Пресвятої Богородиці – одне з двонадесятих свят Православної Церкви, яке присвячене прославленню події, що описана в Євангелії від Луки. Відзначається воно 7 квітня (25 березня за ст.ст.) - за дев’ять місяців до Різдва Христового.

     Історія вшанування Пресвятої Діви Марії починається з моменту явлення до Неї посланого від Бога в місто Назарет Архангела Гавриїла, який, ввійшовши в Її будинок, звернувся до Неї з вітанням, яке висловлює шанобливу повагу: "Радуйся, Благодатна" (Лк. 1, 28).

     Шанування Божої Матері

     Церква з глибоким благоговінням шанує Пресвяту Діву Марію, звеличену Богом за ангельську чистоту, глибоке смирення і найбільшу святість. У небесній славі, де божественне світло передається від одного ангельського ликостояння іншому, Пречиста Богородиця займає найближче до Престолу Божого місце й іменується Церквою «честнейшей Херувим и славнейшей без сравнения Серафим».

     Вшанування Церквою Богородиці проявилось у встановленні щорічних пам’ятей і святкувань всіх основних подій Її земного життя, звершених Нею знамень і чудес, милостей і благодіянь, які є проявом всеблагого і спасительного Божого Промислу.

     Історія вшанування Пресвятої Діви Марії починається з моменту явлення до Неї посланого від Бога в місто Назарет Архангела Гавриїла, який, ввійшовши в Її будинок, звернувся до Неї з вітанням, яке висловлює шанобливу повагу: «Радуйся, Благодатна!» (Лк. 1, 28).

     Слова Ангела: «Радуйся, Благодатна!» і «Ти знайшла благодать у Бога» (Лк. 1, 30), співзвучні словам євангеліста Іоанна Богослова про Сина Божого, Який втілився, сповненого благодаті та істини (Ін. 1, 14). Пресвята Діва Марія здобула благодать і святість як плід глибокого смирення й ангельської чистоти. В Особі Божої Матері людство надало Сину Божому свою плоть і свою кров для того, щоб Він, спокутувавши й освятивши цю плоть, відновив союз між небом і землею, між Богом і людиною. Радість Благовіщення є разом із тим уже й початком хресної печалі і страждань.

      Саме пришестя у світ Сина Божого — це і радість, і початок жертовності божественної любові: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16). Ось свідчення божественної жертовної любові. Блага звістка Архангела Діві Марії є початком цієї любові. Син Божий приходить на розп’яття, смерть і добровільне поховання, щоб дати людям визволення і вічну радість.

     Найбільший дар благословення Господа Діва Марія здобула тому, що була смиренною Його рабою. Її будуть ублажати всі роди (Лк. 1, 48). Усі покоління людей, які прийшли завдяки Її смиренню до торжества в їхньому житті благодаті й істини (Ін. 1, 17), будуть прославляти Її як Матір Господа, і милість Всесильного Бога буде простиратися на всі покоління до тих, хто має страх Його (Лк. 1, 50).

     Шанування Пресвятої Діви було встановлено в апостольській громаді (Діян. 1, 14), поширилося з Ізраїлю в Християнських Церквах, що утворилися в Сирії, Малій Азії, Італії й інших країнах древнього світу. Остаточно і загальноцерковно воно було утверджене на Халкідонському, 4 Вселенському соборі.

     У найдавніших сказаннях про Пресвяту Діву потрібно, безсумнівно, бачити відголоски Святого Передання, на історичній основі якого Церква заснувала свята на честь Діви Марії. «Благовіствуй земле радість велику, небеса воспівайте славу Божию». Через Пресвяту Діву Марію людині знову відкрилася глибина Любові Божої. Відкрилася дорога в Небо, спілкування з небожителями, зі святими Ангелами. Стало можливим для людини усе, що благоволив Господь, приготував і дарував людині для її користі і спасіння. Відкривається Небо, і Престол херувимський і Пресвята Діва; Церква на землі стає частиною Неба, де ми зустрічаємося з Богом і оновлюємося.

     Старовинні звичаї святкування Благовіщення Пресвятої Богородиці збереглися до нашого часу. В цей день суворо заборонена будь-яка робота. Як говориться в церковних книгах, на Благовіщення Пресвятої Богородиці навіть птиця не в'є гнізда.

За матеріалами Інтернету