1 квітня 2014 року виповнюється 205 років від дня народження українського та російського прозаїка, драматурга, критика, публіциста Миколи Гоголя. Микола Васильович Гоголь (20.03.1809, Великі Сорочинці — 20.02.1852, Москва) — геніальний український письменник, що писав російською мовою і став класиком російської літератури. Матеріали  виставки.  

«Він поєднував у собі ніжного лірика з грізним сатириком-викривачем, добродушного гумориста з трагіком високої напруги, захопленого співця краси, природи і людини з нещадним суддею людської пошлості і підлоти», — писав Максим Рильський.

Основні дати життя і творчості Миколи Гоголя

(З книжки "Тарас Бульба", видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»)

1809 20 березня (1 квітня за старим стилем) у Великих Сорочинцях у маєтку відомого лікаря Михайла Трохимовського народився Микола Васильович Гоголь. Марія Гоголь-Яновська, 18-річна мати Миколи Гоголя, заприсяглася назвати майбутнього сина Миколою на честь чудотворної ікони Миколи Диканського. У травні мати з сином повернулася до Василівки, де майбутній письменник провів перші 9 років життя. Д. П. Трощинський, сановний родич Гоголів-Яновських (колишній міністр юстиції Російської імперії!), на честь народження Миколи Гоголя пообіцяв щорічно сплачувати по 1200 карбованців на його науку. Обіцянку було дотримано. У три роки Микола Гоголь читав і писав. У п’ять років почав складати вірші.

1818—1819 Гоголь навчається в Полтавському повітовому училищі.

1820 Смерть дев’ятирічного брата Івана. Велике душевне потрясіння, щоденне просиджування біля могили брата, з яким разом училися й росли.

1821 У травні Микола Гоголь вступає до Ніжинської ґімназії вищих наук князя Безбородька.

1825 Помирає батько — Василь Панасович Гоголь-Яновський, український письменник, автор водевілів «Собака-вівця» (текст не зберігся) та «Простак або Хитрощі жінки, перехитрені солдатом». Був управителем маєтків та організатором домашнього театру українського поміщика Д. П. Трощинського в Кибинцях поблизу Миргорода, де й помер у березні 1825 року. Похований у Василівці.

1826 Після літніх канікул (за розповідями ґімназійних товаришів) Гоголь привіз комедію українською мовою, яку грали в домашньому театрі Трощинського. Тоді ж організував театр у Ніжинській ґімназії, ставши водночас його директором, автором і художником-декоратором. Відтоді театр став його захопленням. Завдяки М. Гоголю, Є. Гребінці, Н. Кукольнику, В. Забілі, В. Афанасьєву-Чужбинському, М. Прокоповичу, які в різний час навчалися в Ніжинській ґімназії, тут зароджується рукописна журналістика: «Метеор литературы», «Парнасский навоз», «Северная заря», «Литературное эхо», «Литературный промежуток» та ін. Гоголь брав найактивнішу участь у створенні рукописної журналістики, подаючи до них вірші російською та українською мовами. На жаль, самі видання не збереглися.

1827 Пише поему «Ганц Кюхельґартен». Вирішує стати суддею.

1828 У червні закінчив повний курс ґімназії вищих наук князя Безбородька. 15 грудня з маєтку Трощинського в Кибинцях виїжджає до Петербурга на державну службу.

1829 У журналі «Сын Отечества» (№12) вперше друкує вірш «Италия» без підпису. Публікує окремим виданням, під псевдонімом В. Алов, писану ще в Ніжині ідилію «Ганц Кюхельґартен». Після негативної рецензії Полєвого в «Московском телеграфе» (1829, №12, червень) скуповує і спалює увесь тираж книжки. Влітку здійснює морську подорож у Данію, кілька місяців живе в Любеку. Мотиви поїздки до кінця не з’ясовано.

1829—1830 Служить чиновником у різних відомствах, одержує чин колезького реєстратора. У грудні 1830 року виходить у світ альманах «Северные цветы на 1831 год», де було надруковано главу з історичного роману «Гетьман», підписану криптонімом ОООО (МикОла ГОгОль-ЯнОвський).

1831 У №1 «Литературной газеты» опубліковано під псевдонімом П. Глечик главу з повісті «Учитель» та статтю «Декілька слів про викладання дітям географії» (під псевдонімом Г. Янов). 16 січня в «Литературной газете» №4 надруковано статтю Гоголя «Жінці», що вперше підписана прізвищем Гоголь. Знайомство з Дельвігом, Жуковським, Плетньовим. Працює учителем у Патріотичному інституті, а також домашнім учителем. У травні завершив роботу над кількома повістями, що склали перший том «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Перший успіх, тріумф. Травень. Знайомство з Пушкіним. На початку вересня вийшла друком перша частина «Вечорів на хуторі біля Диканьки», до якої увійшли: «Передмова», «Сорочинський ярмарок», «Вечір проти Івана Купала», «Майська ніч, або Потопельниця», «Пропала грамота». «Ціле літо я провів у Павловському і Царському Селі... Майже щовечора сходилися ми: Жуковський, Пушкін і я».

