у боргову тюрму Маршалсі, сім'я перебралася до нього (за англійськими законами це дозволялося). Щоб якось зарадити лихові, Чарлза влаштовують на фабрику. Шість місяців, проведених у брудному старому при­міщенні, були для вразливого хлопчика чи не найстрашнішими: одноманітна праця тривала з ранку до вечора. Це була й мораль­на травма для Чарлза, котрий прагнув учитися.     
     У цей час у хлопця з'явилося ще одне захоплення — Лондон. Діккенс міг годинами блукати вулицями. Саме тут, у лондонських нетрях він, навіть цього не підозрюючи, дістав своє-справжнє ви­ховання. Так маленький Чарлз створив у своїй уяві майбутній діккенсівський Лондон. Він проклав шляхи своїм героям: у якому завулку цього міста вони б не ховалися, він побував там раніше.     
     Материного спадку, що дістався Джону та Вільяму Діккенсам, вистачило на те, аби розплатитися з кредиторами й забезпечити сім'ї більш-менш пристойне життя. Чарлз із неабиякою радістю залишив фабрику й продовжив навчання у приватній школі, після закінчення якої почав працювати молодшим клерком у адвоката Блекмора. Але, маючи жвавий характер, він відвідує спектаклі і, мріючи про театральне майбутнє, бере уроки сценічної майстер­ності. Крім того, Чарлза приваблювала робота репортера. Тому він наполегливо вчиться стенографії ночами, а вдень вивчає закони.
     З 1832 року Чарлз працював у місцевій газетці, потім був співробітником часопису «Дзеркало парламенту», що належав його родичеві. Діккенс дуже швидко зумів виділитися з-поміж ін­ших працівників редакції: його репортажі були цікаві та набагато точніші, ніж звіти колег, хоч усім журналістам заборонялося ро­бити записи. Розгадка проста й оригінальна: Чарлз одягав довгі та тверді манжети, а потім списував їх дрібним письмом.
     До професійних клопотів додалися й особисті — сім'я потре­бувала грошей, а батько знову заліз у борги. Це й вирішило по­дальші кроки — Діккенс узявся за перо. Особливих зусиль нова робота не потребувала: стільки було передумано, пережито, по­бачено, що варто лише взятися за папір, а далі — то справа ре­портерського досвіду й часу.
     Наприкінці 1833 року в журналі «Манслі Мегезін» з'явилося оповідання «Обід на Поплар Вок», правда, без імені автора. Чи­тачі почали з нетерпінням чекати оповідань автора, який вирішив приховати своє ім'я під псевдонімом «Боз» (жартівливе пріз­висько молодшого брата Чарлза Діккенса, яке згодом стало відо­ме сотням тисяч читачів). Так письменника продовжували нази­вати, коли він став знаменитим. Нариси, автором яких був Боз, побачили світу різних часописах, часом і всупереч бажанням Дік­кенса, про що свідчать листи до друзів. До жанру нарису пись­менник звернувся не випадково: ще в дитинстві, заради розваги, він полюбляв занотовувати дещо про людей, з якими звела його доля, про цікаві місця, де бував. З роками таких записів ставало дедалі більше — це був безцінний матеріал, що чекав свого часу.
     Переконавшись, що нариси мають успіх у читачів, Діккенс наважився видати їх окремою книжкою. Так, у 1836 р. з'явилися на прилавках «Нариси Боза» у двох томах. Критики здебільшого недооцінюють першу книжку Діккенса, пишуть про неї зверхньо і поблажливо: дехто вважав, що авторові притаманне багато­слів'я, зумовлене невпевненістю і тривогою, а також бажанням сподобатись читачеві.
     Так, у нарисах можна відшукати багато незакінченого й недо­сконалого, проте це пояснюється відсутністю літературного до­свіду, але аж ніяк не таланту. А учнівство — це період, через який проходить ледь не кожен письменник, проте для одного він ко­роткий, а інший до кінця життя залишається учнем.
     Зі сторінок циклу «Картинки з натури» перед читачем постає бурхливе життя столиці, яке змальовано яскраво й колоритно.
     Діккенс є справжнім майстром міського пейзажу. Лондон для нього не тільки населений пункт, а й частина його життя. Описи Діккенса — це, по суті, імпресіоністичні замальовки, де велику роль відіграють зорові, слухові й навіть смакові враження («Вулиці. Ве­чір»). Діккенс звертає увагу на найболючіші проблеми сучасності: жалюгідне існування низів призводить до деградації особистості, яка починає шукати розради у вині (нарис «Будинки для життя»).
     Тему самотності людини в буржуазному світі порушено в на­рисі «Думки про людей». У нарисі «Різдвяний обід» Діккенс впер­ше звернувся до теми Різдвяного свята як символу сімейної злаго­ди й затишку. Симпатії автора належать простому людові, який йому близький і зрозумілий, тоді як представник «середнього кла­су» — буржуа — стає мішенню для сатиричних стріл. Снобізм і пихатість, скупість і обмеженість — ось основні риси розбагатілих людців, які були б смішними, коли б не становили загрозу нор­мальній рівновазі суспільства. Перед читачем проходить галерея максимально конкретизованих та індивідуалізованих персонажів (нариси «Гораціо Спаркінс», «Екскурсія на пароплаві» та інші).
     Значення творів, що увійшли до циклу «Оповідання», не слід недооцінювати, майбутній досвід Ч. Діккенс використав у подаль­ших творах.
     «Посмертні записки Піквікського клубу» — твір, що зробив відомим Діккенса, але сучасному читачеві він видається незрозу­мілим. Справа у добі письменника, літературній ситуації.
     Тогочасне життя породило літературу, можливо, у багатьох випадках примітивну, але не позбавлену того, за що згодом ан­глійці так шануватимуть Діккенса і, здорового оптимізму, щирості й веселості. Після виходу в світ «Нарисів Боза» до Чарлза Діккенса завітав один із компаньйонів фірми Чепмен і запропо­нував участь у виданні, яке б частково нагадувало сучасні комік­си. Це мала бути весела розповідь про спортивний клуб.
      Величезний успіх записок змусив автора повірити у власні сили й він, не закінчивши цього твору, підписав договір на новий роман «Пригоди Олівера Твіста».
     Роман «Записки клубу» був закінчений у 1837р. Ім'я автора було відоме кожному англійцеві. Цей роман засвідчив зростання майстерності письменника, який зі своїми героями пройшов склад­ний шлях: від умовного героя анекдоту до дивовижної людини, від письменника-гумориста до сміливого борця зі злом. Це не лише найоптимістичніший і найбезхмарніший твір Діккенса, він виявився прообразом усіх діккенсівських романів, їх сюжетної структури.
     6 січня 1842 р. Діккенс разом із дружиною відплив до США. Намір побувати за океаном з'явився у письменника давно. Спо­чатку це було прагнення поїхати до Америки, аби самому пере­конатися в перевагах американської демократії, про яку амери­канці галасували на весь світ. Також він хотів остаточно розв'язати питання авторського права, бо через його відсутність страждали англійські письменники й передусім він сам.
     Американські враження були матеріалом для роману Ч. Діккенса — «Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта» (1844). Одночасно він працював над повістю «Різдвяна пісня в прозі», що започат­кувала відомий цикл Різдвяних повістей та оповідань.
     Після розриву з видавництвом у 1844 р. він подорожує Італі­єю, Францією, Швейцарією. Враження від мандрівки відтворені у циклі «Картини Італії».
     Початок 50-х років — новий етап у творчості Діккенса. У 1850 році він розпочав роботу над «Історією Англії для дітей», що мала стати захоплюючою і романтичною. У цей період Діккенс активно працює в різних жанрах, проте перевагу віддає роману та його жанровим формам: історичний роман («Повість про два міста» 1859), соціальний роман («Крихітка Доррін» 1855—1857), соці­ально-авантюрний («Великі сподівання» 1861), детективи («Та­ємниця Едвіна Друда» 1870), роман-утопія («Тяжкі часи» 1854).
     Чарлз Діккенс не зміг закінчити свій останній роман «Таємни­ця Едвіна Друда». 8 червня 1870 року йому стало погано; Звістка про смерть улюбленого письменника буквально приголомшила Англію. Це була національна трагедія. Його поховано в куточку поетів у Вестмінстерському абатстві.
     «Пригоди Олівера Твіста»
     В центрі уваги роману — трагедія людей, що животіють у ро­бітному домі, керівництво якого вважає їх порушниками закону про бідних, нікчемними ледарями, невдячними тварюками. У дру­гому розділі роману постає колективний образ таких «малих по­рушників», які вовтузилися цілий день на підлозі, потерпаючи від недостачі харчів та одежі.
     Виразно змальовані образи наглядачів. Це місіс Менн, яка, «виховуючи» дітей не лише голодом, а й різками та власним ку­лаком, при сторонніх лицемірно маскується мало не під рідну ма­тір своїх підопічних. Зате її колега місіс Корні відверто кляне «старих відьом, які навіть померти не можуть, не дошкуливши чесним людям», і взагалі засуджує бідняків, незадоволених своєю долею. Вона гідна свого начальника і майбутнього чоловіка — урядовця Бамбула. Він стверджує, що біднякам потрібно давати саме те, чого вони не потребують.
     Показуючи в романі соціальне дно Лондона, письменник бо­реться за реалістичне і неідеалізоване змалювання злочинців та зло­чинного світу. Воно полягає у тому, що злочинна банда змальована не лише у всій побутовій конкретності свого «фаху», а й з неабия­кою глибиною психологічного розкриття характерів її учасників.
     Сюжетна лінія Олівера була б традиційною для англійської літератури, якби не те, що він — байстрюк. Цим Діккенс хотів показати, що діти від «гріховного» зв'язку нічим не відрізняються від дітей, народжених у церковному шлюбі, і можуть мати таку природну чистоту і благородство, що їх не здатні викоренити найпотворніші умови життя.
     Діккенс вірив, що людина від природи добра, вірить у пере­могу добра над злом. Сила емоційного впливу системи образів роману на читача не просто в їхній загостреній одноплановості, а й у тому, що сутність персонажів розкривається через їхню яскра­во індивідуальну лексику, костюм та портрет.
     «Олівер Твіст» — перший реалістичний роман не лише в твор­чості Діккенса, а й в усій англійській літературі критичного реаліз­му XIX століття. В ньому, як і в інших творах Чарлза Діккенса, виразно відчувається демократизм видатного англійського пись­менника, звучить його віра у благородство і розум простої людини.
      ОСНОВНІ ТВОРИ: збірник нарисів «Нариси Боза», «Посмертні записки Піквікського клубу», «Пригоди Олівера Твіста», «Різдвяна пісня в про­зі», «Історія Англії для дітей», «Таємниця Едвіна Друда».
 
 
Переглядів: 1096 | Додав: fedor | Рейтинг: 0.0/0
Пошук на сайті

Пошук схем
РадиоЛоцман - поисковая машина схем в www

Facebook

Свято дня
Календар України

Погода

Архів записів

Друзі сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • Статистика

    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0

    Copyright MyCorp © 2017 Створити безкоштовний сайт на uCoz