1832 19 лютого. Гоголя введено в коло літераторів на обіді у відомого книговидавця Смірдіна. На початку березня вийшла друком друга частина «Вечорів на хуторі біля Диканьки», до якої увійшли: «Передмова», «Ніч проти Різдва», «Страшна помста», «Іван Федорович Шпонька та його тітонька», «Зачароване місце». 22 квітня — перший вечір у Гоголя. Відомий цензор Нікітенко записав: «Був на вечорі у Гоголя-Яновського, автора цілком приємних, особливо для українця, «Повістей пасічника Рудого Панька». Це молодий чоловік, років 25-ти, приємної зовнішності. Одначе у фізіономії його є трохи лукавства, яке викликає недовір’я до нього. У нього я застав близько десяти чоловік українців, майже всі вихованці Ніжинської ґімназії». Йдеться про М. Прокоповича, О. Данилевського, Н. Кукольника, Т. Пащенка, А. Мокрицького, Є. Гребінку, В. Любич-Романовича, які складали в Петербурзі найближче оточення Гоголя. Працює над комедією «Володимир 3-го ступеня». Влітку їде у Василівку на Полтавщині.

1833—1834 Робить відчайдушні спроби домогтися, щоб його призначили професором загальної історії в Київському університеті. Не вийшло.

1834 Закінчив працю над книгами «Миргород» та «Арабески». Опублікував статтю «Про малоросійські пісні». Призначений ад’юнкт-професором загальної історії Санкт-Петербурзького університету.

1835 Залишає викладацьку роботу. Безоглядно віддається літературі. Вийшла друком збірка «Миргород», до якої увійшли: Частина 1: «Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба»; Частина 2: «Вій», «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем». Вийшла збірка «Арабески».

1835 Середина березня. Надсилає для «Московского наблюдателя» повість «Ніс». 4 грудня закінчив комедію «Ревізор», яку почав писати на початку жовтня.

1836 19 квітня на петербурзькій сцені поставлено комедію «Ревізор».

1836—1839 Подорож Гоголя по Німеччині та Швейцарії. Гоголь у Парижі і в Римі — «престолі краси».

1840 Початок душевної кризи, спричиненої смертю близького друга — графа Йосифа Вієльгорського. У Відні менш як за два місяці пише план трагедії з історії Запоріжжя, переробляє й доповнює «Тараса Бульбу» (після ущипливих дорікань Бєлінського і К° в «непатріотичності»). Пише «Шинель» та три глави «Мертвих душ». Поїздка в Росію з Італії для влаштування родинних та фінансових проблем. У червні повертається до Італії.

1841 Наприкінці року приїжджає в Росію друкувати перший том «Мертвих душ».

1842 Літо. Знову залишає Росію, тепер на 6 років. Кінець року. Готує до друку повне зібрання власних творів у чотирьох томах. 1842—1847 Гоголь за кордоном. Поволі, але неухильно відходить від мистецтва.

1847 Січень. Готує до друку «Вибрані місця із листування з друзями». Травень. Пише «Авторську сповідь», у якій пояснює, чому він покидає мистецтво на користь проповіді.

1848 Кінець січня. Відбуває до Святої землі, в Палестину. Наприкінці квітня повертається до Одеси, звідки їде у Василівку, де пробув весну і літо. Епідемія й голод в Україні викликають у Гоголя передчуття кінця світу.

1848—1851 Роки духовного просвітлення Гоголя. Інтенсивна праця над завершенням другого тому «Мертвих душ», які він писав протягом одинадцяти років (з 1840-го).

1852 10 лютого в передчутті смерті доручає графові Толстому, в якого тоді мешкав, відвезти свої рукописи до митрополита, щоб той порадив, що можна друкувати, а що ні. Граф, не бажаючи утверджувати Гоголя в думці про смерть, відмовляється. Уночі проти 12 лютого Гоголь спалює рукопис другого тому «Мертвих душ». Коли майже все згоріло, він довго сидів у задумі, а тоді почав промовляти по-українському: «Негарно ми зробили, негарно, недобре діло...» На ранок скаржився графові Толстому: «Хотів був спалити деякі речі, давно для цього приготовлені, а спалив усе! Яка сила в лукавого, — ось до чого мене підштовхнув! А я був там багато слушного з’ясував і виклав... із нього всі могли б зрозуміти й те, що у мене неясне в попередніх творах...» 21 лютого. Гоголя не стало.

За власним визнанням письменника головною думкою всього його життя та творчості було «Як чорта виставити дурнем».

За мотивами творів М.В.Гоголя створено відомі оперні спектаклі: «Сорочинський ярмарок» М.П. Мусорського, «Черевички» П.І.Чайковського, «Майская ночь» Н.А. Римського-Корсакова, «Нос» Д.Д.Шостаковича.

«Немає ключа до розгадки Гоголя... Тим часом, як, наприклад, Пушкін і без «ключа» зрозумілий.: ніхто над ним не сушив собі голову і нічого в ньому не розгадував... У Гоголі прикметне не лише те, що його не розуміють, а й те, що всі відчувають у ньому присутність цього незбагненного...»Васілій Розанов

«Йдеться про... відреставрування справжнього образу. А що образ той є і був національний — на те ради немає. Тільки справжній, отже національний, образ Гоголя відкриє нам т. зв. таємницю Гоголя...» Євген Маланюк

«Киньте нарешті цю Кацапію і їдьте в Гетьманщину. Я сам думаю це зробити. Якщо добре порозмислити, то які ж ми дурні єсьмо!..» «...Туди, туди! до Києва, до старого прекрасного Києва! Він — наш, а не їхній — правда?..» З листів М.Гоголя до М.Максимовича/

Два погляди на великого письменника